Плутонієвий ультиматум
або Міраж світової війни
Відносини між Росією і США нині у стадії перманентного загострення. Риторика Москви і Вашингтона дедалі більше нагадує взаємні обвинувачення часів холодної війни.
Так, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв’ю для підсумкової програми «Воскресное Время» на «Первом канале» 9 жовтня заявив, що йдеться «не просто про риторичну русофобію, а про агресивні кроки, які реально зачіпають наші національні інтереси». Оскільки ці національні інтереси простягаються мало не на всю планету, то зіткнення неминуче. Проте міністр особливо виділив розширення і посилення НАТО уздовж російських кордонів та антиросійські санкції.
Новий виток загострення відбувся після зриву домовленості щодо перемир’я в Сирії. Як і належить, у Москві у всьому звинуватили Вашингтон, хоча очевидно, що головним противником припинення вогню був якраз московський клієнт Башар Асад. Та й наскільки в Кремлі насправді хотіли перемир’я, залишається дуже великим питанням.
Після сирійського фіаско терпіння Вашингтона лопнуло. Про це було сказано чітко і відкрито. Переговори перервано, і бої в Алеппо стали ще більш запеклими. Настільки, що навіть Париж виступив із засудженням. Напевно, тому Путін вирішив до французької столиці не їхати. Легко оцінити значення цієї події для ймовірної зустрічі в нормандському форматі.
У такій вельми напруженій інформаційній обстановці Москва йде на чергове загострення у вигляді припинення дії договору про утилізацію збройового плутонію.
І, як по команді, по обидві сторони океану почали звучати голоси про наближення відкритого воєнного протистояння між Росією і США, а це, як усі розуміють, означає світову війну.
У Вашингтоні теж заговорили з використанням воєнної термінології, насамперед генерали, для яких вона звична. Начальник штабу Сухопутних сил США Марк Міллі назвав війну з Росією «неминучою». Військові завжди готуються до війни, за це вони одержують зарплату. Крім того, їм завжди бракує грошей на озброєння і підготовку армії. Навіть якщо у них такий бюджет Пентагону, який є недосяжним ні для кого у світі.
Утім, у США військові не вирішують питання війни і миру. Для цього у них є верховний головнокомандувач — президент, Конгрес, нарешті, міністр оборони. І всі вони цивільні люди. Отже, вислови американських генералів не визначають політику країни.
У Москві не відстають і нагнітають обстановку як можуть. При цьому відновлення договору про утилізацію збройового плутонію супроводжується вимогами, більше схожими на ультиматум. Зокрема, в них включено скорочення військової інфраструктури і чисельності контингенту США в країнах, які вступили до НАТО після 1 вересня 2000 року, до рівня, на якому вони перебували у момент набуття чинності угоди щодо плутонію від 2000 року. Також поставлено питання про скасування всіх санкцій, введених з боку США щодо Росії після приєднання Криму і початку збройного конфлікту на Донбасі, і про компенсацію завданого цими санкціями та російськими контрсанкціями збитку. На додачу Москва вимагає скасування так званого «закону Магнітського», про фінансові і візові санкції щодо росіян, причетних до порушень прав людини.
Зрозуміло, що ніхто серйозно не збирається приймати і навіть обговорювати такі, з дозволу сказати, вимоги. Не настільки у Москві наївні люди, що думали залякати Захід. Швидше, діяли на внутрішню аудиторію. Проте тема війни із США, як у Росії вважають звитяжною, мусується дедалі більше.
Якщо відволіктися від войовничої риторики і пропагандистських кліше російської пропаганди, то все виглядає зовсім не так похмуро.
По-перше. Вихід Москви з договору про утилізацію плутонію не слід розглядати як пролог до нової гонки ядерних озброєнь. Йдеться про 34 тонни цього металу, які повинні були переробити на паливо для атомних електростанцій. Росія побудувала для цього спеціальний завод, американці з фінансових причин вважають за краще змішувати плутоній з іншими компонентами і поміщати такі контейнери в землю.
