Плутонієвий ультиматум чи міраж світової війни
Відносини між Росією і США перебувають в стадії перманентного загострення. Риторика Москви і Вашингтона все більше нагадує взаємні звинувачення часів холодної війни.
Так міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв'ю для підсумкової програми «Воскресное Время» на «Первом канале» 9 жовтня заявив, що йдеться «не просто про риторичну русофобію, а про агресивні кроки, які реально зачіпають наші національні інтереси». Так як ці національні інтереси простягаються мало не на всю планету, то зіткнення неминуче. Проте міністр особливо виділив розширення і посилення НАТО вздовж російських кордонів і антиросійські санкції.
Новий виток загострення стався після зриву домовленості про перемир'я в Сирії. Як і належить, в Москві в усьому звинуватили Вашингтон, хоча очевидно, що головним противником припинення вогню був якраз московський клієнт Башар Асад. Та й наскільки в Кремлі насправді хотіли перемир'я, залишається дуже великим запитанням.
Після сирійського фіаско терпіння у Вашингтона лопнуло. Про це було сказано чітко і відкрито. Переговори перервані, і бої в Алеппо стали ще більш жорстокими. Настільки, що навіть Париж виступив з осудом. Напевно, тому Путін вирішив у французьку столицю не їхати. Легко оцінити значення цієї події для ймовірної зустрічі в «нормандському форматі».
У такій досить напруженій інформаційній обстановці Москва йде на чергове загострення у вигляді припинення дії договору про утилізацію збройового плутонію.
І, як по команді, по обидва боки океану почали лунати голоси про наближення відкритого військового протистояння між Росією і США, а це, як всі розуміють, означає світову війну.
У Вашингтоні теж заговорили з використанням військової термінології, передовсім генерали, яким вона звична. Начальник штабу Сухопутних сил США Марк Міллі назвав війну з Росією «неминучою». Військові завжди готуються до війни, за це вони отримують зарплату. Крім того, їм завжди бракує грошей на озброєння і підготовку армії. Навіть якщо у них такий бюджет Пентагону, який недосяжний ні для кого в світі.
Втім, у США військові не вирішують питання війни і миру. Для цього у них є верховний головнокомандувач - президент, конгрес, нарешті міністр оборони. І всі вони цивільні люди. Тому висловлювання американських генералів не визначають політику країни.
У Москві не відстають і нагнітають обстановку як можуть. При цьому поновлення договору про утилізацію збройового плутонію супроводжуються вимогами, більше схожими на ультиматум. Зокрема, в них включено скорочення військової інфраструктури і чисельності контингенту США в країнах, що вступили в НАТО після 1 вересня 2000 року, до рівня, на якому вони перебували в момент набуття чинності угодою по плутонію від 2000 року. Також поставлено питання про скасування всіх санкцій, введених з боку США щодо Росії після приєднання Криму і початку збройного конфлікту на Донбасі, і про компенсацію завданої цими санкціями і російськими контрсанкціями шкоди. До того ж Москва вимагає скасування так званого «закону Магнітського», про фінансові та візові санкції щодо росіян, причетних до порушень прав людини.
Зрозуміло, ніхто серйозно не збирається приймати і навіть обговорювати такі, з дозволу сказати, вимоги. Не настільки в Москві наївні люди, що думали залякати Захід. Швидше діяли на внутрішню аудиторію. Проте тема війни з США, як у Росії вважають - переможної, мусується все більше.
Якщо відволіктися від войовничої риторики і пропагандистських кліше російської пропаганди, то все виглядає зовсім не так похмуро.
По-перше. Вихід Москви з договору про утилізацію плутонію не слід розглядати як пролог до нової гонки ядерних озброєнь. Йдеться про 34 тонни цього металу, які повинні були переробити на паливо для атомних електростанцій. Росія побудувала для цього спеціальний завод, американці з фінансових причин воліють змішувати плутоній з іншими компонентами і поміщати такі контейнери в землю.
