Світоглядно-політичний спектр Донбасу у дзеркалі соціології
Банально, але факт: соціологія, якщо йдеться про справді наукову її іпостась, а не підробку з «правильними» з чийогось погляду цифрами, – це дзеркало суспільства. Факт цей часто забувається не тільки нашими політиками, а й значною частиною журналістської спільноти. Тож і дискусія на ТК про Донбас, про те, що і як показувати з життя цього регіону, як оцінювати й до чого більше привертати увагу масової аудиторії – на загал цікава і змістовна, - відбувається без урахування соціологічних даних. А вони вельми цікаві.
Отож візьмімо дані опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 12 березня цього року і присвяченого оцінці громадянами ситуації в Україні та стану проведення реформ, ставленню до політиків та суспільних інститутів, електоральним рейтингам та ситуації на Донбасі. Це опитування проводилося по всій країні, за винятком Криму та окупованих територій Луганської і Донецької областей. У дослідженні Донбас виступає як окремий макрорегіон, що дозволяє досить точно врахувати суспільні настрої та думки на його неокупованих територіях.
Перша частина дослідження – оцінка ситуації в Україні та стану проведення реформ, ставлення до політиків та суспільних інститутів, електоральні рейтинги.
На запитання: «Як Ви вважаєте, чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?» - 19,2% опитаних по Донбасу відповіли, що здатна впродовж найближчих кількох років, 48,9% - що здатна зробити це у більш віддаленій перспективі, 24% - що не здатна (загалом по Україні відповідні показники становлять 21,8%, 42,7%, 21,6%). Як бачимо, різниця із середніми цифрами по країні не така вже й велика – у східному й південному регіонах люди налаштовані більш песимістично. Що стосується перспектив економіки у поточному році, то в Донбасі, як і по всій Україні, переважають скептики та песимісти. Що криза перестане поглиблюватися, але економіка до кінця року перебуватиме у стані застою у регіоні вважає 13,6% респондентів, що криза поглиблюватиметься, але катастрофічних наслідків не буде – 33,9%, що відбудеться колапс економіки – із масовим закриттям виробництв та безробіттям, неможливістю сплачувати за боргами (дефолт), різким знеціненням гривні – 43%. Відповідні цифри по країні – 17,8%, 26,7%, 30,7%. Отож кількість скептиків (перші два варіанти відповіді) у Донбасі збігається з показниками по України, а от песимістів значно більше, що психологічно цілком зрозуміло – адже й об’єктивна економічна ситуація в регіоні, м’яко кажучи, погана, і російська пропаганда працює фактично безперешкодно, і деякі вчинки українського уряду, особливо проголошені ним наміри закриття частини шахт, не можуть не резонувати у масовій свідомості…
Знаковими є відповіді на наступне запитання, яке соціологи сформулювати так: «Пройшов рік після закінчення подій, які називають Майданом. Якби ці події відбувалися зараз, Ви підтримали б Майдан чи Антимайдан?». На Донбасі підтримали би Майдан 19,6% (нагадую, йдеться про неокуповані території), підтримали б Антимайдан 10,1%, не підтримали б нікого з них 63,6% (по Україні загалом – відповідно 42%, 8,7% і 37,7%). Іншими словами, кожен п’ятий у регіоні – симпатик ідей Майдану. За конкретних умов, які склалися в регіоні, це дуже високий показник. Він підтверджується числом тих, хто голосував би за «партії Майдану» (називаю тільки ті, які в цьому регіоні мають шанси подолати 5%-й бар’єр за умови, що 2/5 опитаних не мають бажання йти на вибори): за партію «Об’єднання «Самопоміч» проголосували би 3,8% від загального числа опитаних, за партію «Блок Петра Порошенка» - 9,7%, за ВО «Батьківщина» - 2,5%, за інші «партії Майдану» - 4,2%. А от реальних прихильників Антимайдану, видається, більше, ніж зголосилося: за «Опозиційний блок» проголосувало б 10,7% загального числа опитаних, за КПУ – 4,7%, за інші «партії Антимайдану» - 1%. Але їх усе одно менше, ніж симпатиків Майдану, тож на звільнених територіях Донбасу є на кого опертися і про кого говорити «в позитиві».
