Путін і Лукашенко не домовилися

Борис Соколов

23 грудня, 14:36

Черговий дедлайн для підписання Програми російсько-білоруської інтеграції в рамках Союзної держави (20 грудня) знову не відбувся

Візит Олександра Лукашенка в Петербург на засідання Вищої Євразійської економічної ради і його зустріч із Володимиром Путіним завершилися безрезультатно. Каменем спотикання залишилися три питання - компенсація Білорусії за російський податковий маневр у нафтовій галузі, ціна на російський газ для Білорусі і принципи введення єдиного оподаткування на території двох країн. При цьому вдалося узгодити питання в сфері сільського господарства, зв'язку, митниці та регулювання алкогольного ринку. За словами Лукашенка, Білорусь і Росія концептуально визначилися з обсягом поставок енергоносіїв, а ціни на нафту і газ вони збираються узгодити найближчими днями. Президент Білорусі відзначив, що обсяг закупівель нафти у Росії складе 24-25 млн тонн, а ціни не будуть вище рівня поточного 2019 року.

Однак це визнання якраз і означає, що з головної для Мінська проблеми - компенсації за податковий маневр - угоди поки що не досягнуто. Олександр Григорович стверджує, що ще до кінця року вони можуть знову зустрітися з Володимиром Володимировичем: «Ми з ним переговоримо по телефону найближчим часом, є у нас кілька проблем, які ми повинні розв’язати, - президентські питання. І в результаті розмови, якщо нам знадобиться зустріч, звичайно, ми в будь-який час, у будь-якому місці в Росії або в Білорусі зустрінемося». Але далеко не факт, що така зустріч встигне відбутися в 2019 році.

Путін же на великій прес-конференції побічно покритикував «батька» за повільний прогрес у справі інтеграції. Президент Росії заявив: «Я вважаю, що рішення про створення Союзної держави були правильними. Російський та білоруський народи, по-моєму, те ж саме, що український і російський - це майже одне і те ж в етнічному сенсі слова і з точки зору нашої історії, духовних начал. Тому те, що у нас з Білоруссю відбувається таке зближення, я цьому дуже радий». Це можна розцінити як приховану загрозу Україні й українцям: ось зблизимося з Білоруссю, візьмемося за вас. А обурило Путіна те, що «рішення, які були свого часу ухвалені щодо будівництва Союзної держави, в переважній своїй більшості основоположні рішення не реалізовані. Просто там 90 відсотків не зроблено з кожного питання. Прочитайте, що там написано, це ж не секретний документ, там майже нічого немає».

Ще російський президент дорікнув своєму білоруському колезі, що Білорусь і так отримує російський газ за найнижчою ціною з усіх зарубіжних споживачів - по 127 доларів за 1000 кубометрів. І ясно дав зрозуміти, що Лукашенку не варто розраховувати на те, що ціна на газ для Білорусі буде дорівнює середній ціні на газ для російських споживачів - 70 доларів за 1000 кубометрів: «Чим далі від місць видобутку, тим більше ми дотуємо цю ціну. Смоленськ належить до такої зони, де дотування найвище. Смоленськ споживає 2 мільярди приблизно. У Білорусь ми продаємо 20 мільярдів. І якщо ми будемо дотувати всю білоруську економіку, то це означає, що ми, Росія, дотуємо цілком в цьому випадку такий первинний енергоносій, як газ, для всієї країни. Але це, погодьтеся, питання дуже дивне. Тобто Росія повинна дотувати іншу країну так само, як найбільш дотовану в Росії область - Смоленську. Це трохи дивно. Це можна чи ні? Можна, можливо. Але що для цього потрібно? Для цього потрібні спільні правила у вигляді законів, зокрема в сфері оподаткування, в сфері дотаційної політики, у сфері підтримки з бюджетів різних рівнів тих чи інших галузей. Для цього навіть потрібні загальні наднаціональні органи - контрольні та емісійні. Повинні працювати загальні правила в сфері антимонопольної політики, а можливо, і загальний орган... У нас, до речі, таке бажання є. Ми обговорюємо з нашими білоруськими партнерами це, просуваємося значною мірою. Але на що ми зможемо вийти, поки незрозуміло, поки неясно. Тому забігати вперед і починати дотувати для Білорусії те, що ми зараз не готові робити, в умовах недорозв’язання питання цього союзного будівництва було б із нашого боку помилково».

