Печаль пана Холмогорова й інших російських "володарів думки"
Так звана спецоперація російської армії в Україні триває вже набагато довше, ніж розраховували стратеги РФ та її народ. „Непереможна і легендарна” російська армія виявилися цілком переможеною і за її поведінкою доволі ганебною. Все це призвело суспільство РФ до кризи нерозуміння. Адже розраховували на легку успішну прогулянку в Харків, Київ, Дніпро і Одесу. А військових поховань стає в Росії дедалі більше… З’явилися перші спроби усвідомити і якось пояснити собі та іншим, що власне відбувається і чим усе може закінчитися. Крім стогонів і виття відомого Гіркіна-Стрелкова, мовляв, все пропало, кінець і крах, є також більш концептуальні міркування з претензією на філософічність.
З ними виступив російський імперський фашист, ідеолог вищості російської раси Холмогоров. Він сказав (даю його висловлювання мовою оригіналу): „Поражение РФ в войне против Украины разрушит зашитое в нашей культуре убеждение о тотальном превосходстве русских над украинцами. В мире всё болем начинают воспринимать украинцев как нацию соразмерную с русскими. И это для нас ужасно!” Холмогоров спілкувався з глядачами на телеканалі „Новости сверхдержавы”. Він дуже обурювався, що Європа перестає давати візи громадянам РФ. Що ж, це правильно. Якщо переважна більшість населення підтримує (активно чи пасивно) фашистський режим, то не має вона вільно розгулювати демократичною Європою.
Цікаво, що ліберал (?) і демократ (?), колишній депутат Держдуми Геннадій Гудков, також захищав путінських підданих від цих європейських санкцій, виправдовуючи в дискусії з українськими журналістами пасивну поведінку росіян. Мовляв, українцям цього не зрозуміти, бо в Україні ніколи не було такого жорстокого режиму як у Росії. Але в Україні була Революція Гідності, де понад 100 учасників загинуло, а сотні інших скалічено. Українці з дерев’яними щитами йшли на гвинтівки та автомати. Але люди вийшли і боролися, ризикуючи своїм життям, здоров’ям і свободою. Нічого подібного в Росії за останні двадцять років справді не було. Дивує прагнення ніколи не визнавати свою вину і шукати собі виправдань навіть тоді, коли ніяких виправдань бути не може…
Після 1945 року всі німці відповідали за Гітлера і його політику –територіями, грошима (через репарації), ганьбою.
А ці росіяни хочуть за будь-яку ціну уникнути навіть моральної відповідальності. Їхня золота мрія – коїти злочини і ні за що ніколи не відповідати. Це мрія про абсолютну безкарність і безвідповідальність. Російський поет Тютчев колись написав відомий вірш „Умом Россию не понять”. Сучасний російський автор на прізвище Островський переробив той вірш, і він став звучати так:
Умом Россию не понять.
Не надо, братцы, и стараться.
Нам главное – везде наср…ть
И ни за что не признаваться.
Цікаво, що в XVII –XVIII ст.ст. в європейських університетах захищалися дисертації на тему „Чи є росіяни християнським народом?” Чимало дослідників відповідали на це питання – „ні”. Справді, головне в християнському віровченні це гріх і покаяння, вина та її спокутування.
А тут, коли в СРСР говорили про колоніальні злочини царської Росії, то стверджували, що у всьому винний царат, а народ російський тут ні до чого. Коли впав Радянський Союз, то стверджували, що в усіх злочинах винні більшовики. Хоча російський письменник Довлатов відреагував на це так: „Ну, ясно, НКВД, Берия. А кто 4 миллиона доносов написал?” А злодійство і терор (геноцид у Чечні) за Єльцина – то все кляті демократи. І війну проти України пояснюватимуть як особисту манію Путіна, а російський народ знову білий і пухнастий. Народ, котрий ніколи ні за що не відповідає – це безвідповідальний народ. І саме цим дуже небезпечний…
Українська армія 7 місяців стримує армію, котрої боялися в Європі та й у всьому світі. Проте українці цю армію девальвували, знецінили. Розбили її під Харковом, практично не маючи свого флоту, знищили 15 кораблів і катерів чорноморського флоту РФ (15 кораблів – це вже ескадра, ще трохи і можна буде говорити про чорноморську „Цусіму” Росії), за півроку знищили агресорів більше, ніж загинуло військових за 9 років війни в Афганістані (хоча ті втрати реально й були вдвічі вищими за офіційні 15 тисяч) і в усіх війнах у Чечні, а ті війни тривали роками…
Увесь світ побачив, що українці не люблять воювати, бо миролюбний народ, але вміють. Росіяни, як народ агресивний, дуже люблять воювати, але не вміють… Справді, за 31 рік нашої незалежності Україна ніде ніяких війн не влаштовувала, а РФ це робила в Молдові, двічі у Грузії, у Чечні, у Сирії, в Україні.
