Скринька Пандори для Європи

Андрій Плахонін

19 листопада, 18:25

Ось уже тиждень із перших шпальт по всьому світу не сходить чорна п'ятниця 13 листопада в Парижі. Нехай і не найбільш кривавий і видовищний терористичний акт, незрівняний із 11 вересня у Нью-Йорку або 11 березня у Мадриді, цього разу удар терористів було завдано в найболючіший момент і в найболючішому місці Європи. Європу вже кілька місяців стрясає хвиля мігрантів із Близького Сходу і Африки. А у Франції серед усіх європейських країн і без цього вже понад півстоліття культурна асиміляція іммігрантів з мусульманських країн є нерозв'язним завданням для соціалістів і правих, які почергово змінюють один одного в Єлисейському палаці. Нехай у французькій глибинці все частіше спалахують хвилювання на національному і релігійному ґрунті, нехай націонал-радикали набирають все більше голосів, космополітичний Париж - культурна столиця Європи - єдиний у Франції давав надію на те, що під покровом ліберальних цінностей знайдеться місце для всіх культур, для всіх народів. Не дивно, що саме він ось уже вдруге після Charlie Hebdo став мішенню терористів.

В уявленні обивателів тероризм зазвичай має дві мети - він або спрямований безпосередньо проти представників влади і силових структур - поліції, армії, або проти мирного населення, щоб методом масового терору залякати ворога, скувати його ініціативу, переконати його, що ціна поразки виявиться значно нижчою за ціну перемоги, і тим самим змусити його відступити. Терористичний акт 13 листопада не належить до їхнього числа. Так, на якийсь час європейців охопили панічні настрої, але страх дуже швидко переріс в запеклість, вже викликав і, безперечно, ще викличе нову хвилю насильства на етнічному та релігійному ґрунті в самій Франції, а також нове посилення повітряних атак на Ісламську державу в Сирії та Іраку. В результаті найбільше постраждає мусульманська меншина в Європі, націоналістичні партії отримають ще більше голосів, права мігрантів будуть все більше урізати та й ескалація конфлікту на Близькому Сході лише виштовхне нові хвилі мігрантів до Європейського Союзу. Найбільше терористичний акт в Європі вдарив по самих мусульманах, і його організатори не могли цього не розуміти. Більше того, саме це й було їхньою метою.

Чому це вигідно ісламістам? Для того щоб розібратися в цьому, варто заглянути в порівняно недавнє минуле. Раз ми маємо справу з Францією, цілком доречним буде використовувати в якості прикладу Алжир середини минулого століття. Наше уявлення про Алжирську війну йде в радянське минуле, нам вона бачиться виключно як національно-визвольний рух, закономірний етап розвитку національної самосвідомості колоніальних народів. Водночас значний відсоток місцевого арабського населення був налаштований лояльно щодо Франції, та й французька меншість в Алжирі значною мірою поводила себе зовсім не так, як, на нашу думку, мали б поводитися колонізатори. Вони виступали за поширення на місцеве населення - принаймні на населення прибережних міст, громадянських прав і свобод, за асиміляцію Алжиру Французькою республікою.

Саме тому жертвами радикалів з обох сторін – однаково алжирської чи французької – передовсім стали помірні араби і французи. Щоб розв'язати громадянський конфлікт радикалам знадобилася масова підтримка населення. Легше цього було домогтися терором, аніж агітацією. Кожен напад, кожне вбивство викликало жорстокість і силову відповідь протилежної сторони. Боязкі голоси, які волали до розуму з обох сторін, топили в крові (жертвами алжирських націоналістів стали вп’ятеро більше мусульман, ніж європейців). Насильство породжувало насильство, поки нарешті радикальні настрої не стали переважати в алжирському суспільстві, і єдиний вихід із цієї ситуації більшість алжирців і французів не побачили у війні. Навіть після здобуття незалежності минуло не одне десятиліття, поки алжирське суспільство не змогло подолати це порочне коло.

Принаймні алжирці хоча б змогли. Терористична війна, поштовх якій без малого 90 років тому дав муфтій Єрусалиму Мухаммад Амін аль-Хусейні, триває досі. Саме він у 1920 роки першим відкрив цю скриньку Пандори, спрямувавши терористичні удари передовсім проти помірних арабів, а вже потім проти євреїв. Палестинський тероризм вже до кінця 1920-х породив у відповідь єврейський тероризм, і відтоді конфлікт у Палестині не вщухав уже практично ні на день. Після створення Єврейської держави 1948 року табори палестинських біженців були свідомо перетворені на територію війни - їхнє населення було обмежено в засобах існування, не мало роботи, якісного житла, медичної допомоги. Єдиним засобом до існування їхніх жителів стала війна, єдиним способом соціалізації молоді - терористичні угруповання. Як і раніше, мішенями терористів стали не євреї, а свої ж помірні палестинці, ті, хто намагався почати на новому місці жити нормальним життям. І сьогодні, після створення Палестинської держави, такою територією війни став Сектор Гази, що перетворився на основну базу палестинського тероризму. Як колись у таборах палестинських біженців, соціальною базою ісламського тероризму по всьому ісламському світу і сьогодні є бідність, голод, безробіття, які штовхають молодь взяти в руки зброю. Ісламський соціалізм - основна ідеологія ISIS – схожа на більшовизм, основною її рушійною силою є неосвічена маса люмпенів, а основним засобом експансії - терор і війна.

Як в Іраку і Сирії, основною метою ISIS у Європі є інститути громадянського суспільства, соціальний мир, релігійна та етнічна толерантність. Нав'язуючи Європі насильство, тим самим ISIS створює собі в Євросоюзі соціальну базу. Чим жорсткіше буде відповідь на ісламський терор, чим більше буде погромів таборів біженців, чим більше буде спалених мечетей, чим більше голосів отримають націонал-радикали, тим більше європейської ісламської молоді увіллється в терористичні осередки. У порівнянні з пропагандою це найлегший спосіб поширення своєї ідеології, це найшвидший спосіб перенести війну на територію ворога.

Спроби в українських засобах масової інформації зв'язати ISIS із Росією, звичайно ж, є натягнутими. Проте багато чого - насамперед їхні методи зовнішньої експансії, багато в чому їх ріднять. У першу чергу це відчула на собі Україна. Чи будуть ці методи настільки ж діючими в Євросоюзі, покаже час.