Про колективну відповідальність Росії
Будь яка влада може триматися лише за мовчазної згоди суспільства, де здійснює управління. Не йдеться про такі законодавчо закріплені процедури, як вибори. Справа в іншому: чомусь переважна більшість громадян вважає за прийнятне для себе погодитися з існування діючої влади. Не важливо з яких міркувань. Навіть якщо вона їм не подобається.
Так є, зокрема, в сучасній Росії та її поплічниці Білорусі (за визначенням Ради ЄС). У обох народів були варіанти в 90-х рр. ХХ ст. - чи спробувати створити нову складну демократичну систему державного управління, чи погодитися на значно примітивнішу, але знайому та зручну авторитарну. Обидва народи (в дещо різний спосіб) свій вибір зробили. Більшість росіян «купалася» на нафто- та газодоллари, пристойний рівень життя в Москві, Санкт-Петербурзі, низці значних міст, а ще на імперську ідею, великодержавність, що гріє російську душу краще, ніж Сонце. Білорусам сподобався голова колгоспу та можливість у сенсі організації життя опинитися в знайомому совку. І не стільки силові акції влади (включно зі вбивством політичних опонентів), скільки запропонований «соціальний пакет» гарантував довготривалість лукашизму. Паразитарного авторитарного соціального політичного режиму.
Були спроби змінити ситуацію. Ми пам'ятаємо Болотну площу в Москві та події, з нею пов'язані. Багатообіцяюча заявка, але чим вона завершилася? Подібно й в Білорусі. 2020 р. країну сколихнули кількасоттисячні протести (їх предтеча – 2010 р.) через брутальну фальсифікацію виборів та їх результатів. Що в підсумку відомо – і самі програли, і сусідів підставили. В обох випадках переважна більшість протестувальників не бажали виходити з зони комфорту. Вони виявилися неготовими жертвувати звичними життєвими благами, алгоритмом життя, часом – життям заради свободи та здобутків, які поки що виглядали доволі абстрактно. То чи не краще втримати те, що є? В іншій ситуації можна було б знизати плечима. Але ж є наслідок – війна, вбиті люди, зруйновані міста.
Наведу особисті приклади позиції не протестувальників, але притомних (так вважалося) росіян. Віктор Мироненко – відомий політик доби Михайла Горбачова, історик, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи Російської академії наук. 24 лютого написав Віктору Івановичу до месенджера та попросив зробити все можливе, аби вплинути на божевільне рішення Кремля. Як варіанти називалися заява Михайла Горбачова чи інших відомих діячів. В ідеалі – громадська кампанія в будь який спосіб. У відповідь почув про великі попередні зусилля та необґрунтованість особистих претензій (?) тепер. І ключова теза – Ви хочете, аби нас знищили? Моя реакція – а нічого, що нищать Ваше рідне місто – перше у світі найкраще, як казали? Може так статися, що Вам не буде куди повертатися та з ким зустрічатися. За такі розмови був видалений із фейсбучних друзів. Заява, до речі, була, доволі сервільна. Мабуть, так у Москві спокійніше та безпечніше.
Інша притомна росіянка, історикиня, випускниця МГУ, ледь не ридала, жаліючи українців, але категорично відкинула заклик приєднатися до кампанії стосовно відключення Росії від SWIFT. Бо їй необхідно доньці до Туреччини надсилати перекази. Такі вони – адекватні росіяни.
Щодо переважної більшості громадян Мордору – це фашизоїдна нація. В перші дні війни в Україні ширилися заклики розмовляти зі своїми родичами, знайомим в Росії та розповідати їм, що відбувається в нашій країні. Вийшло так, що це вони почали розповідати, що робиться в Україні, в тому числі про необхідність та чудові результати спеціальної військової операції. Абсолютний сюр. З ким не розмовляв – та сама ситуація. Навіть у власній великій родині. Скажу більше – неодноразова бачив у мережі як вони радіють нашим бідам. Мовляв – це вам за Донбас. Росіяни в цілому – народ зі спотвореними моральними орієнтирами.
У зв'язку з цим наведу вислів російського ж письменника – Олександра Солженіцина. Також імперець, але... Він поважав українців за їхнє прагнення до свободи, а в багатотомнику «Архіпелаг ГУЛАГ» про бандерівців (справжніх) відверто написав так – свої. Отже: «Насиллю немає чим прикритися, крім брехні. А брехня може триматися виключно на насиллі». Це про нинішню Росію, її владу та народ.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