Принагідно – увага, журналісти! – у разі проведення президентських виборів на Донбасі зараз за Віталія Кличка й Анатолія Гриценка проголосувало би 0,0% опитаних, за Арсенія Яценюка – 0,6%, а за Дмитра Яроша – 1,9%…
Тепер звернімося до другої частини цього опитування – оцінки громадянами ситуації на Донбасі.
Згідно з отриманими результатами, переважна більшість громадян України вважає, що Росія є державою-агресором, стороною конфлікту на сході України (71,8%), а ДНР та ЛНР – терористичні організації, які не мають права представляти населення відповідних територій (66,1%). Такої думки дотримується абсолютна або відносна більшість у всіх регіонах України (по Донбасу відповідно 54,6% та 49,4%; що Росія не є стороною конфлікту, в регіоні вважає 21,5%, що ДНР та ЛНР – представники населення відповідних територій – 28,8%). Більшість респондентів (56,1%) вважає конфлікт на сході загарбницькою війною Росії проти України. Значно менші частки опитаних сприймають ситуацію як громадянський конфлікт між по-проукраїнському і по-проросійському налаштованими жителями України (15,6%) або боротьбу між Росією та США за сфери впливу (18,6%). Загарбницькою війною Росії проти України цей конфлікт вважає абсолютна більшість жителів західного та центрального регіонів та відносна більшість опитаних на півдні, сході та самому Донбасі (31,6% веде мову про загарбницьку війну Росії, 27,8% вважає основою конфлікту боротьбу між проукраїнськими і проросійськими силами, а 28,2% віддає перевагу твердженню, що на території України йде боротьба між Росією та США за сфери впливу). Але все одно агресором для більшості жителів неокупованих територій є Росія.
Відносна більшість опитаних (42,4%) переконана у необхідності надання Україні летальної зброї західними державами. Третина респондентів (34,6%) вважає, що надання такої зброї ускладнить мирне вирішення конфлікту. 11,2% вважає, що надання цієї зброї принципово не змінить ситуацію. По Донбасу відповідні показники такі: 19,9%, 61,2% та 13,6%. Знову бачимо, що кожен п’ятий мешканець регіону є проукраїнським, причому вельми активно налаштованим. А високий показник противників надання такої зброї можна пояснити не лише проросійськими настроями частини мешканців Донбасу, а й страхом перед широкомасштабним вторгненням, яким у разі надання такої зброї погрожує Росія, в результаті чого їхні міста, селища і села стануть ареною кривавих бойових дій. Що ж, зрозуміти ці настрої можна, особливо враховуючи фактичну відсутність контрпропаганди на теренах Донбасу.
32,8% опитаних вважає: слід продовжувати АТО до відновлення контролю України над окупованими територіями, 30,6% підтримує надання цим територіям особливого статусу у складі України, а 17,9% підтримує відокремлення цих територій від України. По Донбасу відповідні показники – 10,7%, 10,4% та 60,9%. І, нарешті, відносна більшість респондентів (47,9%) підтримує припинення будь-яких економічних зв’язків між Україною та територіями «ДНР» і «ЛНР» (включаючи соціальні виплати, постачання енергоресурсів, закупівлю вугілля тощо) до повного встановлення Україною контролю над цими територіями. На Донбасі таких 29,2% (високий показник, враховуючи людські зв’язки мешканців розділеного навпіл регіону)…
А тепер про результати ще одного опутування, проведеного спільно чотирма провідними українськими соціологічними структурами: Центром соціальних та маркетингових досліджень SOCIS, Соціологічною групою «Рейтинг», тим самим Центром Разумкова та Київським міжнародним інститутом соціології. Метою опитування було визначення релігійних уподобань населення всієї України і її окремих областей. З’ясувалося, зокрема, що у всіх областях, крім Донбасу і Одещини, прихильників Київського Патріархату більше, ніж Московського. А по Донбасу ситуація така: православними назвали себе 69% опитаних, протестантами – 1%, «просто християнами» - 13%, безрелігійними – 12% (інші не визначилися). Впадає в око, що на Донбасі вдвічі більше атеїстів, ніж у середньому по Україні, - це попри просто-таки шалену активність у цьому регіоні Московського Патріархату й особисто його очільника. При цьому 12% православних Донбасу відновить себе до Київського Патріархату, 38% - до УПЦ Московського Патріархату і 49% - до «просто православних».
Отож соціологія дає журналістам матеріал до роздумів (я навіть далеко не всі цифри відповідних досліджень), і справа журналістів – їх осмислити.
