Путін, народ і вибори
Час позбавлятися ілюзій
Як це не смішно, не тільки на Заході, а й в Україні наявні політики й політологи, які щиро вважають: демократія тотожна вільним загальним виборах, якщо їх провести, то народ обере на них порядних й ефективних лідерів, дасть старт справжнім реформам і ствердить на віки народовладдя. Десятки, якщо не сотні прикладів зі світової історії останніх століть, які демонструють, що не все так просто, не переконують тих, хто переконаний у чудодійності вільних загальних виборів і демократичних інтенціях основної маси виборців. Мовляв, усюди, де обирали диктаторів, нікчем, корупціонерів і навіть людожерів, вибори проводилися неправильно, їх фальсифікували, і тільки це завадило торжеству демократії та загальнонародному щастю.
Що ж, випадків фальсифікації виборів усіх рівнів в історії теж вистачає. Натомість можна відзначити значно меншу кількість масових, тим більше ефективних протестів з приводу вкрадених голосів, а між тим без наявності таких протестів не випадає говорити про існування повносправного демосу, здатного владарювати в країні, тобто – про демократію, а не її імітацію. Інші форми «неправильних» виборів, скажімо, коли до участі в них не допускали харизматичних лідерів, також часом викликали масові протести – проте знов-таки, далеко не завжди і не всюди.
Найгіршим же у формулі «загальні вибори = демократія» є не її теоретична недолугість, а практична небезпечність – коли, скажімо, багато хто (в тому числі начебто серйозні й освічені люди) сподівається, що в Росії Путіна можна буде витіснити з Кремля в результаті волевиявлення електорату. Але такого не може бути, тому що не може бути ніколи (якщо, звісно, сам Путін не захоче відійти «в тінь»). Цю аксіому зайвий раз підтвердили результати чергового опитування, оприлюднені «Левада-Центром» 27 жовтня. Ще раз: «Левада-Центром», соціологічною інституцією, занесеною владою до списку «іноземних агентів», не зацікавленою у високому рейтингу Путіна та завжди налаштованою на отримання максимально об’єктивних даних, а не якоюсь державною чи лише номінально незалежною від Кремля структурою.
Отож: якби вибори відбулися зараз, то 53% усіх опитаних проголосували б… вірно, за Путіна, 3% - за Жириновського, по 2% - за Навального та Зюганова, 1% - за Шойгу, менше, ніж по 1% - за Медвєдєва, Миронова, Собчак, Явлінського; 20% опитаних не стали би голосувати чи не переконані, що стали б, інші – не знають, за кого голосувати. Для перевірки аналогічне питання повторили тим, хто готовий голосувати; з’ясувалося, що серед цієї категорії потенційних виборців Путіна підтримує 66%, показники інших імовірних кандидатів фактично не змінилися. Якщо ж урахувати розподіл голосів тих, хто ще не визначився з вибором (існують відповідні соціологічні закономірності), то при високій явці на виборчі дільниці Путін отримає до 80% голосів електорально активних росіян. Воно й логічно, бо за даними ще одного опитування «Левада-Центру», понад половини росіян не бачить Путіну альтернативи. А відтак уся проблема в тому, щоби забезпечити на президентських виборах високу явку – і не потрібна жодна фальсифікація…
Чи здатен Навальний наростити свій електорат? Так, але не більше, ніж до 2-3%. А Собчак? Також, враховуючи, що 58% опитаних чули про її висунення, але не проголосують за неї, а 32% - не чули, проте все одно не проголосують. Максимум, на що здатні інші кандидати – це щосили викривати владу та галасувати, на електорат це істотно не вплине. Тому всі розмови, що Путін боїться конкуренції на виборах – від лукавого; В.В.П., якщо захоче, легко виграє у першому турі з високим результатом.
А от якщо Путін не захоче вигравати вибори та поставить на меті на якийсь час «відійти у затінок», зробивши номінальним главою держави якогось «містера Х», то перемога цього путінського висуванця, звичайно, не стане такою переконливою, можливо, навіть доведеться провести два тури, проте… Втім, судіть самі. Місяць тому соціологи «Левада-Центру» провели такий експеримент: вони загнали в опитувальник неіснуючого політика, Олексія Семенова, як начебто підтримуваного Путіним кандидата в президенти. І що ж? Кожен п’ятий виборець виявив готовність проголосувати за «Семенова», бо його підтримує Путін. Ба більше: 11% опитаних заявили, що чули про цього кандидата та підтримку його кандидатури главою держави. А якби це була реальна постать, якби В.В.П. декілька місяців розповідав з телеекранів про чесноти такого «містера Х»? Гарантія перемоги, тільки це мав би бути не «відпрацьований матеріал», на кшталт Медвєдєва (за нього у разі відходу Путіна з політики готові голосувати лише 9%), а хтось «свіженький», без особливих плям на репутації та з гарною посмішкою. Собчак на таку роль навряд чи годиться – надто великий «хвіст» пригод різного ґатунку за нею тягнеться, ризиковано, та й жінки в РФ ще не обіймали відповідальні посади, тому масовому російському виборцеві важко буде сприйняти жінку-лідера…
Звісно, виборчу кампанію російська опозиція всіх ґатунків теоретично здатна використати з користю для себе і для країни, а саме максимально розхитавши імперську державну машину. Проте чи всі опозиціонери готові до цього, чи значній частині з них миліша химера еволюційної трансформації агресивно-деспотичної імперії на імперію, так би мовити, «ліберальну»? І хіба значне число опозиціонерів у РФ не має чимало ідейних точок дотику з Путіним?
…Одна з визначальних рис сучасного неототалітаризму – це неможливість домогтися ротації владних еліт інституційним шляхом. І якщо без ілюзій, то Путіна (і таких, як він) неможливо усунути шляхом виборів. Спершу треба «розчистити Авгієві стайні», потім певний час попрацювати з виборцями, а потім уже проводити вибори – на завершення демократичних перетворень.