Путін запідозрив у цьому можливість у майбутньому отримати плутоній і знову спрямувати на виготовлення зброї. Логіки в цьому немає, про що американці багато разів говорили. Крім 34 тонн, які підлягають утилізації, у обох сторін залишається досить збройового плутонію не тільки для існуючої зброї, але й для нарощування в разі потреби її кількості. Для цього витягувати плутоній з контейнерів, витрачати на це гроші й енергію абсолютно не потрібно.
Взагалі складається враження, що в Москві знайшли бічний договір, вихід з якого мало що значить, і почали на цьому будувати пропагандистську кампанію.
По-друге. Зазвичай більш слабкі у військовому та економічному відношенні країни на більш сильних не нападають, хоча в історії траплялося й таке.
Навіть поверхневе порівняння потенціалів Росії і США роблять для першої військове зіткнення шляхом до катастрофи. Навіть не будемо порівнювати економічний і фінансовий потенціал двох країн. Рівень озброєння і підготовки російської армії просто не тягне на американський.
Одна, але дуже характерна деталь. Цього року американський флот поповниться новим есмінцем Zimwalt. Це принципово новий корабель наступного покоління. Не будемо говорити про його найпотужніше озброєння. Він має зовсім інші і в чомусь незвичні форми. Однак при довжині 183 м і ширині 24,6 м на екрані радіолокатора він виглядає як невелика рибальська шаланда. Інтегрована система електроживлення корабля розглядається як ключ у застосуванні майбутніх систем озброєнь, таких як лазерна зброя і рельсотрони. Наступного року в стрій стане ще два таких есмінці. Весь флот Росії має лише один авіаносець, за російською класифікацією - авіаносний крейсер, проти шести американських тільки в Середземному морі. І з країною з таким флотом Росія збирається воювати?
По-третє. Війна справа надто серйозна, щоб довіряти її військовим. Князь Талейран знав, про що говорив. Якщо дійсно трапиться подібний конфлікт, то визначальними будуть навіть не дії на полі бою, в повітрі чи на морі, а зовсім інші невійськові заходи. І відключення від системи SWIFT російської фінансової системи буде не найтяжчим ударом. Негайно буде накладено ембарго на поставки російської нафти і газу. Що тоді робитиме Москва? Кричати вже буде пізно. І це при критичній залежності російського оборонного комплексу від західних поставок, передовсім електронного устаткування для літаків тощо.
Звідси випливає, що ніякої війни між Росією і США не може бути в принципі. На відміну від СРСР часів Карибської кризи нинішня наша північна сусідка відстала від Заходу з військової точки зору навіть не десятиліття. У чомусь назавжди.
По-четверте. Напевно, найголовніше. У Кремля просто немає грошей на війну. Міністр фінансів Антон Силуанов на слуханнях у Державній думі представив «Основи бюджетної та податкової політики на 2017-2019 роки». Сенс дуже простий. Соціальні статті скорочуватимуться, витрати на оборону і безпеку скорочуватися не будуть. Інакше кажучи, буде їх відносне зростання. І навіть в цьому випадку оборонний бюджет Росії в 10 разів за номіналом менше американського. Якщо додамо при цьому корупцію і неефективне витрачання коштів, то це співвідношення можна збільшити мінімум в 1,5-2 рази. З такими грошима не воюють проти набагато сильнішого в усіх відношеннях противника.
Що ж буде. Світова війна на периферії. Росія і США, як і Захід в цілому, будуть в ній брати участь. За рахунок свого населення російська правляча верхівка буде задовольняти свої геополітичні амбіції. У Сирії - до останнього сирійця, в Україні - скільки вистачить грошей на Крим і Донбас в широкому сенсі. Можуть вплутатися у ще один конфлікт, наприклад у Лівії. Є такі ознаки.
Якщо це вважати світовою війною, то вона дійсно йде.
