Підміна жертви
Патріарх Російської православної церкви Кирило зробив висновок, що у всіх бідах, що обрушилися на Росію в XX столітті, винна російська інтелігенція. На засіданні палати попечителів Патріаршої літературної премії він заявив: «Все, що відбулося в ХХ столітті, ця м'ясорубка, яка перемолола всю інтелігенцію, чи не є органічним наслідком страшних злочинів, які інтелігенція зробила проти віри, проти Бога, проти свого народу, проти своєї країни?» І сам же відповів на це запитання, стверджуючи, що "інтелігенція передовсім несла відповідальність за страшні події столітньої давнини".
Це що ж виходить? Інтелігенти були серед тих матросів, які розстрілювали, піднімали на багнети і топили в морі своїх офіцерів у Кронштадті, Гельсінгфорсі і Севастополі в 1917 році? Або інтелігенти - це ті солдати, які після провалу корніловського виступу безжально розправлялися зі своїми офіцерами? Чи, можливо, інтелігенти перебували серед тих працівниць Петрограда, які раніше, в лютому, вийшли на демонстрацію під гаслом миру і хліба», з чого, власне, і почалась революція? А може, інтелігенти були тими катами ЧК, які здійснювали «червоний терор» в 1918-1921 роках або Великий терор у 1930 роки, що почався з колективізації і Голодомору?
Ні, будь-який об'єктивний дослідник історії Росії XX століття на всі перераховані запитання відповість, безумовно, заперечливо. Під час Лютневої революції інтелігенція асоціювалася насамперед з Державною Думою. Але ліберальне керівництво російського парламенту якраз і намагалося приборкати революційну стихію, поставити її хоч під якийсь контроль і запобігти неминучим ексцесам. Наскільки воно досягло успіхів в цьому - інше питання, але називати злочином нездатність лібералів приборкати народну стихію ніяк не можна. Якщо ж брати більшовицький терор, то серед катів інтелігенти явно не переважали, зате були широко представлені серед жертв терору. Виконавцями і керівниками терору були вихідці з робітників, селян-бідняків, міської бідноти, дрібної буржуазії, а також, не в останню чергу, солдати і матроси, яких Перша світова війна зробила звичними до вбивства людей. І, звичайно ж, керували терором партійні функціонери, яких інтелігентами в більшості випадків важко назвати, оскільки все життя вони займалися не інтелектуальною діяльністю, а організаційно-партійною роботою.
Навряд чи можна зарахувати до інтелігентів недоука-семінариста Сталіна (можливо, в православній семінарії його чомусь не тому вчили?) або керівників каральних органів Дзержинського, Ягоду, Єжова, Берію і Абакумова, які часто не мали навіть повної середньої освіти. Зате серед жертв терору російська, українська, білоруська, татарська, казахська, грузинська, вірменська та інша національна інтелігенція була представлена більш ніж рясно. Не варто навіть перераховувати найбільш відомих вчених, мислителів, письменників, художників, освітян, митців, загиблих від рук радянської комуністичної влади. Цей мартиролог нескінченний, і в ньому представлений кожен із радянських народів. При цьому національну інтелігенцію винищували найчастіше в рамках боротьби з «буржуазним націоналізмом» і операцій НКВД «за національними контингентами».
Все це добре відомо, тому твердження патріарха Кирила нічого спільного з дійсністю не мають.
Чому ж патріарх обрушився насамперед на інтелігенцію? Тут, безумовно, позначилась давня антиінтелігентська традиція, успадкована путінським режимом ще з радянських часів. Згадаймо, що Сталін у своїй першій промові, присвяченій Великій Вітчизняній війні, говорив про «розгублених інтелігентів», не згадавши більше жодних класів або соціальних верств радянського суспільства. Кирило явно йде по стопах генералісимуса.
З іншого, боку, заключні слова патріарха передають виразний страх партії влади, до якої святий отець, безумовно, належить, перед повторенням подій 1917 року: «Занадто багато крові було пролито, занадто велика ціна була заплачена за те, щоб ми могли подолати в наших сьогоднішніх реаліях наслідки колишньої смути, виключити можливість її впливу на наше життя». Вони явно навіяні демонстраціями 26 березня, що набули несподіваного для влади розмаху. І провину за них звично намагаються звалити на інтелігенцію, хоча, до чого тут інтелігенція, незрозуміло. Олексія Навального до інтелігенції віднести важко. Він швидше бізнесмен, підприємець. Наскільки вдалий - інше питання. Але саме як бізнесмена влада притягає Навального до відповідальності за явно надуманими звинуваченнями. До інтелігенції швидше можна віднести Михайла Федотова та інших членів президентської ради з прав людини, але вони до організації протестів жодного стосунку не мають і в більшості своїй прагнуть виправдати дії влади проти демонстрантів. А сам Федотов вважав за краще поїхати не до жорстко затриманих учасників антикорупційного мітингу, а до єдиного потерпілого того дня поліцейського, та ще пообіцяв вибити йому квартиру за допомогою РПЛ. Далі вже, так би мовити, офіційним Раді з прав людини падати нікуди.
Тим часом патріарх Кирило ще зовсім недавно щодо інтелігенції говорив щось зовсім інше. Так, у 2013 році, виступаючи після закінчення Божественної літургії в домовому храмі святої мучениці Татіани при МДУ в Тетянин день, він стверджував: «Коли нам кажуть, що є якісь непереборні протиріччя між інтелігенцією і Церквою, що Церква поводиться так, що відштовхує інтелігенцію , - це те бажане, що видають за дійсність вузькі кола людей, для яких важлива не приналежність до інтелігенції, а боротьба з вірою... Немає жодних протиріч між Церквою та інтелігенцією, якщо та й інша зберігає свою вірність великим моральним цінностям, які існують у житті нашого народу».
Коли ж Кирило говорив щиро, тоді чи зараз? Вважаю, що зараз. Страх перед можливим повторенням революції, навіяний недільними антикорупційними протестами, змусив одного з помітних представників партії влади скинути маску і постати перед паствою в своєму теперішньому антиінтелігентському образі.
Не секрет, що офіційна Російська православна церква інтелігенцію не любить і ніколи не любила, вбачаючи в інтелігентах баламутів, атеїстів або єретиків. Це стосується й тих інтелігентів, які зараховували себе до релігійних філософів і закликали до оновлення православної церкви (не плутати з «обновленським» рухом, що свого часу підтримувався радянською владою!). І боролася з інтелігентами церква не тому, що ті боролися проти віри. Ні, вони боролися і зараз борються проти привілеїв і користолюбства вищого духовенства, вказуючи на його відрив від пастви і зневажання її інтересів, а також на тісні зв'язки церковних ієрархів з державою. А для патріарха все це неприйнятно. Та ще, розумієш, ці інтелігенти кампанію проти передачі РПЦ Ісаакіївського собору розгорнули! Ну як тут не звинуватити інтелігенцію у всіх гріхах!