Таким чином, умовою продажу газу Білорусі за внутрішньоросійською ціною Путін назвав створення наднаціональних органів Союзної держави - умова для Лукашенка явно неприйнятна. А ось із податкового маневру Путін не виключив виплати компенсації Білорусі, але не вказав її можливий розмір: «Ну а нафту, як ви знаєте, ми теж продаємо безмитно, це значна втрата для російського бюджету. Так, ми займаємося переналаштуванням нашої податкової системи в цій сфері, ми поступово збільшуємо ПВКК (податок на видобуток корисних копалин) і поступово також синхронно зменшуємо вивізне мито. В межах цих процедур дійсно у Білорусі починає зникати та премія, яку вона отримувала в зв'язку з відсутністю митних зборів і подальшого вивезення нафтопродуктів. Це наша внутрішня політика. Це не пов'язано з Білоруссю зовсім (це твердження вочевидь не відповідає дійсності; сам податковий маневр був придуманий насамперед для того, щоб отримати потужний важіль тиску на Лукашенка. - Б. С.), це пов'язано з низкою обставин, які уряд Російської Федерації , Мінфін, Міненерго вважають краще для нас регулювати іншим чином, іншим способом, маючи на увазі втрати бюджету, пов'язані з діяльністю економічних операторів усередині країни. Але ми розуміємо всі ці проблеми, ведемо діалог із нашими колегами і будемо це робити далі».

Можливо, з метою зробити «батька» поступливішим зараз розкручується скандал із зізнаннями екс-бійця білоруського СОБРу Юрія Гаравського, який намагається зараз отримати політичний притулок в одній із європейських країн і розповів російській редакції радіостанції «Дойче Велле», що навесні і восени 1999 року він брав участь у викраденнях і вбивствах білоруських опозиціонерів - противників Лукашенка, раніше безслідно зниклих. Він докладно описав, як саме вбивали екс-міністра внутрішніх справ Білорусі Юрія Захаренка, екс-главу Центрвиборчкому Віктора Гончара і бізнесмена Анатолія Красовського, який підтримував білоруську опозицію, і де поховані їхні останки та інші докази у цій справі. Це все дуже нагадує справу майора української Держохорони Миколи Мельниченка, який свого часу озвучив забійний компромат про те, що Леонід Кучма під час перебування президентом України замовив вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.

Не можна виключити, що Гаравський так чи інакше пов'язаний із Москвою. Він міг бути давнім агентом ФСБ, засланим у лукашенківський «ескадрон смерті». Але цілком можливо і те, що люди з ФСБ або ГРУ вийшли на Гаравського вже після того, як він утік до Європи в жовтні 2018 року, і зажадали від нього опублікувати подробиці вбивств опозиційних політиків, погрожуючи в іншому випадку навести на нього колег із білоруського СОБРу, явно не зацікавлених у тому, щоб він залишився в живих. Однак якщо все це було саме так, розрахунок похитнути цими свідченнями положення Лукашенка виглядає дещо наївним. У Мельниченка все-таки були плівки з записами голосів, схожих на голоси Кучми та осіб із його оточення. У випадку ж із вбивством Захаренка, Гончара та Красовського ми маємо тільки усні свідчення одного з імовірних виконавців убивств. Теоретично їх можуть підтвердити колеги Гаравського, яких він назвав, але оскільки вони залишаються на території Білорусії, то вочевидь не будуть цього робити. Також можна спробувати пошукати на білоруській території зазначені собрівцем місця поховання тіл Гончара і Красовського, а також джипа Красовського. Однак зробити це можна буде тільки тоді, коли в Білорусі з'явиться новий, демократичний уряд, а це може статися тільки після смерті «батька» (неважливо - насильницької чи природної). І тоді на лаву підсудних у кращому випадку потраплять тільки виконавці, які виживуть на той час. Що ж стосується репутації Лукашенка на Заході, то вона давно вже нижче плінтуса. І там практично ніхто не сумнівався від самого початку, що вбивства Захаренка, Гончара та Красовського були здійснені за наказом Лукашенка. У цьому сенсі свідчення Гаравського нічого істотного до портрету білоруського диктатора не додають. І не змусять Євросоюз відступити від негласної підтримки Лукашенка в його протистоянні з Путіним.