Статус ветеранів — приборкувачам
Здавалося, що придушення Празької весни в серпні-вересні 1968 року давно стало історією. 1993 року президент Єльцин і за ним президент Путін визнали вторгнення військ Варшавського договору до тодішньої Чехословаччини трагічною помилкою. І ось знову події вже досить далекого серпня знову на порядку денному.
Навесні 1968 року реформатори в керівництві Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) розпочали процес, який приблизно через 20 років у СРСР отримав назву «перебудова». Ніякої відмови від основ єдино вірного вчення, просто спробували побудувати соціалізм із людським обличчям. Найцікавіше, що процес реформ практично не торкнувся економіки. Реформатори за неї взялися тільки в червні 1968 року. Передбачалося ослаблення планової системи, надання підприємствам більшої самостійності й переведення їх на самоврядування. Єдиним конкретним результатом нової економічної політики стала поява в Празі приватних таксі. Як би це вийшло у реформаторів на чолі з відомим економістом Отой Шиком можна лише здогадуватися.
Набагато серйозніші зміни відбувалися в суспільному житті. Почалися дуже гострі дискусії щодо проблем демократизації, однопартійності, необхідності дозволу діяльності опозиції. При цьому сам лідер комуністів Александр Дубчек не був радикальним реформатором. Він всього лише хотів виправити окремі недоліки, наблизити партію до народу.
До червня 1968 року Москва занепокоїлася дуже серйозно. КДБ, апарат відділу міжнародних зв’язків ЦК КПРС, відповідні відділи МЗС буквально кожен день били на сполох із приводу долі соціалізму в Чехословаччині, втрати КПЧ керівної ролі. При цьому було створено міф про швидке вторгнення військ НАТО до Чехословаччини. Для його підтвердження КДБ разом із східнонімецькою «Штазі» провели низку активних заходів. У містечку Соколово було виявлено склад зброї, нібито створений західною агентурою для збройного захоплення влади. Все б нічого, але мастило зброї виявилося з НДР, а документація видавала радянське виробництво.
Для придушення Празької весни було розроблено й здійснено операцію «Дунай». Понад 250 тис. військ п’яти країн Варшавського договору вдерлися до суверенної країни під надуманим приводом захисту від агресії Заходу. Почалося упокорення, а потім так звана нормалізація. Так радянська пропаганда називала передачу влади в Празі колабораціоністам на чолі з Густавом Гусаком. Тоді радянські газети щодня переконували народ, що якби не вчасна братня допомога, то буквально наступного дня західнонімецький бундесвер вже входив би до Праги.
Нічого не нагадує? Скільки слів у московських ефірах було сказано й скільки списів поламано з приводу того, що лише «ввічливі чоловічки» зеленого кольору врятували Крим від натовського чобота. Запізнилися б на один день — і ось тобі. Нічого не змінилося за минулі роки, нічого нового російська пропаганда не винайшла. Додала тільки «Правий сектор», а 1968 року в його ролі були земляцтва судетських та сілезьких німців.
І ось депутати від КПРФ вносять законопроект «Про внесення зміни до Федерального закону “Про ветеранів”». У пояснювальній записці зазначається, що «ослаблення цензури, ухвалення ... нової плюралістичної «Програми дій»... створення нових політичних клубів ... які, як відомо, виконували роль «ударного загону» сил опозиції ... серед яких були ... колишні нацисти, есесівці, представники реакційного духовенства ... » могло призвести до краху соціалізму.
У наведеному уривку все брехня. Кому це відомо, що політичні клуби виконували роль ударного загону опозиції. Які колишні нацисти, есесівці й реакційне духовенство? Виходить, що комуністичний режим, починаючи від Клемента Готвальда і закінчуючи Антоніном Новотним із ними не боровся. Власне вимагати логіки від російських комуністів безглуздо. За роки радянської влади вони настільки навчилися говорити на чорне біле й навпаки, що не доводиться дивуватися.
І на підставі того далекого захисту соціалізму в суверенній країні автори законопроекту вимагають надати учасникам операції «Дунай» статус ветеранів. Їх у Росії приблизно 20 тис., витрати скарбниці збільшаться приблизно на 120 млн руб. Цифра не така вже й велика, але важливий принцип.
Внутрішньоросійський аспект зрозумілий. Наближаються вибори до Державної думи, й комуністи хочуть не тільки використовувати соціальне невдоволення, але й показати себе дбайливими щодо ветеранів.
Однак є й міжнародний аспект.
Офіційна Прага відреагувала досить зрозуміло. «Міністерство закордонних справ Чеської Республіки (ЧР) розцінює аргументи, якими обґрунтовується проект поправки до російського федерального закону «Про ветеранів» як ще одна спроба певних політичних сил, ЗМІ та окремих осіб у Російській Федерації перекручувати факти. МЗС ЧР уважно відстежує зазначені випадки, відкрито висловлює свою з ними незгоду під час перемовин із протилежною стороною й наполягає на тому, щоб факти, які стосуються подій 1968 року, не спотворювалися». У Словаччині теж не прийшли у захват із приводу ініціативи російських депутатів.
Чи розуміють автори скандального законопроекту, який цвях капелюшком вниз вони вбивають у відносини Москви, Праги та Братислави. До речі, на черзі Будапешт, тому що на цьому «червоні» зупинятися не збираються й хочуть подібного стосовно учасників придушення угорського повстання у жовтні-листопаді 1956 року. Якщо врахувати, що Словаччина й Угорщина нині належать до так званих «проросійських клієнтів» у Євросоюзі, а в Чехії політиків дружньо налаштованих до Москви також вистачає, то ця ініціатива буквально підриває зусилля Путіна з розкладання Заходу. Щобільше, вторгнення до Угорщини 1956 року й до Чехословаччини 1968 року назавжди залишиться чорною сторінкою в історії трьох країн. Дивно, що в Москві цього не розуміють і так легковажно ставляться навіть до тих країн, які начебто дружньо налаштовані до Росії.
Швидше за все, Державна дума подібний закон не ухвалить. Офіційна позиція Кремля з приводу вторгнення до Чехословаччини та Угорщини не зміниться, але в трьох столицях врахують подібні настрої в Москві.
Імперський дух у Росії не вивітрюється вже довгі роки. Він настільки сильний, що йому в жертву готові принести навіть відносини з іншими країнами. Ми в Україні це добре розуміємо. Тепер настав час в цьому переконатися тим у Чехії, Словаччині й Угорщині, які ще плекали ілюзії з приводу поведінки Москви.
