Про суверенітет національної пам’яті
Як Кремль бореться з пам’ятниками в чеській столиці
Буквально днями рада празького передмістя Ржепор’є (староста району — Павел Новотни) одноголосно схвалила встановлення меморіалу солдатам РОА, котрі загинули при звільненні Праги у травні 1945-го. Староста Павел Новотни заявив на засіданні ради: «Міський округ Праги-5 має поставити їм (солдатам РОА) пам’ятник. Новотни відзначив, що вважає неприпустимим, що у Празі у бійців РОА є тільки безіменні могили. «На відміну від червоноармійців, з власівцями у нас ніколи не було жодних конфліктів» — підкреслив староста. Та додав,що проведення місцевого референдуму з цього питання вважає недоцільним.
Зрозуміло, що такі заяви — і особливо така ухвала районної ради Праги — викликали буквально шал (перепрошую: іншого слова не підбереш) російського МЗС. Москва різко заявила, що РОА була колабораціоністським збройним формуванням, котре утворило нацистське керівництво третього рейху. А російське посольство у Празі навіть заявило, що встановлення пам’ятника власівцям буде порушенням вироку Нюрнберзького трибуналу (цікавий факт: саме на «Нюрнберг» і на неіснуючий вирок щодо ОУН-УПА, винесений там, активно посилаються московські пропагандисти, висвітлюючи «українське питання»).
Але Павел Новотни наполягає: монумент — не увічнить РОА як колабораціоністів, а відзначить їхні конкретні бої з вермахтом за Прагу в травні 1945-го. «Пам’ятник нагадуватиме про 300 бійців-рятівників Праги із лав РОА, могили яких розкидані по різних місцях. Це — негідно. Проте я б ніколи на поставив пам’ятник Власову, я не бачу причин для цього» — резюмував П.Новотни. Характерно, що позицію старости підтримав Президент Чехії Мілош Земан, зазвичай вельми «чутливий» до аргументів Москви.
Очевидно, Кремль відчуває себе вправі диктувати не лише українцям, кому і які пам’ятники встановлювати або зносити, але дозволяє собі робити те ж саме щодо чехів. У Празі такі зазіхання зустріли опір. У нас теж не сприймається активною частиною суспільства такий відвертий великодержавний диктат. Але це не означає, що немає причин для тривоги. Якраз навпаки.
Проте — розповімо про історичне підґрунтя подій. Згідно з офіційною радянською версією, «Злата Прага» була звільнена від нацистів 6—11 травня 1945 року (останньою з європейських столиць!) в результаті блискавичної та звитяжної операції військ 1-го Українського фронту (командувач — маршал Іван Конєв), окремих частин 2-го Українського фронту маршала Родіона Малиновського та 4-го Українського фронту генерала Андрія Єременка. Бої за «перлину на Влтаві» були жорстокими, втрати в цій останній битві Другої світової війни в Європі — величезними. Прага була звільнена. Це — «нормативний», непорушний погляд російської історіографії ще з радянських часів.
Проте на Заході, а згодом і в російській дисидентській літературі здавна набуло поширення зовсім інше тлумачення тих подій. А саме: звільнення Праги, як мінімум, розпочали (Конєв підключився вже пізніше) формування «Русской освободительной армии», керованої генералом Андрієм Власовим (конкретно — дивізія генерала Сергія Буняченка), а зовсім не Червона Армія. Найбільш поширеною є концепція Олександра Солженіцина з його «Архіпелагу ГУЛАГ», викладена ще майже 50 років тому.
Ось що він писав: «Уже за всезагального розвалу, вже без погодження з німецьким «Оберкомандо», Власов наприкінці квітня (1945 року. — І.С.) зібрав свої дві з половиною дивізії під Прагою. Тут з’ясувалось, що есесівський генерал Штейнер готується знищити чеську столицю, не віддати її в незруйнованому вигляді. І Власов дав команду своїм дивізіям перейти на бік празьких повстанців. І всю образу, гіркоту, злість, що її накопичили на німців вільні російські груди (характерно для стилю Солженіцина; можна було просто написати: солдати РОА! — І.С.) за ці жорстокі й безглузді три роки — випустили тепер у нападі на німців, з несподіваного боку вибили їх із Праги. Чи всі чехи розібрались потім, які саме «росіяни» врятували їхнє місто?» — зовсім не риторично запитує Нобелівський лауреат із літератури. Ремарка: зауважимо, дізнавшись про те, що американські війська не звільнятимуть Прагу, віднесену до «зони радянського контролю», солдати Буняченка вже 6—7 травня залишили місто.
Цей сюжет є направду насиченим глибокими сенсами, адже містить, щонайменше, три важливих аспекти. Це, по-перше, чесна відповідь на фундаментальне, засадниче й при цьому вкрай «замулене» радянськими й сучасними російськими фальсифікаціями нібито «просте» запитання: які конкретно збройні формування вибивали із Праги гітлерівців у травні 1945-го? По-друге, проблема суверенітету національної пам’яті (зокрема, суверенного права країни самій вирішувати, кому, за що і які пам’ятники встановлювати. У нашому разі йдеться про Чехію). Це — невід’ємна і дуже важлива частина концепції національного суверенітету взагалі. І по-третє, це — явні неприховані прояви імперських амбіцій (ба більше — пихи) з боку путінського режиму.
ДО РЕЧІ
Міністерство культури Чехії відмовилося надати статус пам’ятника культури статуї радянського маршала Івана Конєва, встановленій в шостому районі Праги. Про це заявила прессекретар Міністерства культури Міхаела Лагронова, повідомляє Radio Praha.
На думку представників міністерства, пам’ятник не становить художньої цінності, і його рівень не перевищує середнього рівня періоду його створення. Пропозицію щодо надання статусу висунули в Комуністичній партії.
Нагадаємо, 12 вересня рада району чеської столиці Прага-6 вирішила долю пам’ятника радянському маршалу Івану Конєву: за підсумками таємного голосування депутати вирішили перенести пам’ятник, а на його місці встановити статую на честь визволителів Праги. Наразі пам’ятник залишається на площі Інтербригади.
Пам’ятник Івану Конєву регулярно стає об’єктом атак — обписували і обливали фарбою його вже декілька разів. Це пов’язано з біографією маршала — після присутності на декількох фронтах у роки Другої світової війни Іван Конєв був залучений до придушення угорського повстання 1956 року, а також був присутній у Берліні на час будівництва Берлінської стіни 1961 року.
Традиційно цей монумент обливають фарбою напередодні річниці радянського вторгнення в Чехословаччину 1968 року.
