Прямим текстом
або Далі буде
9 жовтня в програмі «Прямим текстом» на телеканалі ZIK обговорювали тему резонансних заяв про специфічний вид корупції – продаж місць у виборчих списках. Саме це корупційне явище дуже широко розповсюджене в українській політиці.
Попри відсутність, до найостаннішого часу, юридичних доказів.
Наприкінці передачі журналістами Остапом Дроздовим та Дмитром Добродомовим було оприлюднено ксерокопію розписки з підписом, схожим на підпис відомого політика. Що, в разі достовірності документа, підтверджує факт оптової торгівлі депутатськими мандатами ще 2006 року.
Цей документ попросили прокоментувати в студії представника політичної сили, яка стала об'єктом корупційного скандалу.
Несподівано аргументом захисту для народного депутата Івана Кириленка стала розповідь про його особисту шокуючу трагедію. Коли його, на підставі підробленого підпису, начебто брехливо звинуватили в… убивстві. І тим хто його звинуватив був «народний депутат Єльяшкевич». У відповідь на це брехливе звинувачення Кириленко подав позов до суду, куди депутат, який його звинувачував, не з'явився.
Ніколи навіть не припускали, що хто-небудь звинувачував Івана Кириленка в причетності до вбивств, попри його дуже давні й міцні дружні стосунки з колишнім прем’єром Лазаренком. А до Павла Івановича, засудженого за економічні злочини американським правосуддям, подібні звинувачення, як відомо, пред'являлися українськими правоохоронними органами.
Може спогади про їхнє «героїчне спільне минуле» і послужили причиною несподіваного перевтілення досвідченого і професійного політика в майстерного оповідача фантастичної історії, яка кинула в легкий шок і подив колег по ефіру та телеглядачів?
А може, цією причиною було надмірне хвилювання чи боязнь оприлюднення журналістами якихось нових доказів політичної корупції?..
А може, Кириленко злякався можливого журналістського розслідування подій ранньої весни далекого 2002 року? Тоді Іван Григорович самовіддано служив уже новому «господареві» – Леоніду Даниловичу – і очолював виборчий штаб команди Кучми-Литвина на парламентських виборах. А Олександр Єльяшкевич був головою тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з контролю за виборами. І ця комісія отримала в розпорядження копію широкомасштабного детального плану фальсифікації виборів (дискредитація і зняття з реєстрації представників основних конкурентів влади, фальсифікація результатів виборів членами виборчих комісій, використання соціологічних фірм і преси для підтвердження фальсифікованих результатів виборів, маніпуляції з сервером у центральній виборчій комісії тощо). Враховуючи суспільне значення матеріалів, отриманих парламентською комісією, їх і було оприлюднено слідчою комісією. І буквально за декілька днів до голосування пан Кириленко ініціював ганебне і цинічне судове рішення в Печерському суді. Незаконне, аморальне і надзвичайно небезпечне для країни рішення. Рішення, яке мало змусити суспільство прийняти підготовлені владою фальсифікації на виборах і надати процесу фальсифікації виборів у майбутньому безкарного і безповоротного характеру. Що і відбулося на наступних виборах – вже президентських, 2004 року. Проти чого й повстав перший Майдан. До речі, на цей судовий фарс у березні 2002 року сам Кириленко так і не з'явився, незважаючи на необхідність надання його персональних свідчень під присягою. Люди Кучми-Литвина, за прикладом і вказівкою їх господарів, панічно бояться особистої участі в судових процесах, навіть у «ручних» і «підгодованих» судах. Адже їхня постійна брехня, якщо вона дана під присягою і задокументована в судовому засіданні, є очевидним кримінальним злочином, і «замітати» такі сліди практично неможливо.
Березневий судовий фарс 2002 року освятила одіозна суддя Світлана Волкова. Та сама Світлана Волкова, яка через 12,5 років випустила на свободу командира «Беркута» Садовника, обвинуваченого в жорстоких масових убивствах на Майдані.
Убивствах, організованих із найвищої вершини влади. Тими, хто був кращими і послідовними учнями свого безкарного вчителя – Леоніда Кучми, новоявленого «миротворця». Чий свіжий мінський «автограф» дуже дорого обходиться українцям.
Уже 14 років ми в юридичній формі і на підставі числених неспростовних фактів і доказів (і не лише відомих аудіозаписів розмов у президентському кабінеті) добиваємось притягнення Леоніда Кучми до кримінальної відповідальності за створення системи викрадань, побиття, убивств. За жорстоке насильство над політиками, журналістами й активістами. Зокрема за персональне замовлення Кучми на насильство щодо Олександра Єльяшкевича, Олексія Подольського і Георгія Гонгадзе.
Замовник насильства і творець злочинної системи Кучми-Януковича, що принесла Україні стільки горя і зліз, поки що навіть не дійшов до суду. Та тільки поки що...
А для прискорення здійснення правосуддя ми настійно рекомендуємо:
Телеканалу ZIK – спростувати абсолютно недостовірну інформацію, поширену Іваном Кириленком, широко й об'єктивно освітлювати хід розгляду судового процесу над Олексієм Пукачем;
Івану Кириленку – публічно вибачитися за брехню, поширену в прямому ефірі.
Далі буде…
Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ
