Стереотипічний зір
Боязнь конкуренції — природжена фобія людини, яка починає свій бізнес у країні перемігшого монополізму, тому ми завжди шукаємо монету під ліхтарем, а не там, де загубили.
Аристотель стверджував, що у жінок зубів менше, ніж у чоловіків; і попри те, що він був одружений двічі, йому так і не спало на думку перевірити правильність цього твердження, зазирнувши до рота своєї дружини...
Бертран Рассел
На тренінгу для підприємців-початківців зарубіжний лектор поставив слухачам питання. Де вигідніше розмістити «точку» фаст-фуда — у спальному районі, віддаленому від конкурентів, чи на жвавому перехресті, заповненому павільйонами всіх брендів швидкого харчування? Більшість в аудиторії вибрала монополію на висілках замість location у жвавому середовищі реального ринку. Хоча навіть бабусям, які торгують пиріжками власної випічки, відомо: година стояння біля станції метро, попри ризики міліційних докучань і штовханину, за виручкою дорівнює дню, проведеному у блуканнях тихою вуличкою. Але стереотипи завжди сильніші за здоровий глузд. Боязнь конкуренції — природжена фобія людини, яка починає свій бізнес у країні перемігшого монополізму, тому ми завжди шукаємо монету під ліхтарем, а не там, де загубили.
Людина на 70 % складається з води і на 90 % — зі стереотипів. Вони оточують нас всюди, окуповуючи свідомість і закриваючи очі різноколірними лінзами, що спотворюють реальність. Бізнес узяв їх на озброєння в боротьбі за споживчі симпатії, зробивши рушійною силою реклами. Політики перетворюють соціальні шаблони на бюлетені своїх виборчих урн. Деякі з «постулатів» народжені сотні років тому, деякі — відносно недавно. Чоловіки більш працездатні, ніж жінки, євреї — скупі, всі чорношкірі — співаки або спортсмени, араби — терористи, французи — найкращі коханці, блондинки — нерозумні, росіяни — душевні, а наша ковбаса краща за імпортну... І так далі, і таке інше. У цьому царстві кліше лайнер завжди сріблястий, попелюшка чекає принца, органи ніколи не помиляються і соціалізм тотожний раю.
Кілька років тому болгарський дизайнер Янко Цвєтков змалював світ у вигляді атласу стереотипів, в жартівливій формі оповівши, як безглуздо виглядають тривіальні уявлення людей. На карті міфів і забобонів http://alphadesigner. com/mapping-stereotypes/ Україна названа буфером проти варварства, країною транзиту газу, постачальником товару для борделів і взагалі невідомою землею, що простяглася на північ від Чорного моря. Будь біля керма європейських держав люди з такими шаблонами в головах, навряд чи б ми мали шанс сісти з ними за один стіл на міжнародних перемовинах. Але, дякувати Богові, форма діяльності великих півкуль головного мозку у людини не має постійних значень і міняється під впливом досвіду. У третьому тисячолітті ми вже не боїмося лицарів-хрестоносців і, сховавшись у лісі, не пускаємо німецькі поїзди під укіс. Щоправда, туга за образами, які відійшли в історію, не покидає медіа-простір. Нею наповнені розмови в ефірах і тексти авторитетних людей, які претендують на експертні думки. Цими днями вони присвячені головній темі — майбутньому українсько-європейському зближенню. Як склалося упродовж сотень років, можливою близькістю лякають. Найчастіше говорять про неминучу капітуляцію наших продовольчих товарів перед зарубіжним тиском. Мовляв, у Євросоюзі сільськогосподарських виробників дотують, значить, вони можуть істотно знижувати ціни, завойовуючи ринок, а потім піднімати, як їм заманеться. Не треба бути економістом, аби здогадатися про перенесення власних шаблонів поведінки на європейський ѓрунт. Наші громадяни збирають урожаї ягід, овочів і фруктів, заробляючи за місяць в Італії стільки, скільки в рідному селі не вдається збити праведною працею за рік. Навіщо нам боятися європейських дотацій, якщо фора по зарплаті, а значить — і собівартості, сповна їх компенсує? І чому про жахи європейської економіки у ЗМІ нашої країни говорять російські спікери, які уявлення не мають про правила цивілізованого бізнесу, і українські професори, які зовсім недавно викладали економіку розвиненого соціалізму? Порівняєте сказане цими людьми з думками наших бізнесменів, які розмістили свої виробництва, наприклад, у Чехії, і буде зрозумілий сенс гри на старому акордеоні ізоляційної економіки. Торгувати на безлюдній і темній провінційній вуличці гірше, ніж на освітлених площах, ущент заповнених покупцями і продавцями.
