Проблема не в наркотиках?
Чи може вірменський сценарій повторитися в Грузії
Не встигла змінитися влада у Вірменії, як сум’яття почалися в сусідній Грузії. Фактичний правитель країни мільярдер Бідзіна Іванішвілі (його статки оцінюються в 4,6 млрд доларів, а ВВП Грузії — для порівняння — в 16,5 млрд) дуже занепокоївся щодо можливості повторення в Грузії революції за вірменським зразком. Нагадаю, що Іванішвілі був найважливішою частиною російського проекту щодо усунення від влади в Грузії Михеїла Саакашвілі. Всі свої мільярди він заробив у Росії, причому в тісній взаємодії з російськими правоохоронними органами. Досить сказати, що разом із людьми, близькими до колишнього міністра внутрішніх справ Росії Володимира Рушайла, Іванішвілі ще у часи перебування Рушайла главою московського РУБОПа брав участь у створенні Фонду сприяння правоохоронним органам, який офіційно називався «Сприяння соціальному захисту професійних груп підвищеного ризику», що фактично був міліційним «общаком» (фахівці легко можуть оцінити корупційні можливості подібних структур).
Заснована Іванішвілі партія «Грузинська мрія» за активної підтримки Росії перемогла на парламентських виборах 2012 року, і Іванішвілі обійняв посаду прем’єр-міністра. Але вже за рік він її залишив, так само, як і головування в партії, і оголосив про свою відмову від політики. Насправді Іванішвілі нікуди з неї не пішов, плавно перемістившись у крісло «сірого кардинала», а прем’єр-міністром, президентом і ключовими міністрами зробив своїх людей. І таке становище мільярдера до певного часу повністю влаштовувало. Але революція у Вірменії різко змінила регіональний і внутрішньогрузинський «розклад». І 11 травня, відразу після перемоги революції в Єревані, Іванішвілі несподівано вийшов із тіні і повернувся на посаду голови партії «Грузинська мрія».
Його повернення відразу ж ознаменувалося масштабною поліцейською акцією. Поліція провела рейди у двох нічних клубах Тбілісі та заарештувала вісім наркоторговців. Що ж, добре відомо, що в багатьох країнах саме нічні клуби є одними із центрів поширення наркотиків, і Грузія тут не виняток. Але біда в тому, що вже після арешту наркоторговців (точніше, наркодилерів, про арешт великих оптових наркоторговців, зрозуміло, не йдеться) поліцейський спецназ неабияк пом’яв відвідувачів клубів, також і тих, хто наркотиками ніколи не забавлявся, а ще понівечив меблі та інше. Це наштовхує на думки, що поліцейські рейди мали не стільки антинаркотичний, скільки політичний характер, і призначені були насамперед залякати молодь, що збирається в нічних клубах, щоб запобігти її виходу на вулицю з метою повторення вірменських подій.
Адже не таємниця, що за Іванішвілі Грузія, як і Вірменія, і, наприклад, Молдови, перетворилася на своєрідну «республіку олігархів», де основна частина населення живе в бідності, а корупція, здавалося б, переможена при Саакашвілі, знову розквітнула пишним цвітом. Тому вірогідність вибуху, подібного молдавському чи вірменському, дуже велика, і цьому вирішили запобігти. Але все вийшло зовсім навпаки. Обурена молодь, діждавшись підкріплення з провінції, влаштувала демонстрації перед будівлею уряду. Вони вимагали не лише зміни наркополітики, яка повинна, на їх думку, стати більш лояльною щодо легких наркотиків, а й відставки прем’єр-міністра й уряду та відсторонення від влади партії «Грузинська мрія».
І принаймні часткового успіху протестувальники домоглися. Міністр внутрішніх справ вибачився за дії правоохоронних органів, унаслідок яких постраждали люди, обіцяв розслідувати всі скарги на поліцейських, так само як і обіцяв лідерові протестуючих, керівникові руху «Білий шум» Бека Цикарішвілі, з яким вони разом виступили на мітингу, реформувати наркополітику. Протестувальники розійшлися, але обіцяли повернутися за тиждень, 19 травня, щоб на новому мітингу розглянути хід виконання своїх вимог.
Звичайно, акція в Тбілісі була далекою від єреванського розмаху. За оцінкою властей, акція «Білий шум» зібрала 1,5 тисячі осіб. Навіть якщо ці дані занижені, то навряд чи більш ніж удвічі. Одночасно на проспекті Руставелі зібралася майже така ж за кількістю учасників демонстрація праворадикальних сил, що виступали, навпаки, за посилення наркополітики. І вони після припинення акції руху «Білий шум» не розходилися. Проте навряд чи в цих демонстрантах варто бачити аналог «собянінських козаків», що намагалися розігнати прихильників Олексія Навального на демонстрації 5 травня. Нинішня грузинська влада сама боїться не підконтрольних їй правих радикалів навіть більше, ніж членів руху «Білий шум», і від їхніх акцій чекає не менших загроз.
Чи можуть у найближчому майбутньому в Грузії нинішні демонстрації, що почалися з суто приватного приводу, перерости в масовий протестний рух, на зразок того, що переміг у Вірменії, та об’єднати довкола нього різні політичні сили? Розвиток таких подій не варто відкидати, але є два чинники, які перешкоджають такому сценарію. По-перше, в Грузії залишається фігура Михеїла Саакашвілі. В’їзд до країни йому закритий, але він усе ще популярний серед значної частини опозиції, і це багато в чому заважає появі альтернативного лідера протестів. По-друге, Бека Цикарішвілі, на відміну від Нікола Пашиняна, не є лідером політичної партії, і йому не підвладні структури, що здатні організувати протест на місцях. Та й соціальна база демонстрацій поки дуже вузька. Це — прихильники сучасної молодіжної культури, і привід для демонстрацій важливий переважно лише для них. Недаремно їхні супротивники зневажливо називають їх протести «революцією «тусовщиков».
У Вірменії було інакше. Там намір Сержа Саргсяна перетворитися на довічного правителя сколихнув усю націю. Проте незграбні дії грузинських властей, що не дуже уявляють, що їм робити з протестуючими, можуть довести градус незадоволеності до вірменського рівня. Отже, почекаємо 19 травня.
І ще одна важлива відмінність Грузії від Вірменії. Тут немає ні російських військових баз, ні значних російських економічних активів. Єдиний серйозний конфлікт Грузія має саме з Росією, а не з якою-небудь іншою країною, як це у Вірменії. У Грузії добре пам’ятають про російську агресію 2008 року та відторгнення Абхазії і Південної Осетії, і жодних симпатій до Росії не відчувають. Хоча Іванішвілі і проводить проросійську політику, він ні в якому разі не може заявляти про це відкрито. Нинішній грузинський уряд — єдиний провідник російського впливу. І в разі скинення режиму Іванішвілі, у Росії не буде засобів для протидії його супротивникам. Тоді буде велика вірогідність того, що станеться повний розворот Грузії у бік Заходу.
