Сто років пророкування
Жовтень 1917-го залишається дієвим інструментом політизації мас
Сторіччя революції, як називають повалення тимчасового уряду більшовиками, зустрічають із різними відчуттями. Одні — з ностальгією за історичними міфами комуністичного вчора, інші — з тугою за царським позавчора, треті — відстороняючись від власної історії, пов’язаної з Петроградом, четверті — з байдужістю патологоанатомів, що роздивляються зітлілі останки.
Минуло сторіччя, але в наших знаннях і соціальному досвіді жовтень 1917-го залишається непізнаним феноменом та дієвим інструментом політизації мас. Хоча вже немає таємниць щодо причин розпаду імперії, масового переходу до атеїзму мільйонів вірян, деградації станового суспільства.
На сьогодні інформаційне поле, яке ми ділимо з РФ і Білоруссю, дає декілька типів образів «великого жовтня».
Перший, засвоєний протягом 80 років радянської влади. Про те, як група людей, озброєних передовою марксистсько-ленінською теорією, ліквідовувала правлячий клас Росії. З нього випливає вся міфологічна історія країни Рад.
Другий — новітній. У ньому позитивно забарвлений лютий 1917 року, а жовтень названий переворотом, здійсненим більшовиками. Коли б не вони, все було б чудово на імперських теренах.
Третій образ теж можна приписати до новітніх. Тут домінує імпортне походження жовтневої революції. Вона джином випускається з опломбованого німцями ленінського вагону, завойовуючи країну.
Усі інші трактування подій сторічної давності, так чи інакше, вкладаються в ці образи, доповнюючи їх новими даними, інтерпретуючи факти, відводячи нас від сприйняття цілісної картини Росії початку минулого сторіччя. Жовтень 1917-го до цього часу стоїть осібно в історичному ландшафті країни та різними способами забарвлюється в кольори французької революції. Хоча між штурмом Бастилії повсталими громадянами і захопленням Зимового палацу нетверезими матросами немає нічого спільного.
Насправді, жовтень 17-го був фрагментом еволюційного розвалу імперії, по суті, епізодом, важливим лише тим, що Тимчасовий уряд розганяли більшовики, а не октябристи чи кадети. Крах був неминучим за будь-якого розставляння сил. Більшовики перемогли лише тому, що малограмотний, затурканий і примушений до злиденності темний клас прийняв їхні гасла, як свої мрії. Якби тільки йому надокучив царський режим! Престол і систему, що тримала його, ненавиділи багато народів і багато станів, а разом з ними і багато прогресивних дворян.
Якщо і вести мову про революції в Росії, то треба починати розповідь із перемоги «жовтих мавп» (так називав Микола II японців) над білою расою слов’янського типу. Кінець російсько-японської війни ознаменував початок краху дому Романових. З 1905-го до 1917 року повстання і сум’яття не припиняли розхитувати трон самодержця Всеросійського, Московського, Київського, Володимирського, Новгородського; царя Казанського, Астраханського, Польського, Сибірського, Херсонеса Таврійського, Грузинського государя Псковського і великого князя Смоленського, Литовського, Волинського, Подільського та Фінляндського; князя Естляндського, Ліфляндського, Курляндського і Семигальського, Самогітського, Бєлостокського, Карельського, Тверського, Югорського, Пермського, В’ятського, Болгарського та інших; государя і великого князя Новагорода низових земель, государя Іверських, Карталинських і Кабардинських земель і областей Вірменських; Черкаських і Горських князів та інших наслідного государя і володаря, государя Туркестану; спадкоємця Норвезького, герцога Шлезвіг-Голштейнського, Стормарнського, Дитмарсенського і Ольденбургського та інших, та інших, та інших...
У самому титулі останнього імператора містився оксюморон XX сторіччя. Власник величезних частин Європи й Азії, незліченних багатств і «великої кількості народів», утратив пів-армії і два флоти, б’ючись із крихітною острівною державою. Це не могли не помітити у Європі й Америці. Микола II не лише почав утрачати авторитет у міжнародному співтоваристві того часу, але і прикладки до свого титулу, що значно скоротилися після Першої світової війни.
Польща перетворилася на королівство, віддавши перевагу патронату Німеччини й Австрії. Болгарія воювала з Сербією всупереч православним ідеям, у Фінляндії сталася безкровна революція, Естонія проголосила незалежність, те ж саме зробила Україна на засадах автономії. Все це сформувалося 1914—1917 рр., але відбувалося з початку сторіччя, задовго до появи більшовиків. У жовтні 1917-го мало, хто знав про Леніна та його ідеї. Поки він ховався в курені та трясся в німецькому пульмані, процес розтління віджилої державної системи набирав обертів.
1916 року Петербург утратив управління своїми територіями, де зростала самосвідомість «інородців» — людей, що зберегли свою ідентичність поза «русским миром». Аристократичний клас (30 000 власників) володів майже 100 мільйонами гектарів землі, більше ніж було у розпорядженні 50 мільйонів середняків. Значна частина цих угідь розташовувалася в Малоросії, Білорусії, Бессарабії, Прибалтиці, на Кавказі. Лютнева революція не змінила цю систему. Прагнення до отримання незалежності на завойованих Росією землях означало опір насильницькій асиміляції та перегляд тодішнього інституту власності.
За даними американських джерел, які я наводжу в цій статті, репресивний механізм самодержавства в період з 1905-го по 1917 рік стратив за вироками політичного характеру 15 000, відправив на каторгу 45 000 осіб. У зіткненнях із поліцією та козаками отримали поранення і каліцтва 20 000 осіб. Небагато — в порівнянні з більшовицьким терором Леніна і Сталіна, але дуже багато для країни, чий імператор мав безпосередні родинні зв’язки з королівськими домами Європи. Європи, що жахнулася 16 549 людським головам, відсіченим під час терору французької революції.
Відокремити себе від кривавої імперії Миколи бажав багато хто — від Балтики до Чорного моря, від Кавказу до сопок Далекого Сходу. Більшовики відчули цей тренд, запропонувавши новим республікам, що виникли на території царства, що впало, декларації самовизначення та повернення поміщицьких земель. У середньому, один дворянський маєток нараховував 3000—4000 гектарів, тобто, був спроможний прогодувати від півтора до двох тисяч людей, що потерпають від голоду в краях достатку. Зрозуміло, отримавши владу, більшовики почали будувати червону імперію у межах попередньої. Але це сталося пізніше, а 1917-го ідея роздачі земель і суверенітетів заволоділа переважною більшістю людей та лідерами національних рухів.
Сьогодні ми більше знаємо не лише про події сторічної давності, але і про психологію поведінки суспільств, їх мотивацію, фобії, межі дозволеного. Соціальна база жовтня створювалася так само, як нинішня ІДІЛ. Замість халіфату — пролетарський закон, замість Абу Бакр аль-Багдади — Маркс і Ленін, замість обителі праведників — атеїстичний рай на цій землі, що належить усім трудівникам.
Чому більшовизм, посіяний 1917-го, виявився сильнішим за багатосторічне православ’я, вивчені за кордоном еліти, потужну аристократію, налагоджений державний апарат із величезним ресурсом поліцейського нагляду?
Напевно, все це вже не сприймалося більшістю станів, що бажали поховати старе більше, ніж створювати нове. Жадання помсти та реваншу — сильні пристрасті, які рідко узгоджуються зі здоровим глуздом. Марно намагатися відшукати його в вогнищах революцій, де нові чудові або зловісні ідеї завжди лягають на підготовлений ґрунт. Склад субстрату відомий: узаконена несправедливість, відключені соціальні ліфти, фанатизм вождів, безпросвітна бідність і таке ж неуцтво мас.
