Порошенко vs «The New York Times»
Робочий візит президента України Петра Порошенка до Сполучених Штатів Америки співпав із публікацією редакційної статті «Непереможна корупція в Україні» у авторитетній газеті «The New York Times». Під час прес-конференції у ході візиту Петра Олексійовича запитали про його реакцію на вищезгаданий критичний матеріал. Президент відповів: «Мені відома ця стаття. Хотів би чітко прокоментувати: на сьогоднішній день проти України проводиться гібридна війна, у тому числі – через механізми розповсюдження інформації, які дискредитують українську державу». Петро Порошенко вкотре скористався своїм універсальним виправданням, пославшись на гібридну війну. Цей факт викликав обурення в українського суспільства, яке бурхливо відреагувало шквалом критики Президента України в соціальних мережах. Чи справедливо? Аби відповісти на це питання, слід спочатку ознайомитися з самим «плодом гібридної війни» – редакційним матеріалом у американській газеті.
Журналісти «The New York Times» розкритикували внутрішню політику Президента України, звинувативши його в потуранні корупції. На їхню думку, звільнення генерального прокурора Віктора Шокіна не є достатнім сигналом рішучості української влади вести серйозну боротьбу з корупцією: «Хоча США і ЄС довго тиснули на Київ з метою домогтися відставки глави ГПУ, який за час свого перебування на посаді перетворився в один із символів української корупції, вони не будуть задоволені одним лише звільненням генпрокурора. Системна корупція в Україні має довгу історію. Вона тісно пов'язує політиків, олігархів і уражену правоохоронну та судову систему». Американські журналісти навели у приклад критичні висловлювання Джеффрі Пайетта та Джо Байдена щодо «корупції, яка пожирає Україну, наче ракова пухлина». А також у публікації зачепили тему звільнення заступника генерального прокурора Давіда Сакварелідзе, якого президент Порошенко запросив для боротьби з корупцією. Щодо персони Юрія Севрука, який зараз виконує обов'язки генерального прокурора, американські журналісти висловлюють впевненість, що він, будучи близьким другом Шокіна, продовжить його практику, захищаючи ГПУ від працівників прокуратури, налаштованих на реформи.
У публікації редакція The New York Times» доходить до висновку: «Порошенка, який сам по собі є продуктом старої системи, повністю поглинули сепаратисти на Сході, яких підтримує Москва, і безперервна політична нестабільність у Києві, де уряд прем'єр-міністра Арсенія Яценюка висить на волосині. На тлі цих обставин Порошенко, схоже, прийняв збережену корупцію як ціну, яку треба заплатити за крихітну можливість маневру. Але Президента, прем'єр-міністра і парламент слід змусити зрозуміти, що Міжнародний валютний фонд і країни-донори, включаючи Сполучені Штати, не можуть продовжувати закидати гроші лопатою в корумповане болото, поки уряд не почне формування демократичного правління, чого і вимагали українці під час протестів. Порошенко не може просто дозволити одному з близьких друзів Шокіна сісти в заплямоване крісло поваленого чиновника. Йому слід негайно відновити Сакварелідзе на посаді і почати широку суспільну дискусію про вибір наступного генерального прокурора, чітко давши зрозуміти, що однією з вимог буде серйозна реформа при повній підтримці уряду».
Загалом матеріал «Непереможна корупція в Україні» – це своєрідне критичне резюме відсутності боротьби корупції в Україні та її наслідків, які по поличкам розкладені для розуміння західного суспільства. Натомість Петро Порошенко думає інакше.
Михайло БАСАРАБ, політолог:
– Стаття у «New York Times» – звісно, не випадковість. Однак я абсолютно не погоджуюся з оцінкою Президента, мовляв, це елемент гібридної війни. Так, ми знаємо, що росіяни досить часто використовують західні медіа для дискредитації України. Утім мені здається, що матеріал у «New York Times» має зовсім іншу природу. Йдеться про одне з провідних західних видань. Впевнений, що ця публікація з’явилася там невипадково. Погоджуюся зі своїм колегою Богданом Яременко у тому, що це не елемент гібридної війни, а сигнал із Вашингтона Президентові Порошенку про те, що наші американські партнери занепокоєні рівнем корумпованості української влади. Мета цієї публікації – не дискредитація Президента України, а тим більше нашої держави, а чіткий сигнал Петрові Порошенку, який у цей час перебував із візитом у Сполучених Штатах Америки. Коментар Петра Олексійовича виявився, напевно, найгіршою реакцією, якою тільки вона могла бути на публікацію в «New York Times». Погоджуюся з Мустафою Найємом, що такий коментар свідчить про втрату Президентом і його адміністрацією відчуття реальності. Їм би хотілося, щоб і українське суспільство, і західний політикум не помічали відсутності боротьби з корупцією в Україні. Однак, не жаль, усе очевидно та зрозуміло. Петро Порошенко не виконує одну з своїх основних функцій і одне з головних завдань, задля якого виборці обрали його на посаду ще в першому турі. Йдеться про боротьбу з корупцією, яка є сферою його компетенції. Саме від його політичної волі залежать темпи і масштаби подолання корупції в Україні. Це дуже тривожний сигнал для нас усіх. Якщо Президент не здатен адекватно реагувати на критику на свою адресу, то нічим хорошим це для нього не завершиться.
У цьому контексті хотів би нагадати ще один факт, який співпав у часі з публікацією в газеті «New York Times». Йдеться про судовий вирок вінничанину, який брав участь у штурмі Вінницької обласної державної адміністрації. Утім, «за збігом обставин», термін ув’язнення отримав саме той учасник штурму, який порвав портрет Петра Порошенка на об’єктиви теле- і фотокамер. Це дає підстави українському суспільству вважати, що покарання саме цього громадянина є невипадковим. Це також свідчення нездорової тенденції, хибної реакції Президента та його оточення на те, що відбувається в українському суспільстві. Збіг цих подій спонукає українське суспільство говорити про те, що Президент прямує не туди, – ці висновки дуже чітко прослідковуються у соціальних мережах. Дедалі частіше доводиться зустрічати порівняння з Віктором Януковичем, який також не зважав на сигнали західних медіа, ігнорував думку українського суспільства та застосував репресії до тих громадян, які виявляли протест ще до Революції гідності. Згадаймо покарання того хлопця, який малював трафарет Януковича з червоною цяткою на чолі. Усе це дає можливість провести певні паралелі і занепокоїтися тим, як себе поводить Президент і яким чином він реагує на зауваження українського та західного політикуму щодо його діяльності чи бездіяльності.
Це також сигнал і для представників українських медіа. Можна спрогнозувати, якою буде реакція української влади на критичні публікації в медіа. Звичайно, рано говорити про те, що безповоротно перейдено червоні лінії, а процес набув фатального характеру. Однак можна стверджувати точно, що останні події дають Президенту підстави зробити правильну оцінку ситуації, дійти до висновку, у чому проблеми його взаємин із українським суспільством і західними політичними елітами. Гадаю, саме зараз Президенту час зрозуміти, що в нього є ще можливість почати виконувати ті завдання, які перед ним поставили українські громадяни. Це дуже важливо у момент активізації переговорного процесу щодо Донбасу. Якщо Президент не зробить правильних висновків, то його проблеми будуть лише накопичуватися. Петро Олексійович і його оточення повинні правильно оцінити ситуацію – у іншому випадку дуже ймовірна безславна відставка ще до завершення першої каденції на посаді Президента України.
Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет ім. Івана Франка
