Пісна війна
Аналітики, які говорили про те, що наша соціально-політична криза викликана відмовою суспільства від патерналістської моделі держави і від застарілої пострадянської моделі, були праві. І революційні зміни, що намітилися в нашому суспільстві, це підтверджують. І в такому разі, наша криза повинна мати і зовнішньополітичні наслідки. Власне, саме зовнішньополітичні чинники і стали приводом для початку протестів в листопаді. Проте, мало хто очікував, що ця криза викличе зовнішньополітичне протистояння такого масштабу, можливо, найбільше за останні двадцять років.
В кризових ситуаціях слід називати речі своїми іменами. Так, взагалі-то слід вчиняти завжди, але під час криз від цього залежить життя. Давайте будемо чесними один з одним - ми знаходимося у стані війни. Війна прийшла до нас разом із Великим постом, і йдучи в Прощену Неділю до військкомату, ми, можливо, вперше щиро просили один у одного пробачення. Так, це дивна, поки безкровна, «пісна» війна, але це - війна. Або точніше - надзвичайна ситуація військового характеру державного рівня.
Ситуація проста і зрозуміла: агресор ввів свої війська на нашу територію, організовані загони іноземних провокаторів влаштовують погроми і безлади на значній частині країни, в заявах лідерів сусідньої країни звучить агресивна і провокаційна риторика. Рішення про введення військ прийняте президентом і одноголосно схвалене парламентом сусідньої країни, звучать заяви про розрив дипломатичних стосунків, чужі війська знаходяться на нашій території і вирішують свої оперативні задачі, всупереч нашим державним інтересам.
Наміри Росії не викликають сумнівів, і нещодавнє приведення у бойову готовність тридцяти бомбардувальників, оснащених ядерними зарядами, не залишає сумнівів в глобальній спрямованості загроз.
Реакція світової спільноти, хоч і недостатньо рішуча, але стає з кожною годиною все більш виразною. Багато хто починає розуміти, що вже йдеться не лише про Україну. Після агресії в Грузії і Україні виникає закономірне питання: чому, власне, Росія повинна зупинитися? Опитування громадської думки показало, що населення Росії підтримує введення військ в Україну, і схвалило б подібну акцію в Прибалтиці і країнах Східної Європи. Люди у Вільнюсі, Ризі, Таллінні, Мінську і Астані, але також і в Празі, Варшаві і Будапешті мають право поставити питання: коли настане їхня черга?
Реалії змінилися. У новому світі ніхто не гарантує безпеку. Будь-яке прагнення до свободи і демократії може бути жорстоко покаране військовою агресією. Декларовані загальні цінності і принципи просто нема кому відстоювати. Порушено статут ООН в частині, яка регулює застосування сили в міждержавних відносинах і право держав на самооборону, порушені угоди Гельсінкі, угоди між Росією і НАТО, практично всі угоди між Росією і Україною. У такій ситуації уся система підтримки міжнародної безпеки вимагає серйозного перегляду.
Ця дивна пісна війна - де воля до свободи протистоїть агресії, беззаконню і дезінформації, з найбільшою напругою йде на зовнішньополітичному фронті саме тому, що система міжнародної безпеки дала серйозну тріщину. Фактична денонсація в односторонньому порядку Будапештського меморандуму російською стороною може поставити хрест на усіх домовленостях про нерозповсюдження ядерної зброї. Якщо найпотужніші країни-гаранти не можуть забезпечити захист без'ядерної держави, то на якій підставі вони мають право перешкоджати іншим в доступі до чинників стримування агресії? Якщо ви не готові захистити нас, не заважайте нам робити це найефективнішим способом. А тепер, за цією логікою, давайте уявимо собі ядерну зброю в руках талібів Афганістану…
Чисто теоретичні міркування про систему міжнародної безпеки не повинні затуляти простого факту - ми вимагаємо безпеки тут і зараз. Тому знову актуально постало питання про повернення до співпраці з НАТО. Тут слід використати вже накопичений серйозний досвід. Реальність загрози підганяє ухвалення рішень, і сьогодні за приєднання до військово-політичного блоку, що гарантуватиме нашу безпеку, висловіться об'єктивна більшість населення. Проте, при ухваленні рішень слід пам'ятати, що зміна конфігурації військово-політичних блоків в принципі змінює структуру міжнародної безпеки. Тому необхідно відстежувати, щоб нова конфігурація відповідала новим реаліям, а не створювала додатковій напруженості. Давайте прислухатися до аргументів експертів, а не просто слідувати емоціям.
Криза, що триває четвертий місяць, вже дозволяє зробити деякі окремі висновки. Наприклад, слід із здивуванням і захопленням визнати, що масові боєзіткнення і безлади не почалися тільки і виключно завдяки найвищій дисципліні і витримці особового складу нашої армії, міліції і громадян. Один постріл - і почалася б така кривава каша, з якої ми не вилізли б. Саме тверда воля і моральна правота дозволяють протистояти агресивній силі. Тільки тому нова зовнішньополітична криза не переросла в гарячу фазу.
Важливо пам'ятати, що будь-яка криза - це революційний ресурс майбутнього розвитку. Як ми його використовуємо - питання нашої загальної відповідальності. Можливо, в цій кризі зароджується не лише нова система міжнародної безпеки, але і оновлений дух демократії. Він зароджується в Україні.
