Ще одна пастка в «нормандському форматі»
19 серпня відбулося засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ) з питань Донбасу в режимі відеоконференції. Українська сторона підтримала необхідність розробки рамкового рішення ТКГ з протимінної діяльності. У рамках цієї угоди визначаються 20 найбільш небезпечних ділянок, які слід розмінувати насамперед. Також сторони дійшли згоди щодо чотирьох нових ділянок, де слід здійснити розведення сил. Здавалося б, усе це можна тільки вітати, як і те, що вже 24 дні більш-менш дотримується режим припинення вогню, і протягом цього періоду немає жертв серед українських військових. Однак не треба забувати, що умови з розмінування і визначення нових ділянок для розведення сил є частиною російського плану, який був представлений Росією іншим учасникам «нормандського формату». Згода з ним, за задумом Москви, повинна розблокувати зустріч керівників України, Росії, Франції та Німеччини.
Практично всі вимоги російського плану звернені до України. Від Києва вимагають відмовитися від будь-яких розмов про можливість перегляду Мінських угод, про що якраз зараз досить активно говорять в оточенні президента Володимира Зеленського, зокрема учасник ТКГ віце-прем'єр Олексій Резніков. Від України вимагають погодитися якнайшвидше провести місцеві вибори на окупованих територіях Донбасу і тільки після цих виборів обговорювати можливість передачі їй контролю над українсько-російським кордоном на ділянці окупованих територій. Не варто навіть нагадувати, на який фарс перетворяться вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей у разі, якщо Росія і її маріонетки, як і раніше, будуть контролювати російсько-український кордон. Також Україна повинна представити законопроєкт про внесення змін до Конституції щодо децентралізації з урахуванням особливостей ОРДЛО. Виконання цієї вимоги зведе Україну до становища «бананової» республіки. І найголовніша вимога - представники ОРДЛО повинні стати повноцінними учасниками переговорів у Мінську. Росія вимагає, щоб з ними узгоджувалися законопроєкти щодо особливого статусу цих регіонів на постійній основі, амністія, а також діяльність так званої народної міліції. Очевидно, Росія хотіла б, щоб саме ця міліція контролювала кордон з Росією з української сторони.
Взагалі ж створюється враження, що весь цей план представлений Москвою лише заради виконання одного цього пункту. У нього спеціально включені свідомо неприйнятні для Києва вимоги, на кшталт того, щоб Верховна Рада скасувала свою постанову, яка передбачає, що місцеві вибори в Україні, призначені на 25 жовтня, не повинні проводитися на окупованих територіях. Якщо цю постанову буде скасовано, то вибори в ОРДЛО в принципі можуть бути проведені того ж дня, що і по всій Україні, тобто 25 жовтня. Навряд чи в Кремлі всерйоз розраховують на те, що Україна прийме цю вимогу, що фактично означало б повну капітуляцію Києва. Цілком імовірно, Путін розраховує на те, що в рамках уявного компромісу російська сторона відмовиться від цього і ряду інших очевидно неприйнятних і нездійсненних вимог, на кшталт надання проєкту конституційних змін щодо децентралізації, щоб продемонструвати свою готовність іти на поступки. А натомість від України вимагатиме допуску до Мінська представників маріонеткових «ДНР» і «ЛНР» як повноцінної сторони переговорів. Це відразу ж зніме для Москви багато проблем. Інші учасники «нормандського формату» змушені будуть припинити вважати Росію стороною Донбаського конфлікту, що відкриє дорогу для зняття санкцій. Цієї пастки Україна повинна уникнути за будь-яку ціну.
Інші російські вимоги зводяться до того, щоб Україна узгодила з ОРДЛО механізм обміну утримуваними особами і надалі в найкоротші терміни здійснила цей обмін. При цьому від Києва вимагають провести процесуальне очищення утримуваних осіб і забезпечити допуск Міжнародного Червоного хреста до утримуваних нею осіб, список яких представники ОРДЛО передали ще в липні. Ці вимоги повинні були бути обговорені на засіданні ТКГ 19 серпня, але немає жодних відомостей, що з цього пункту дійшли згоди. Також у російському проєкті присутні винятково риторичні пасажі про те, що зустрічі в «нормандському форматі» не є самоціллю і що необхідно не допустити ескалації і домагатися мирного політичного вирішення «конфлікту на Південному Сході України».
Московський план підготовлено до зустрічі радників лідерів «нормандського формату», яка повинна відбутися 28 серпня в режимі відеоконференції. Безсумнівно, на цій зустрічі українська сторона зазнає потужного тиску. Від неї домагатимуться прийняття основних російських вимог. Але Україна в жодному разі не повинна приймати політичну частину російського плану, оскільки це означатиме її капітуляцію.
Кремль прагне якнайшвидше домогтися капітуляції України, щоб зосередитися на придушенні білоруської революції, через яку зараз всерйоз обговорюється можливість перенесення переговорів з Донбаського врегулювання з Білорусії в будь-яку іншу країну. Насправді наразі увага Москви на якийсь час перейшла з України на Білорусію, оскільки ставки в Мінську для Кремля надзвичайно високі. У разі придушення революції Росія може розраховувати якщо не на анексію Білорусі, то хоча б на введення на білоруську територію значних контингентів російських військ та перетворення Лукашенка на російську маріонетку. А це створить нову геостратегічну ситуацію в Східній Європі. Різко зросте російська загроза країнам Балтії, яку більше не зможе нейтралізувати Польща через загрозу польській території з білоруського плацдарму. Та й становище України значно погіршиться, якщо Білорусія стане підконтрольною Росії. Натомість у разі, якщо в Мінську переможе демократична революція, можливості російської експансії в Східній Європі, зокрема щодо України, будуть різко обмежені. У цих умовах Київ просто зобов'язаний, у своїх же інтересах, не тільки не капітулювати перед Росією, але й підтримати боротьбу білоруського громадянського суспільства за свої права.
