Сурков «помер», хай живе Сурков!
Кремлівський довгожитель Владислав Сурков нарешті пішов з поста помічника президента Росії. Анонсована місяць тому відставка все-таки відбулася. Відповідний указ опублікований на офіційному сайті Кремля. Причину відставки сам Владислав Юрійович достеменно не пояснив. Нібито вона сталася через зміну курсу Росії на українському напрямі, хоча Кремль таку зміну категорично заперечує. І, здається, це один із тих рідкісних випадках, коли прес-секретарю президента Росії Дмитру Пєскову можна вірити. Тепер цей напрям в адміністрації президента Росії курирує заступник голови адміністрації Дмитро Козак, із яким у Суркова завжди були напружені стосунки. Швидше за все, відставка Владислава Юрійовича була викликана головним чином проблемами в особистих відносинах (Сурков не хотів би підкорятися Козаку), а не якимись там політичними розбіжностями, які, якщо і є, то майже не відчутні.
Дуже важко сьогодні зрозуміти, в чому курс Козака щодо України відрізняється від курсу Суркова. Щодо цього залишається тільки гадати. Якщо ми згадаємо, чим у минулому відзначився Дмитро Миколайович, на думку насамперед спадає розроблений ним план повернення Молдові Придністров'я. Цей план майже вдався, але останньої миті вже парафований документ відхилив тодішній молдовський президент Володимир Воронін. Навіть для цілком проросійськи налаштованого комуніста «план Козака» видався надто вже кабальним і таким, що фактично позбавляє Молдову суверенітету. В рамках «плану Козака» Росія не тільки зберігала свій фактичний контроль над Придністров'ям і легалізовувала перебування там російських військ, а й в рамках федералізації Молдови отримувала контроль над молдавською зовнішньою політикою.
Можна припустити, що стосовно України Козак намагатиметься здійснити подібний же план і включити до її складу «ДНР» і «ЛНР» зі збереженням на окупованих територіях Донбасу російських військ і місцевих збройних формувань і з наділенням сепаратистських республік, в рамках української Конституції, правом блокувати ті кроки центрального уряду в Києві в галузі зовнішньої і внутрішньої політики, які їх не влаштовують. Але по суті це якраз та програма, яку намагався втілити в життя Сурков, залишаючись на посаді помічника президента у справах Абхазії, Південної Осетії і СНД і займаючись переговорами щодо врегулювання конфлікту в Донбасі. Можливо, єдина суттєва різниця полягає в тому, що Владислав Юрійович все-таки допускав, що план із впихання сепаратистів до складу України може зазнати невдачі, тому не виключав заморожування конфлікту на Донбасі. А ось Дмитро Миколайович налаштований тільки на беззастережну капітуляцію України і заради цього готовий воювати з нею в формі уповільненої війни як завгодно довго. І провокація в Золотому це доводить.
Думаю також, що однією з причин відставки Суркова стала відставка його постійного американського партнера по переговорах про Україну Курта Волкера. Той був звільнений із поста спецпредставника США по Україні 27 вересня минулого року, наступного дня після публікації тексту скарги анонімного співробітника американських спецслужб на дії президента США Дональда Трампа в зв'язку з його дзвінком президенту України Володимиру Зеленському. Його наступник досі не призначений, і невідомо, чи буде призначений взагалі. Схоже, формат російсько-американських переговорів щодо України тепер зміниться, і відтепер їх вестимуть з обох сторін різні дипломати, а не спеціально призначені представники. Як здається, Путін зараз взагалі не схильний обговорювати з американцями долю України і збирається домагатися своїх цілей в ході як прямих переговорів із Володимиром Зеленським, так і за посередництва Емманюеля Макрона й Ангели Меркель. Тому послуг Суркова на цьому напрямі він, принаймні тимчасово, не потребує. Не виключено, що зміна Суркова Козаком повинна, за задумом Кремля, створити в української сторони ілюзії про зміну курсу в питанні врегулювання на Донбасі, але ці ілюзії швидко розсіються.
Яка подальша доля Владислава Юрійовича? Через близьких до себе політологів він розпускав чутки, що хотів би зайнятися творчістю. Хто не знає, Сурков вважає себе видатним російським письменником, але, боюся, крім нього, знайдеться дуже мало читачів, письменників і критиків, які цю думку поділяють. Нобелівська премія з літератури йому точно не загрожує. Тому більш вірогідним видається припущення, що нікуди з політики Сурков не втече. Швидше за все, він створить якийсь не дуже помітний, оскільки звик діяти в тіні, інститут або фонд і буде тихо консультувати можновладців із найрізноманітніших питань і, як і раніше, виконувати їхні досить делікатні доручення. Від послуг такого визнаного майстра підкилимних інтриг і таємних домовленостей навряд чи відмовляться, тим більше що, як видається, у Путіна поки що не виникло сумнівів у лояльності Суркова.
А якоїсь миті Владислав Юрійович може повернутися на держслужбу. Однак зараз марно гадати, коли і в якій формі це станеться, ближче до транзиту влади або вже тоді, коли в Кремлі з'явиться новий президент. Також не можна виключити, що Сурков перейде до Ради безпеки до Дмитра Медведєва, щоб поступово вибудовувати контури нової президентської адміністрації. Ось і прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що Володимир Путін зустрічався з Владиславом Сурковим напередодні його звільнення з посади помічника президента і що це звільнення відбулося за власним бажанням Владислава Юрійовича. Таким чином Кремль намагається створити враження, що відставка ця - ніяк не опала. За словами Пєскова, «багаторічний досвід і талант Суркова знайдуть своє застосування». А на питання, чи буде подальша робота відставного помічника як і раніше пов'язана з Україною, прес-секретар президента відповів ухильно: «Я не беруся щось прогнозувати, просто тут жодних немає сумнівів, що він може бути задіяний на різних напрямах, не тільки на українському». Що ж, поживемо – побачимо.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