Важкі втрати в Україні боляче б’ють по російському національному патріотизму, який є своєрідним міксом зверхності й пихи. Особливо важко росіяни сприймають поразки саме від України, бо протягом століть росіяни навіювали собі, що український народ є спільнотою покірливих гречкосіїв, що ми люди другого ґатунку в порівнянні з ними, що ми повинні сидіти десь глибоко в російській кишені та не показуватися звідти великому світу. Росіяни не хочуть визнавати, що на українській землі їх б’ють саме українці, це принижує їхню імперську пиху, їхній комплекс „вищої раси”, їхню глибоку зневагу до українців. Тому вони вигадують, що воюють в Україні з НАТО, проти іноземних найманців і т.д. Вони дорікають українцям за те, що ми, борючись проти країни, що перевищує нас територіально в 28 разів, отримуємо допомогу зброєю і ресурсами від країн Америки і Європи. Хоча самі постійно випрошують допомогу в Ірану, Китаю, Північної Кореї і т.д. До речі, сьогодні проти нас уже діють на боці РФ іранські дрони…
А під час Другої світової війни СРСР отримував ленд-ліз від США, зброю і ресурси від Британської імперії. Слабо було йому самотужки перемогти Німеччину?
У Радянському Союзі була мода всіляко знущатися з ленд-лізу і британської допомоги, мовляв, ми без цього всього і самі б перемогли. Що ж, невдячність і брехливість цієї „Азіопи” давно відомі.
Тему заперечення внеску Заходу в перемогу в Другій світовій війні підхопив і „крихітка Цахес” з Кремля. Він її розвинув, заявивши, що вони перемогли б і без союзників, і без українців.
Між тим, маршал Жуков, обізнаний у справах війни явно краще, ніж Путін, перебуваючи вже у відставці, у розмовах за чаркою зі своїми фронтовими друзями чесно визнавав, що всебічна допомога Заходу СРСР, що воював, була величезною і велетенською. Маршал зробив такий висновок: „Без помощи Запада ми не смогли б в 1941-1942 г.г. продолжать эту войну”. Зверніть увагу – не виграти, не перемогти, а навіть просто продовжувати цю війну. Себто, без підтримки США і Британської імперії СРСР був би змушений або капітулювати перед Гітлером, або укласти з ним сепаратний мир… Пильні чекісти цю розмову підслухали і доповіли в ЦК КПРС.
Якщо нинішніх хазяїв Кремля не переконує Жуков, то ось виступ Сталіна в Тегерані в листопаді 1943 року: „Соединенные Штаты сделали для победы в этой войне самые важные вещи – машины. Доказали, что могут производить от 6 до 10 тысяч самолётов в месяц. Мы можем производить самое большее 3 тысячи. Таким образом, Соединенные Штаты – страна машин. Без машин, что поставлялись по ленд-лизу, мы проиграли б эту войну”.
А ось ще один авторитет – член політбюро Анастас Мікоян, під час війни він очолював комітет з продовольчо-речового постачання армії: „После войны легко говорить, что ленд-лиз ничего не значил. Его значение начали преуменьшать намного позднее. Но осенью 1941 года мы всё потеряли. Если бы не ленд-лиз – оружие, продовольствие, тёплые вещи для армии и много другого – ещё вопрос, как сложились бы наши дела». Власне, тут і питання немає: поки від союзників не пішли, зокрема, потужні потоки продовольства, зокрема, відомої тушонки, десятки червоноармійців навіть на спокійних ділянках фронту просто помирали з голоду…
Захід допомагає нам тому, що сьогодні сили оборони України захищають не тільки Україну, а весь цивілізований світ. Ми – передовий загін світової демократії, що протистоїть варварству, прагненню повернути людство в минуле. Ми переможемо, і тому нехай Холмогоров та інші кремлівські фашисти рвуть на собі сорочки. Вийшовши з цієї війни переможцями, ми станемо однією з найбільш шанованих і впливових націй сучасного світу.