Україна — неповоротка країна в сенсі сліпої прихильності до стереотипів, що заважають жити і бачити перспективу всім верствам населення. Європа нам чужа, а Росія — мила. Прийдуть капіталісти і скуплять всю землю. Петлюра — ворог, Косіор — свій. Голокост визнаємо, Голодомор заперечуємо. На Заході живуть ледарі-націоналісти, на Сході — трудівники-інтернаціоналісти. Попри 22-річний період життя поза радянською ідеологією і догмами старої системи значна частина громадян вважає за краще слідувати допотопним традиціям, не заглиблюючись в історію їхнього походження.
Одного дня молодий чоловік запитав у дружини, чому, готуючи різдвяну вечерю, вона розрізає гусака навпіл. Та відповіла, що перейняла спосіб у мами. Тоді зять розпитав про кулінарні секрети тещу. Та послалася на бабусю, і літня жінка зізналася, що у неї була маленька духовка, в яку цілий гусак не поміщався. Цей приклад часто наводять соціальні психологи, пояснюючи людям безглуздість стереотипів. Чому ж нашим громадянам не вдається перетворитися на прискіпливих зятів і докопатися до справжніх причин розчленовування гусака нашої історії і створеної на її уламках дійсності? Чому слабо звучать голоси про українське коріння величезного пласта культури, нині званої російською, і пам’ять про тих, що заговорили на такі теми, вирубується сокирами безграмотних мужиків?
На думку вчених, які вивчають цю проблему у нас і на Заході, помилкові системи переконань неймовірно складно усунути, оскільки вони виникають у ранньому віці. Людина пов’язує з ними своє ego, значну частину вражень дитинства і юності. Той, хто пам’ятає роман Чингіза Айтматова «Буранний полустанок», напевно, не оминув легенду про манкуртів. Хлопців-полонених зомбували за допомогою сирого верблюжого вимені, яке надівали на їхні поголені голови, аби жорстке азіатське волосся, пронизавши тканину вбитої тварини, перетворило її на головний убір, який неможливо було б зняти, завдаючи пекельного головного болю, що зводить людину з розуму. Після тортур манкурт не терпів дотиків до своєї голови і готовий був убити будь-кого, хто простягнув до нього руки. Носії давно спростованих істин і помилок, які зігрівають душу, схожі на нещасних під ковпаком верблюжого висохлого вимені. Логіка, факти й артефакти не змінять їхньої поведінки і сприйняття, лише озлоблять і злякають.
Антистереотипи, тобто цінності, що створюються на противагу колишнім, теж розжарюють атмосферу в суспільстві. Герої Крут, віддані своїм ідеалам так само, як Павка Корчагін, ніяк не поєднуються в одній історичній епосі, хоча їх об’єднує загальний емоційний порив. Загони Романа Шухевича і Сидора Ковпака категорично рознесені по різних полюсах, хоча билися вони разом проти спільного ворога. Клішована свідомість не здатна всіх їх наблизити до серця. Вона не допускає відступу від правил минулого життя, підтримуючи в людях похилого віку вогонь злості конечності життя, а у молодих — енергію спадкової ненависті.
Ця епоха поклоніння спотвореним ідеалам не пройде сама собою, якщо суспільство не захоче змінити зручні, але рвані тілогрійки, в яких соромно вийти на люди, на костюми, що відповідають часу й обставинам. І коли із зітлілої тканини диких звичаїв припинять шити нові шкільні форми, ми перестанемо боятися прикмет цивілізації і подивимося на світ, знявши окуляри стереотипічного зору.
