Переслідування Юрія Дмитрієва
Особиста помста чи державна політика
Третій касаційний суд Петербурга розглянув апеляцію на вирок історику Юрію Дмитрієву у вигляді 13 років колонії суворого режиму у справі про насильницькі сексуальні дії щодо прийомної дочки і залишив його чинним. Захист Дмитрієва вже заявив, що оскаржуватиме це рішення у Верховному суді Росії. Як повідомила прес-служба суду, «касаційні скарги засудженого Дмитрієва та його захисника на вирок Петрозаводського міського суду Республіки Карелія від 22 липня 2020 року й апеляційний вирок Верховного суду Республіки Карелія від 29 вересня 2020 року залишено без задоволення». Адвокати історика вимагали скасувати постанову Верховного суду Карелії, яка збільшила Дмитрієву термін ув’язнення з 3,5 до 13 років. Первісне покарання Юрію Олексійовичу було призначено Петрозаводськом міським судом за статтею про сексуальне насильство над дитиною (частина 4 статті 132 КК), за якою мінімальний термін ув’язнення становить 12 років колонії. Однак тоді суд застосував статтю 64 КК, що дозволяє призначити покарання нижче нижньої межі. Суд врахував вік і стан здоров’я Дмитрієва. Але це покарання адвокати й сам засуджений також вимагали скасувати через відсутність події злочину.
Нагадаю, що Дмитрієв очолював карельське відділення «Меморіалу» і укладав книги пам’яті жертв репресій у регіоні у 30-40-ті роки минулого століття. Він став одним з першовідкривачів поховання жертв сталінських репресій у Сандармосі. І саме за це нинішня російська влада мстить історику, порушуючи справи за звинуваченням у педофілії і засуджуючи до таких термінів ув’язнення, які практично гарантують смерть Юрія Олексійовича у в’язниці. Російська поетеса Аліна Вітухновська у зв’язку з цим справедливо зауважила, що «те, що дисидентів завжди намагалися вимазати у найбільш порочних і неприємних з погляду громадської думки історіях, нам відомо з давніх-давен».
Як встановило розслідування, проведене інтернет-виданням «Проект», у справи Дмитрієва може бути високопоставлений куратор в адміністрації президента Росії — помічник президента Анатолій Анатолійович Серишев, у якого, крім іншого, можуть бути особисті рахунки з істориком. 2016 року, коли справа проти Дмитрієва була порушена за лінією ФСБ, Анатолій Серишев очолював Карельське управління ФСБ, одним із завдань якого була ліквідація позасистемної опозиції в республіці. Саме п’ять років тому Юрій Олексійович почав отримувати погрози, а місцева влада припинила допомагати в організації Дня пам’яті жертв репресій у Сандармосі. Також в архівах почали неохоче надавати доступ до документів, з якими раніше можна було працювати безперешкодно.
Дмитрієв виступав з різкою критикою російської влади й особливо її політики щодо України та анексії Криму. І як раз у листопаді 2016 року правозахисний центр «Меморіал» опублікував список кадрових співробітників НКВС, які безпосередньо брали участь у сталінських репресіях. У цьому списку значився учасник «масових необгрунтованих арештів» Василь Михайлович Серишев, який за часів «єжовщини» служив в Управлінні державної безпеки НКВС Білорусії начальником відділення та заступником начальника 3-го відділу. За старанність у репресіях його нагородили орденом Червоної Зірки. 1939 року, у період берієвської «відлиги», Серишев був засуджений за «перегини» й 1943 року він помер у таборі. «Проєкт» дійшов висновку, що генерал ФСБ Анатолій Серишев з великою часткою ймовірності перебуває в родинних зв’язках з чекістом Василем Серишевим, позаяк останній свого часу проживав у селі Кобляково Братського району Іркутської області, де народився Анатолій Анатолійович Серишев.
Однак Серишев-молодший очолював Управління ФСБ Росії у Республіці Карелія ще з вересня 2011 року. А «Меморіал» опублікував список співробітників НКВС у листопаді 2016 року, причому Дмитрієв не мав безпосереднього відношення до появи в цьому списку прізвища Василя Серишева. Та й погрози на адресу Юрія Олексійовича почали надходити ще до публікації цього списку. А Серишев уже в грудні 2016 року став заступником керівника Федеральної митної служби, а в червні 2018 року був призначений помічником президента Росії.
Думаю, що переслідування Дмитрієва почалося аж ніяк не з ініціативи Серишева, а в рамках загальної політики Кремля. Інша справа, що Анатолій Серишев, добиваючись посилення вироку Юрію Олексійовичу, працював не за страх, а за совість. Утім, анонімна заява в поліцію про те, що Дмитрієв у своїй квартирі фотографує прийомну дочку в оголеному вигляді, надійшла в поліцію 2 грудня 2016 року. Таким чином, вона була написана, за результатами негласного обшуку ФСБ у квартирі Дмитрієва, якраз в останні дні перебування Серишева на посаді глави карельських чекістів. Але він міг діяти в рамках вказівок, що надійшли з Москви.
Найзначнішим, можливо, є те, що 2019 року Серишев став членом президентської комісії з розгляду кандидатур на посади суддів федеральних судів, і після цього проти Юрія Дмитрієва, на той час виправданого за основними звинуваченнями, відновили судове переслідування. Утім, тут особистий інтерес Анатолія Серишева цілком міг збігтися з державним у вигляді вимоги посилення репресій проти позасистемної опозиції. Цілком ймовірно, що Серишев-молодший посприяв тому, що позбулися своїх посад ті, хто був причетний до виправдання Дмитрієва. Прокурор Олена Аскерова змушена була піти у відставку, а суддя Марина Носова припинила бути заступником голови Петрозаводського міського суду. Її змінив суддя Олександр Мерков, який і вів другий процес проти карельського історика і визнав його винним.
Але це не обов’язково могло бути особистою ініціативою Серишева. З огляду на майбутнє, за командою з Кремля, скасування виправдувального вироку та жорсткість винесеного початкового м’якого вироку, незручно було залишати на своїх посадах тих, хто був причетний до винесення цих вироків. Усі вимоги російської та міжнародної громадськості звільнити історика Дмитрієва, якого насправді переслідують за його правозахисну діяльність, російська влада демонстративно залишає без відповіді. На піку нинішньої хвилі репресій, пов’язаних з поверненням до Росії і засудженням Олексія Навального, важко розраховувати на справедливе рішення у справі Юрія Дмитрієва, з огляду на повну підконтрольність російської судової влади кремлівським структурам.
