Справжні націоналісти почали б із «кремлівського чекіста» №1
Убивство журналіста Олеся Бузини останніми днями стало однією з головних тем не тільки українських, а й низки західних мас-медіа, не кажучи вже про Росію. Про це вбивство говорять уряди світу; речники Ради Європи, керівні структури ЄС та держдепартамент США вимагають ефективного розслідування цього вбивства. А деякі дуже проєвропейські аналітики вже заявили: «Вбивство Бузини – іспит для України». Мовляв, це вбивство показує, що Українська держава мало чим відрізняється від території «ДНР» і «ЛНР» з їхнім диктатом зброї, а не законів. І якщо не будуть негайно знайдені вбивці Бузини, то Україна не складе іспит на демократичність.
При цьому постійно робляться натяки, що вбивство могли організувати так звані «радикальні націоналісти» чи «ура-патріоти», - а відтак, заявляють ті, хто робить такі натяки, «хто б не були вбивці, вони повинні бути покарані».
Власне, ті, хто зве себе «радикальними націоналістами», вже заявили про себе. Політолог Володимир Фесенко написав на своїй сторінці у Facebook: «Отримав на електронну пошту лист із заявою від якоїсь "Української повстанської армії", в якому вона бере на себе відповідальність за вбивство "аниукраїнської наволочі: Чечетова, Пеклушенко, Мельника, Калашнікова, Бузини». Фесенко зазначає, що у листі написано: «На підтвердження того, що саме наші бійці провели ці вбивства, наводимо факт, невідомий громадськості Калашников був ліквідований зі зброї калібру 7.65х17 і 9х18, сам він також встиг зробити постріл зі своєї зброї…». І найголовніше у цій заяві – це декларація: «Ми розгортаємо безжальну повстанську боротьбу проти антиукраїнського режиму зрадників і московських холуїв і з цього часу будемо говорити з ними тільки мовою зброї аж до їх повного знищення». По тому аналогічні заяви від імені «УПА» одержали й інші адресати.
Що ж, одразу після вбивства Бузини ціла низка політичних аналітиків та політиків відзначала, що цю акцію («атентат», як її названо у щойно згаданій заяві) організатори цього «ритуального вбивства» спробують «повісити» на українських націоналістів. Звідкіля ж ці організатори? Автор цих рядків ще на початку місяця писав про те, що Путіну потрібні знакові жертви серед проросійських політиків і журналістів України, бо він розігрує «типовий гамбіт, якщо використати шахову термінологію. Інакше кажучи, це «зумисна жертва жертву матеріалу (фігур чи пішаків) з метою якнайшвидшого розвитку, отримання позиційних переваг і створення атаки на короля суперника». А в підсумку – з метою перемоги».
Сьогодні про «луб’янський почерк» в останніх убивствах пише і говорить чимало аналітиків і політиків. Як на мене, «кремлівський слід» тут наочно засвідчують щонайменше три речі. По-перше, розстріл Бузини саме під час «прямої лінії» Володимира Путіна й експрес-коментарі про це російського президента виглядали як добре зрежисоване дійство. Путін не здивувався, не почав перепитувати про подробиці цієї події, ні, він одразу категорично заявив, що це – чергове політичне вбивство в Україні. Імпровізація? А ви колись бачили імпровізації під час «прямих ліній» Путіна? По-друге, це вбивство автоматично відсунуло (принаймні, на деякий час) справді знакове політичне вбивство в Україні, досі не розслідуване як треба, з невиявленими реальними замовниками й натхненниками цього акту – вбивство Георгія Гонгадзе. Схоже, що стратегічною метою «ритуального вбивства» Бузини не в останню чергу було саме це – витіснити проблему знаходження і покарання замовників і натхненників вбивства Гонгадзе. Щоб і в ЄС, і в США, і в Україні геть усі переймалися «проблемою Бузини». І щоб небезталанна колись поетеса Юнна Моріц, нині зоологічна ненависниця демократії та України, порівнювала Бузину з Гарсіа Лоркою… По-третє, дозволю собі не погодитися з політологом Фесенком у тому, що виконавцями терактів можуть бути реальні націоналісти, а «за спиною цих людей стоять російські спецслужби (хоча безпосередні виконавці, можливо, про це навіть не підозрюють)». Надто вже професійно скоєні вбивства – й останні, і ті, що були перед тим. Українські радикальні націоналісти точно не мають у своєму розпорядженні професіоналів такого класу. Тож дорога веде на Луб’янку…
І найкращим підтвердженням цього є той факт, що об’єктом атаки «УПА» не став «кремлівський чекіст» №1, який є винуватцем і війни на сході України, й анексії Криму, і ледь не всіх лих, які в останні роки впали на нашу країну. В крайньому разі – персонажі з першої п’ятірки російської ієрархії. Бо ж якщо бити – то бити в корінь, такою була і є логіка радикалів (сам цей термін походить від латинського radix – «корінь»). Отож, як на мене, маємо фальшиву «боївку» не менш фальшивої новітньої «УПА». Як у 1940-50-ті. Часи змінюються, та Луб’янка вірна собі: провокації, вбивства, фальшування.
Тож, найшвидше, «ритуальні вбивства» в межах «гамбіту Путіна» (з переадресацією на українських націоналістів) будуть продовжені. Й не лише в Україні. Не маючи жодного пієтету до персонажів певного ґатунку, я б усе-таки порадив виїхати кудись подалі з Росії таким діячам, як Йосиф Кобзон, Владислав Сурков, Володимир Жириновський й іже з ними. Бо ж гамбіт – це жертви не лише пішаків, а й фігур, чи не так? Ну, і лідери «ДНР» та «ЛНР» мали би поберегтися, а ще краще – здатися українському правосуддю й опинитися у спецкамерах СБУ під потрібною охороною. Бо ж вони – не фігури, як згадані вище персонажі, а типові пішаки, яких у Кремля дуже й дуже багато. Та й певним особам із «Опозиційного блоку» та газети «Вести» - знов-таки, не маючи до них жодних симпатій, – я би порадив поберегтися…
Сказане не означає, що вбивство Бузини не треба розслідувати. Треба. Разом із тим не треба робити з цієї події «іспит для України» і роздмухувати її.
