«Свої» на безриб’ї
Про мотиви донбасівського голосування за «Опозиційний блок»
Кожен голос мешканця Донбасу на парламентських виборах, за кого б він не був відданий, власне, був голосом на підтримку України, оскільки виражав готовність далі жити в українському просторі. Або, принаймні, орієнтуватися на ту чи іншу політичну силу, яка є чинною в законодавчому полі України, — а це вже пов’язує зі всією країною.
Якщо людина проголосувала за «Опозиційний блок», це ще не означає, що вона симпатизує проросійському сепаратизмові, спрямованому проти української державності. Донбасівські прибічники «Новоросії» на територіях, підконтрольних Києву, очевидно, «проголосували» тим, що просто не прийшли на ці вибори. Саме тому, варто вважати, явка цього разу виявилася вдвічі меншою, ніж на виборах у Раду два роки тому.
У той же час слід визнати, що ця категорія виборців Донецької та Луганської областей більшою мірою, ніж інші регіональні групи у визволених районах Донбасу, є цільовою аудиторією «ДНР» і «ЛНР». Тим краще, що ці люди все ж таки прийшли і проголосували на українських виборах хоч за кого-небудь, а не проігнорували їх як «чужі».
Голосування мешканців Донецького регіону за «опозиціонерів» — це вираз скептичного або відверто негативного ставлення не так до України як держави, як до майданівського порядку денного і нинішнього курсу офіційного Києва. Тобто це розмова більше не про державні кордони, а про внутрішнє життя країни, її сьогодення і майбутнє.
Зрозуміло, «Опозиційний блок» набрав на донбасівських округах значно менше, ніж Партія регіонів на минулих виборах до ВР. Цього разу багато місцевих виборців, напевно, були б і раді проголосувати за якихось нових «своїх», але краще за «опозиціонерів» для цієї ролі вони, мабуть, не знайшли.
«Чужі» політичні сили, попри те, що вони стали за останній час помітно ближчими для донбасівської громадськості, аніж раніше (про що найяскравіше свідчать показники Петра Порошенка на Донеччині та Луганщині на останніх президентських виборах і його блоку в цих парламентських перегонах), як і раніше залишаються для більшості мешканців регіону «чужими».
Тут можна послатися на ментальну специфіку виборців, яка не змінюється за декілька місяців або навіть років, а то й десятиріч. А можна запитати і в «чужих», чому вони в черговий раз не постаралися стати для більшості Донбасу «своїми» або «не зовсім чужими». У випадку ж із політичною силою Порошенка потрібно враховувати, що їй у Донецькому регіоні на цих виборах у значній мірі допоміг чинник чинної влади.
Повертаючись же до теми «Опозиційного блоку», варто зазначити, що з цією парламентською силою пов’язано дві основні перспективи, про які ми говорили ще у вересневому матеріалі «Не так!» по-новому».
Можливість. Через «Опозиційний блок» багато мешканців Донбасу можуть інтегруватися (повернутися) до української суспільно-політичної реальності. Окрім того, наявність значної фракції «ОБ» у новій ВР дає сигнал населенню окупованих донбасівських районів — мовляв, у післямайданній Україні можуть бути «свої» сили.
Загроза. Це — прихована чи не дуже парламентська гра «опозиціонерів» у кремлівську касу. Чи на загальнофракційному рівні, чи на рівні окремих спікерів блоку. З іншого боку, навряд чи самим «опозиціонерам» подібна гра принесе в стратегічному плані якісь серйозні політичні або економічні дивіденди.