Путін запідозрив у цьому можливість у майбутньому вийняти плутоній і знову направити на виготовлення зброї. Логіки в цьому немає, про що американці багато раз говорили. Окрім 34 тонн, що підлягають утилізації, в обох сторін залишається достатньо збройового плутонію не лише для існуючої зброї, а й для нарощування у разі потреби її кількості. Для цього виймати плутоній із контейнерів, витрачати на це гроші й енергію абсолютно не потрібно.
Взагалі з’являється враження, що у Москві знайшли бічний договір, вихід із якого мало що означає, і почали на цьому будувати пропагандистську кампанію.
По-друге. Зазвичай слабкіші у військовому й економічному плані країни на більш сильних не нападають, хоча в історії траплялося й таке.
Навіть поверхневе порівняння потенціалів Росії і США роблять для першої воєнне зіткнення шляхом до катастрофи. Навіть не порівнюватимемо економічний і фінансовий потенціал двох країн. Рівень озброєння і підготовки російської армії просто не тягне на американський.
Одна, але доволі характерна деталь. Цього року американський флот поповниться новим есмінцем Zimwalt. Це принципово новий корабель наступного покоління. Не станемо говорити про його щонайпотужніше озброєння. Він має абсолютно інші і в чомусь незвичні форми. Натомість за довжини 183 м і ширини 24,6 м на екрані радіолокатора він має вигляд невеликої рибальської шаланди. Інтегрована система електроживлення корабля розглядається як ключ у застосуванні майбутніх систем озброєнь — таких, як лазерна зброя і рейкотрони. Наступного року в дію вступлять ще два такі есмінці. Весь флот Росії має лише один авіаносець, за російською класифікацією авіаносний крейсер, проти шести американських лише в Середземному морі. І з країною з таким флотом Росія збирається воювати?
По-третє. Війна — справа дуже серйозна, щоб довіряти її військовим. Князь Талейран знав, про що говорив. Якщо справді станеться подібний конфлікт, то визначальними будуть навіть не дії на полі бою, у повітрі або на морі, а абсолютно інші невоєнні заходи. І відключення від системи SWIFT російської фінансової системи буде не найтяжчим ударом. Негайно буде накладено ембарго на постачання російської нафти і газу. Що тоді робитиме Москва? Кричати вже буде пізно. І це за критичної залежності російського оборонного комплексу від західних постачань, передусім — електронного обладнання для літаків тощо.
Звідси випливає, що ніякої війни між Росією і США не може бути в принципі. На відміну від СРСР часів Карибської кризи, нинішня наша північна сусідка відстала від Заходу у військовому плані навіть не на десятиліття. У чомусь — назавжди.
По-четверте. Напевно, це найголовніше. У Кремля просто немає грошей на війну. Міністр фінансів Антон Силуанов на слуханнях у Державній думі представив «Основи бюджетної і податкової політики на 2017—2019 роки». Смисл дуже простий. Соціальні статті скорочуватимуться, витрати на оборону і безпеку скорочуватись не будуть. Інакше кажучи, буде їхнє відносне зростання. І навіть у цьому випадку оборонний бюджет Росії в 10 разів за номіналом менший, ніж американський. Якщо додамо при цьому корупцію й неефективне витрачання коштів, то це співвідношення можна збільшити мінімум у 1,5—2 рази. З такими грошима не воюють проти набагато сильнішого в усіх аспектах супротивника.
Що ж буде? Світова війна на периферії. Росія і США, як і Захід у цілому, в них братимуть участь. За рахунок свого населення російська правляча верхівка задовольнятиме свої геополітичні амбіції. У Сирії — до останнього сирійця, в Україні — скільки вистачить грошей на Крим і Донбас у широкому сенсі. Можуть вплутатися ще в один конфлікт, наприклад, у Лівії. Є такі ознаки.
Якщо це вважати світовою війною, то вона справді триває.
