Сусанінський шлях Росії
«11.09—17.09.2015»
Колись, за часів СРСР, у Криму, — в тому самому Перевальному, де в березні минулого року російські окупанти блокували українську 36-у бригаду, — був секретний об’єкт: 165-й Навчальний центр для підготовки іноземних військовиків при Міністерстві оборони СРСР. Іноземні військові там теж інколи зустрічалися, але в основному тут з 1965 до 1990 року займалися підготовкою терористів. Щоправда, тоді їх називали «борцями за свободу проти гніту світового імперіалізму». Тут учили, як захоплювати літаки, як висаджувати в повітря житлові будинки... Був спеціальний курс, де радянські психологи навчали арабів, як вербувати смертників... Не те щоб до відкриття цього центру світ не знав, що таке тероризм, але він став по-справжньому масовим саме завдяки тому, що радянські фахівці розробили, а десятки радянських інструкторів навчили добре відомих нам сьогодні методів терористичної діяльності тисячі німців, італійців, іспанців, ірландців, лівійців, афганців, палестинців. Ті повернулися до своїх країн, і навчили десятки тисяч інших.
Спершу «Червоні бригади» підривали потяги і вбивали політичних діячів десь далеко, — у Західній Європі, арабські терористи викрадали і висаджували літаки в небі над Шотландією, чи вбивали єврейських поселенців на Близькому Сході. Але якось непомітно викрадати літаки і підривати бомби почали і в самому СРСР. А потім уже, в Росії, на нашій із вами пам’яті, були і будинки, і школи, і концертні зали, і підірвані автобуси та летовища. Зі здивуванням, ті, хто колись учив «революціонерів» зі всього світу, що легше домогтися свого не збройною боротьбою з регулярними арміями та спецслужбами противника, але масово — бажано перед камерами журналістів, вбиваючи цивільних, дізналися, що Земля кругла. Що людська натура така, що найлегше люди навчаються творити зло, а не добро. І, що, одного дня посіяне тобою десь за океаном зло, обов’язково коли-небудь повернеться і до твого дому.
І ось тепер Перевальне знову в руках колишніх учителів. А 20 вересня в «Президент-готелі» в самому центрі Москви пройде конференція за назвою «Діалог націй. Право народів на самовизначення і побудова багатополярного світу», на яку зберуться, за інформацією від її організаторів, «прибічники суверенітету малих народів зі всього світу». Його організовує «Антиглобалістський рух Росії» — організація, яка офіційно фінансується урядом Російської Федерації, заснована 1999 року за особистою ініціативою Володимира Путіна, який саме тоді став президентом Росії. Як і півсторіччя тому в СРСР, «прибічників суверенітету малих народів» тут буде представлено дуже вибірково. Адже і тоді в Криму не готували бойовиків із українців, кримських татар, прибалтів, або, скажімо, вірмен. Ось і тепер до Москви не покликали ні представників чеченців, ні башкирів, ні китайських монголів та уйгурів, ні індійських сикхів і тамілів, ні представників Ачеха та Західного Іріану в Індонезії, ні навіть сирійських та турецьких курдів.
Жодного представника малих народів, чиї права дійсно ущемлюють на їхній рідній землі, у Москві не чекають. Як і півсторіччя тому, Кремль цікавить не захист прав дійсно гноблених народів, а можливість чужими руками вдарити в спину тим, кого він оголосив своїми ворогами, — Європі і США. Техас і Квебек, Фландрія і Тіроль, Донбас і Закарпаття, Придністров’я і Гагаузія, Абхазія та Південна Осетія. А який же врожай можна зібрати, посіявши смерть і руйнування, кров і нещастя, знову і знову приносячи війну до чийогось мирного дому? Російські спецслужби з професійною любов’ю відроджують звичні їм методи, на жодну секунду не замислюючись, а до чого вони призвели минулого разу. Підпалюючи будинок сусіди, вони гадають, що їх власний надійно захистять іконки безпеки з альфа-президентом, і футболки з Іскандерами, які сміються.
Всесвітній зліт неонацистів, який відбувся наприкінці березня і підготовлюваний зараз у Москві з’їзд радикальних сепаратистів та антиамериканістів, звичайно, це лише вершина айсберга. В усьому світі Росія цілеспрямовано прикладає зусилля, — фінансує і озброює диктаторські режими і терористичні угруповання, фінансує ліво- і праворадикальні партії, вторгається до територіальних вод і повітряного простору десятків країн світу, врешті-решт, в Україні веде відкритий воєнний конфлікт, — усе це для дестабілізації ситуації в світі. У гіршому разі, за декілька років вони планують спровокувати одну глобальну або ряд локальних криз, в яких найбільшим державам уже не буде діла до Росії. В ідеальному, за їхніми уявленнями, це знову має привести до різкого зростання цін на нафту, і новому відродженню в їхньому розумінні могутності Росії.
При цьому, в Кремлі не усвідомлюють, що набагато більш руйнівні наслідки це матиме для самої Росії, і для країн, які її пропаганда називає своїми союзниками. Ініційоване в липні Володимиром Путіним коректування «Стратегії національної безпеки Росії», насправді, лишень стратегія виживання на декілька найближчих років. Ні сотні тисяч біженців, ні можлива активізація радикальних угруповань неспроможні в бажаній Росії мірі послабити західні країни, з їхньою стійкою політичною системою і зростаючою всупереч усім прогнозам Глазьєва економікою. Іран, а з середини наступного року і США, на тлі економічного спаду в Китаї, який поглиблюється, спроможні забезпечити мінімум десятиріччя дешевих вуглеводнів. Це в декілька разів більше тієї відстрочки, яку дають путінському режимові накопичені їм фінансові резерви. Як і з кризи 60-70-х, з сьогоднішньої кризи Захід вийде тільки сильнішим, підкачавши м’язи, які запливли жирком останніх двох десятиріч. Росія ж, розтративши останні резерви, знову скотиться в хаос економічної розрухи, і, що для неї найстрашніше, етнічних і релігійних конфліктів. А підгодовувані нею неонацисти і сепаратисти із задоволенням знову повернуться до Росії погратися у війну, необов’язково на боці своїх сьогоднішніх спонсорів і вчителів.
* * *
Минулих вихідних у Росії пройшли місцеві вибори. В Україні на них звернули увагу переважно через рекордно низьку — близько 20% — явку виборців у окупованому Криму. Увагу ж тих, хто стежить за ситуацією в самій Росії, притягла участь у цих виборах опозиційного блоку «ПАРНАС» (Партія народної свободи «За Россию без произвола и коррупции» — рідко яка партія зважиться винести в назву цілі квітневі тези). Провал демократичної альтернативи путінізму в сьогоднішній Росії був цілком очікуваним, принаймні для тих, хто вдумливо дивився нашумілий і в нас «Левіафан» Звягінцева. — Один або декілька осіб безсилі проти системи. При всій, здавалося б, нещадній критиці путінської Росії, саме ця головна думка фільму пояснює, чому його було знято за фінансової підтримки держави. — Так, ця система огидна, але перемогти її неможливо. З цією думкою російська опозиція програла вибори ще до того, як на них пішла.
З тисяч коментарів невтішних підсумків виборів у Росії, мені, як історикові, найцікавішою здалася паралель, наведена в його акаунті в Фейсбук Григорієм Чхартішвілі (Акуніним). Провал опозиційного «ПАРНАСу» в Костромі нагадав йому «ходіння в народ», коли ідеалістично налаштовані революціонери-демократи в середині позаминулого сторіччя вирушали в село, щоб займатися просвітництвом серед селян, і готувати їх до революції проти царату. Послухавши незрозумілі промови, мужики в масі своїй в’язали молодиків, і здавали їх до поліції. Через півсторіччя той же народ, який із вірнопідданських почуттів тягнув соціал-демократів до поліційної дільниці, узяв до рук вила, і пішов громити царат, а з ним заразом і тих же соціал-демократів, бо вони, на його думку, виявилися недостатньою мірою радикально налаштовані проти цього ж таки царату.
Сьогоднішня поразка російських опозиціонерів нікого не повинна ошукати. Ця здавалося б утихомирена Путіним вірнопідданська Росія неминуче знову вибухне вакханалією кривавого бунту. Бунту, в якому візьмуть участь і по-вірнопідданському налаштовані костромські Сусаніни, і справді пригноблені народи Росії, з числа тих, кого не покликали на з’їзд до Москви. Історія прискорює свій біг. І без чогось сторічне «миколаївське коло» — від «русского мира» Миколи І до «маленької звитяжної» і кривавої розв’язки Миколи II — Росія встигає повторити за півтора-два десятиріччя правління царя Володимира і царевича Дмитра.
