Світло і тіні «ведмежої блокади»
Раптова відмова Польщі у європейському транзиті російським автовантажівкам до непристойності оголила проблему подвійних стандартів у підходах до антипутінських санкцій як з боку ЄС, так і України.
Виявилося, що попри суворі «симетричні» санкції, показове спалювання «Роснадзором» двох тушок імпортних гусаків та трощення бульдозерами кількох головок пліснявого рокфору – тисячі російських фур продовжують возити у ЄС продукцію Made in Russia, а розвантажившись – пруть на неозорі простори Московії безліч разів проклятий пропагандоном Кісельовим європейський «непотріб». А одним з основних транзитерів, котрий сприяє розвитку російської економіки, є Україна, яка зазнала збройного нападу, анексії та окупації частини своєї території агресивним сусідом і уряд якої вимолює від світу санкцій для агресора, а сам чомусь, як і в питаннях з окупованим Кримом, ні кує, ні меле…
Коли вервиці російських каміонів у пошуку «вікна у Європу» закоркували розташовані на Закарпатті митниці та запрудили міжнародну автотрасу Київ–Чоп, з десяток відчайдухів, більшість з яких воювали в АТО у складі частин ЗСУ, Нацгвардії та добровольчих батальйонів і є учасниками бойових дій, 11 лютого розпочали у районі Верецького перевалу акцію по блокуванню фур з російськими номерами. Наступного дня їхні лідери дали в Ужгороді прес-конференцію для ЗМІ, на якій оприлюднили своє звернення до Верховної Ради та Кабміну з вимогою визнання Росії країною-агресором у всіх сферах суспільно-політичного життя України, зокрема шляхом заборони на розміщення бізнесу окупанта на українській землі та перекриття торгівлі з Росією, в’їзду та транзиту через Україну вантажного російського транспорту.
Керівник «Правого сектору» на Закарпатті Олександр Сачко наголосив, що «акція є неполітичною, виключно громадською. Блокування і відправлення на батьківщину російських товарів має на меті й послабити економіку держави-агресора. І водночас це – громадський тиск на нашу недолугу владу».
Цікаво, що попри явну взаємну неприязнь між представниками добровольчих формувань, лідерами націоналістичних сил та головою Закарпатської ОДА Г. Москалем, цього разу високопосадовець на диво однозначно підтримав повстанців. Совпаденіє? Не думаю.
Практично тими ж словами, що й Москаль, прокоментував ситуацію і Віталій Грегор – представник ГО «Айдар. Волонтерська допомога»: «в Україні йде війна, яку спровокувала і веде країна-агресор Росія. Щодня ми втрачаємо побратимів і розуміємо, що активна торгівля агресора, це додатковий патрон для продовження війни. Поки наша влада буде вирішувати це питання на законодавчому рівні, ми будемо завертати росіян додому».
Під тиском активістів «ведмежої блокади», яка шаленим темпом поширилася спочатку на сусідні області, а потім і в глиб країни, Кабінет Міністрів 15 лютого таки прийняв рішення призупинити транзитні переміщення російських вантажних автомобілів по території України. Однак організатори акції назвали рішення Кабміну «половинчастим» та задекларували можливість блокування в'їзду транзитних вантажів із Євросоюзу в Росію через Україну та відновлення акцій протидії бізнесу країни-окупанта в Україні.
Усе це зрозуміло. Але не розумію, чому б активістам дорожньої блокади, набувши ефективного досвіду наведення справедливого ладу, не спрямувати свою енергію ще й на зупинення масових рубок у Карпатах та вивезення лісу-кругляка, допомогти владі побороти контрабанду на митницях, ліквідувати кримінальний бізнес з нелегальними мігрантами? Думаю, що у цьому питанні підтримка суспільством нових громадських лідерів була б більш ніж однозначною, але ця «тема» наразі є для них нецікавою.
І ще два особисті спостереження. Організатори «ведмежої блокади» від самого початку заявили, що їхня акція є виключно патріотичною та державницькою, тому жодних партійних прапорів на дорогах не допустять, оскільки блокада жодного стосунку до політики немає. Та одна політсила, що скотилася на маргінес, таки не стрималася від спокуси вивести на пікет з десяток своїх активістів під партійними хоругвами на другорядну дорогу, де російські фури востаннє бачили хіба що сто літ тому в обозі генерала Брусилова…
А ще моя інтуїція чомусь нав’язливо переконує мене, що саму ідею цієї загалом потрібної справи, її організаторам підказав дуууже досвідчений і, попри все, надто впливовий закарпатський політик, ім’я якого, дотримуючись суворого табу на піар, називати не буду…
