Статистична похибка, що змінила хід історії
За вихід Великої Британії з Європейського Союзу проголосувало 51,9% виборців. За те, щоб залишитися у складі ЄС — 48,1%. Різниця у 3,8 відсотка це, по суті, статистична похибка в соціологічних дослідженнях, яка дає право стверджувати про остаточне й безповоротне рішення громадян Британії щодо подальшої долі країни на цьому етапі.
Про те, що частина англійців не бажають залишати «спільний дім», свідчить і швидкість, з якою було на сайті британського парламенту розміщено петицію (процедура довгої дії) про проведення повторного референдуму щодо членства Британії в ЄС. Вимогами петиції є встановлення правила, згідно з яким явка на референдумі про вихід з ЄС має бути не менше 75%, а рішення вважається ухваленим при голосуванні за нього не менше ніж 60 % громадян (можливо, така норма має бути для всіх країн ЄС — тут слід згадати норми референдуму в Нідерландах, де питання вирішували 32,2% тих, хто зібрався того дня на голосування). В іншому разі призначається повторний референдум. Як на мене, більшість країн замислиться над удосконаленням референдного законодавства. До речі, для розгляду петиції в британському парламенті необхідно зібрати 100 тисяч підписів, а вже зібрано понад 85 тисяч.
Однак факт залишається фактом — Велика Британія залишає Євросоюз. Відповідно до 50-ї статті Договору про ЄС президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, глава Європейської Ради Дональд Туск, президент Європарламенту Мартін Шульц та прем’єр головуючих у Раді ЄС Нідерландів Марк Рютте у спільній заяві проголосили готовність до початку оперативних переговорів із приводу виходу Великої Британії із Євросоюзу, які найменше будуть тривати 2 роки,а найбільше, на думку експертів — 10 років. Втім, євроспільнота вже заявила про анулювання особливого статусу Британії в ЄС, який було зафіксовано на початку 2016 року.
Яких наслідків варто очікувати Європі та Україні, зокрема, від такого кроку громадян Британії?
Саму Британію найближчим часом добряче струсоне. Мабуть, тепер у Шотландії знову будуть проводити референдум із виходу з Британії, бо вона залишила ЄС. Зокрема, про це заявила сьогодні глава уряду та лідер Шотландської національної партії Нікола Стерджен.
Щодо Європи, то континент накриє хвиля ініціатив щодо виходу з ЄС достатньої кількості її членів, з якими виступатимуть праві й праворадикальні рухи та партії євроскептиків. Так, ще на початку травня результати опитування, проведеного Ipsos Mori, засвідчили про те, що 58% італійців і 55% французів хочуть провести власний референдум щодо членства в ЄС. Із загальної кількості опитаних у восьми країнах ЄС 45% виступили на користь проведення такого референдуму. Це досить тривожний сигнал для керівництва організації і для лідерів європейських країн.
Зростання радикальних та загалом євроскептичних настроїв у Європі, особливо на тлі міграційних суперечок між членами ЄС, вже створили стійкі передумови для радикального переформатування партійно-політичної ковдри континенту в бік руйнації євроєдності, яка базується на засадах права та гуманістичних цінностях демократії. Це ще одна, на разі прихована для масового загалу, загроза для завтрашнього майбутнього ЄС.
З іншого боку, такий стрес Європі конче потрібен. Бо це можливість стати, нарешті, на шлях докорінних змін в управлінсько-координаційних підходах до таких глобальних питань, якими є мультифункціональна різнодинамічна безпека Європейського Союзу (від еліт до найменших громад), його фінансова та економічна стабільність (оффшорні оптимізації та судово-правові лакуни позанаціональних систем), інтегрована відповідальність кожної держави союзу за спільне мирне майбутнє глобальної Європи й світу як майбутнє своєї країни та свого народу. Довге перебування у стані приспаної ситої комфортності миру як даності для європейських еліт рано чи пізно могло завершитися набагато складнішими геостратегічними процесами. Нині у них з’явився шанс (через цю геостратегічну кризу) на оновлення й перспективу як розширення можливостей для всіх.
Україна з результатів британського референдуму має винести власні уроки. Насамперед, щодо зміни реперних точок свого позиціонування у Європі та світі. Це шанс стати ініціативним гравцем вже не так європейської політики, як світової — з чітко вираженою продуктивною позицією-стратегією, власними геоамбіціями та заявками на регіональне лідерство (чи хоча б відповідну потужну самостійність).
Це можливість (і необхідність одночасно) докорінно змінити стилістику й пріоритетні інструменти в політиці взаємовідносин влади та суспільства всередині держави. Бо що показав британський референдум? За вихід із ЄС голосували переважно пенсіонери, тобто фізично й економічно неактивна частина суспільства, яка досить часто відмовляється сприймати глобалізацію як тренд мирної світової цивілізації. Це радше був їхній протест проти динамічних змін діючої епохи, ніж усвідомлено-відповідальний вибір.
З іншого боку, такий результат став можливий за умов, коли паркетні еліти у своєму звичному управлінському стилі почали розкладати в політичних картах тільки їм відомий пас’янс і прорахувалися. До того ж, британський уряд не вважав за необхідне вести системну креативно-сценарну активну роз’яснювальну політику в країні щодо наслідків такого рішення, а чотиримісячна компанія найактивніше проводилася там, де були прихильники ЄС, а не їхні противники. Як зазначив у своєму коментарі міністр закордонних справ Чехії Любомир Заоралек, цей результат є «прикладом того, що відбувається, коли громадськості недостатньо пояснюють дії європейської політики».
Власне, всі ці недоліки британського істеблішменту притаманні й очільникам української влади.
Як варто ставитися до результатів референдуму? Як до геостратегічного факту-початку нової динамічної перехідної епохи. Як до події у глобальному значенні для планети Земля. Подія відбулась, і зараз виграє той, хто чесніше, швидше й якісніше зробить правильні висновки.
P. S. Спеціально не зачіпав тему путінської Росії у процесах британського референдуму та європейської політики загалом. Сьогодні Кремль, безперечно, святкує, перемогу. Однак, як свідчить історія останніх десятиліть, кремлівські правителі є хорошими тактиками й нікудишніми стратегами. Тому до цієї теми варто повернутися пізніше.
