«Сірий лебідь»
П'ять тез Нассіма Талеба, до яких варто прислухатися, і одна думка, яка змушує сумніватися в його політичній оцінці
У 2016 році американський філософ і економіст Нассім Талеб, що здобув світову славу завдяки своїй книзі «Чорний лебідь. Під знаком непередбачуваності», приїжджав до Києва, щоб розповісти, як правильно йти на ризики, перемагати в кризах і отримувати вигоду з важкопрогнозованих подій. А нещодавно Талеб побував у Москві, де в інтерв'ю одному з російських видань, оцінюючи сучасні реалії й тенденції, висловив ряд міркувань, які заслуговують особливої уваги. Втім, говорячи про кремлівську авантюру в Сирії, американський філософ ліванського походження видав аргумент, який ставить під сумнів його адекватність у питаннях міжнародної політики.
П'ять тез Талеба, до яких варто прислухатися, такі:
1. ПЛЮРАЛІЗМ, ЯКИЙ НЕ ВІДБУВСЯ
– Сам по собі розвиток благотворний і неминучий, питання лише в тому, як ми до нього адаптуємося. Якщо суспільство недостатньо швидко пристосовується до змін, його чекає колапс. Але й занадто швидке пристосування перетворюється в регрес: суспільство починає втрачати те хороше, що у нього було до того, як почалися зміни. Перед тим, як проводити нові реформи, ви повинні переконатися, що попередні не спрацювали. Але головна проблема, пов'язана з глобалізацією, –це зовсім не мігранти і руйнування звичних підвалин. Одне з найбільших розчарувань нашої епохи – глобалізація не привела до інтелектуальної різноманітності, вона не породила плюралізму думок. Навпаки, ми бачимо, що весь світ починає вести себе як централізована система: суспільство кластеризується, виникає поділ на «наших» і «ваших». Замість проголошеної свободи думок створюється ситуація, що нагадує життя в тоталітарній державі: є офіційні думки, які ти повинен розділяти, інакше стаєш ізгоєм.
2. ВТЕЧА ВІД РЕАЛЬНОСТІ
– Освічена людина отримує інформацію в основному не з навколишнього світу, а від інших людей – з журналів, соцмереж, від різних авторитетів. Найстрашніша патологія нашого часу – втрата контакту з реальністю. Коли я заробляв торгівлею на біржі, то часто стикався з особливим типом трейдерів, які прораховували якийсь сценарій на комп'ютері, а потім перебували в упевненості, що в дійсності все буде так само. Краще питання, яке збиває з них апломб: «А скільки у тебе на банківському рахунку?». Тому що теоретики рідко стають багатіями: людина здатна приймати зважені рішення тільки тоді, коли вона включена в реальність. Зараз існує цілий клас псевдо експертів – некомпетентних людей, які думають, що вони компетентні.
3. ЧИМ БІЛЬШЕ РИЗИК, ТИМ АДЕКВАТНІШЕ РІШЕННЯ
– Одні кажуть, що вони феміністки, а потім ти бачиш, що вони вважають за краще наймати на роботу чоловіків. Інші вигукують: «Я проти расизму і соціальної нерівності!». Але запитайте їх, коли вони в останній раз запрошували на обід таксиста-пакистанця. Чесна відповідь буде: ніколи. Це все те ж життя у двох різних світах – у розмові з іншими освіченими людьми ви не расист, а в реальному світі боїтеся мігрантів. І все стає набагато гірше, коли ця двоїстість приходить у політику. Чому політики нашого часу такі безвідповідальні? Тому що їм не загрожують наслідки їх рішень. У книзі, над якою я зараз працюю, я відстоюю думку: адекватні рішення приймаються тільки тоді, коли людина ризикує своєю шкурою. Зараз політики керують своїми країнами і світом в цілому так, наче в комп'ютерну гру грають: ризики нульові, а значить, і рішення будуть неадекватними.
4. ДВІ ЗАГРОЗИ ЛЮДСТВУ
– Я не думаю, що найближчим часом ми прийдемо до справжньої, «гарячої» світової війни. Війна хороша для деяких держав і деяких компаній, але таких не надто багато. Найчастіше держави, які дійсно можуть дозволити собі вести війну, вважають за краще вести її чужими руками. Дві страшні загрози людству не мають відношення ні до воєн, ні до економічних криз. Найбільший ризик – це нові епідемії. ЗМІ недооцінюють цю небезпеку і рідко піднімають галас навколо наукових публікацій про те, що резистентність бактерій до антибіотиків зростає, або про те, що з'являються нові штами вірусів. Таке нехтування перетворює епідемію в одного з найвірогідніших кандидатів у нові «чорні лебеді». Друга загроза – це неолуддизм. Прогрес не приносить людям того, що їм хотілося б, і багато з них перетворюються в ультраконсерваторів, починають боротися з наукою і соціальними реформами. Цей тренд добре помітний в ісламському світі.
5. СУЧАСНЕ РАБСТВО
– Я розмовляв з безліччю економістів і в результаті прийшов до висновку: чим більше людині платять, тим сильніше вона відчуває себе рабом. Це свого роду спосіб маніпуляції з боку роботодавця: людина повинна відчувати, що йому переплачують, тоді вона буде боятися втратити роботу. Саме тому чим багатша компанія, тим швидше її співробітники стають рабами. Але рабство вигідно всім без винятку компаніям. Інша справа, що деякі з них поневолюють грубо – наприклад, нав'язують співробітникам переконання, які суперечать їхній етиці.
«ХРИСТИЯНЬСКЕ ПИТАННЯ»
А от, власне, думка, яка змушує сумніватися в (гео-) політичній адекватності Талеба:
– Я християнин з Лівану, і моє ставлення до Путіна багато в чому пов'язане з цією деталлю біографії. Якщо б Росія не втрутилася в сирійський конфлікт, ліванські християни були б уже мертві. Західні держави поставилися до війни в Сирії неї як бюрократи. Якою б глобальною проблемою не займався бюрократ, він не приймає її близько до серця. Його інтереси й ризики лежать в абсолютно іншій грі – кар'єрній, він хоче зберегти свою роботу і заробити політичні дивіденди. Для народів, які живуть у регіоні, такий підхід є згубним. Історія вчить нас, що націям, які уклали угоду з бюрократами, залишалося потім тільки лапу смоктати. Ліванським християнам безсердечний підхід західних бюрократів до їхньої проблеми огидний. При цьому вони бачать, що Путін дійсно залучений в проблему: він втрутився в конфлікт, прекрасно розуміючи, якою критикою для нього це все обернеться. І ця готовність не бути овечкою й приймати рішення на свій страх і ризик їм симпатична...
Шкода, що Талеб, зазначаючи, що найстрашніша хвороба сучасного світу – втрата зв'язку з реальністю, настільки віддаляється від неї, оцінюючи участь Росії в сирійській війні. Не кажучи вже про «християнське питання» в умовах кремлівської агресії в Україні, про що американський філософ повинен був дізнатися, принаймні, позаминулого року в Києві.
