Тести на 2015-й
Від «Кучміністану» до України
Зелені чоловічки на Донбасі почали називати себе «вежливыми людьми». Як з’ясувалося зелені чоловічки є не лише на окупованих землях Донбасу, а ще й у Росії. Зелені долари стали для Росії цього року тими «вежливыми» окупантами з якими краще дружити. Російський рубль при всіх золотовалютних резервах, діамантових фондах та «авторитеті» Путіна лихо скотився вниз, як російські сани з гори. Наступний рік для Росії — це рік чергових санкцій і неприємних наслідків кризи в яку штучно загнав її керманич, що відчув себе черговим «батьком нації». Від того, як буде лихоманити нашого сусіда, залежить багато чого у нас в Україні. Єдине, що ми не маємо права робити — це розслаблятися. Жодна економічна чи політична криза Путіна не зупинить. Понад те, він вдало використовував і використовує зовнішні фактори для відволікання уваги від внутрішніх проблем. Не забуваємо, що для більшості росіян війна в Україні — це джерело агресії, що начебто спрямована на них. Саме так «геббельсівська» російська пропаганда подає конфлікт на Донбасі. Анексія Криму для росіян — це не просто відновлення «історичної справедливості», це забезпечення «безпеки» від зовнішнього ворога. Тривалий і тяжкий бій на нас чекає і наступного року. Саме тому українці мають вибудувати в собі відповідні укріплені стіни. Стіни ці мають бути насамперед інформаційними. Це фільтри, що мають не допустити зіграти на провокаціях чи деморалізувати нас.
• Що чекати нам від Росії? Зважаючи на недавню прес-конференцію Володимира Путіна, нагальне питання для Росії полягає в тому, «що робити з вятським квасом». Слухаючи відповіді Путіна на запитання журналістів у черговий раз можна переконатись у невиліковності імперської хвороби. Вже складно розрізнити, де саме цар блефує, а де вірить у власний блеф. Віра у власні вигадки — це доля диктаторів. Іван Грозний повірив у ворогів-бояр, Сталін у ворогів народу, Путін — у ворога-Україну. Не забуваємо, що необмежена влада сильно психологічно впливає на диктатора, невід’ємною складовою психіки якого стає манія переслідування. Путін живе в спотвореній системі координат, про що говорить зокрема й така його фраза: «Это Украина первая ввела войска на юго-восток Украины». Він не раз обмовлявся, що вважає Україну лише умовною територією, що складається від «подареных» царями українцям земель. Це, так би мовити, відправний пункт його мислення щодо нашої країни. Отже, можна зробити чіткий висновок — крім біди з півночі нам чекати нічого.
• Наступний рік стане в багатьох аспектах для нас екзаменаційним. Випробувань і тестів, можливо, буде не менш, ніж року 2014-го. Зокрема з кінця 2013-го року українці знову побачили на телеекранах знайоме обличчя Леоніда Кучми. Для багатьох це стало поганим знаком. Кучма не лише не відповів за злочини в яких його звинувачують, він став символом епохи. Злим символом. Відповідальність Кучми — це не розплата, не помста — це тест для суспільства і державної системи. Це індикатор якісних змін. У народі давно побутувала образлива назва нашої країни — «Кучміністан». Гидко усвідомлювати справедливість цього слова. Із кінця 90-х років минулого століття ми втратили надію на будь-які зміни. Пригадаємо, чи вірили ми 99-го року в те, що від нашого вибору щось залежить? Чи не усвідомлювали ми за якими принципами побудований увесь державний механізм? Два рази суспільство інтуїтивно, хоч і не системно, намагалося скинути із себе цей проказний корупційно-олігархічний наріст. Два рази через майдани, рішучі виступи і зрештою смерті український народ намагався переродитись, вичавивши з тіла країни хворобу, що прижилась у ньому з другої половини 90-х років. І треба визнати — не вдалося. А це значить, що попереду ще багато роботи в цьому напрямі. Українці мають не лише вимагати покарання Кучми, як персони. Українці мають відмовитися від самого явища Кучми, від хабарництва, кумівства та вад олігархії.
Який настрій буде домінувати в суспільстві наступного року — бажання звільнити окуповані агресором території, чи пасивне ставлення до ситуації на Донбасі та Криму? Це також тест. Чи готові ми наступати, чи будемо надіятися на пасивний спротив? Втома — наш найстрашніший ворог, як тло для маніпуляцій. У той же момент, перед суспільством стоїть провокативне питання щодо можливості третього Майдану. Наскільки суспільство «розкачане» для цього — одна з головних інтриг, які овіяні спекуляціями на кшталт можливості військових повернути дула танків на Київ для того, щоб, так би мовити, розібратися з владою. Звичайно, душок таких спекуляцій віє з Кремля. Адже перед Україною постало ще одне принципове питання. Питання, якщо хочете, життя і смерті. Це інтеграція в НАТО. Чи то бути членом НАТО, чи хоч би триматися долонею за один зі стовпів цього блоку, але ясно одне — без допомоги НАТО нам буде складно захистити власний суверенітет. Президент уже продемонстрував конкретні кроки щодо відмови від позаблокового статусу. Путінська манія переслідування в цьому плані зробила більше, аніж деякі українські пронатівські політики. Із багатовекторної країни ми впевнено перетворюємося не просто в країну проєвропейську, а країну з відвертим пронатівським спрямуванням. Саме тому Путін наразі буде не стільки окуповувати інші території України (є реальна загроза проторування «коридору» до Криму), що лише посилює санкції Заходу, скільки робити все для провокацій, диверсій та розпалювання конфліктів усередині України, які можна зовні видати за громадянську війну. Це ще один тест на виваженість і правильну наступальну спрямованість. Баланс цих якостей залежатиме так само від зрілості нації. А саме доказ народження політичної української нації є ознакою року, що спливає. Ми навчилися захищати себе, при чому без очікувань допомоги від держави. Тому доказом є органічно народжені в суспільстві такі явища як волонтери і добровольці.
• Які висновки має зробити сам Донбас? Але так, щоб його почули без крику і істерик. Переді мною місцева луганська газета з оголошенням набору до «війська «ЛНР». Зарплатня від п’яти тисяч гривень і більше. І це на тлі тотальних злиднів, відсутності грошей, роботи за пайок, а то і без нього. Можна зараз довго описувати причини і можливі наслідки цього кричущого факту, але впевнений — головною причиною того, що таке могло статися є ген «совка». Хтось надіявся, що йому щось дадуть, подарують. Суть Донбасу видають навіть вербальні формули такі, як «получка». Получати, а не заробляти ходив, домінуючий на Донбасі, «совок» на роботу. Саме тому проросійську вакханалію не сприйняли підприємці, вчені, але на неї з легкістю присталис так звані люмпени. Той, хто зривав український прапор у квітні, мабуть, і не здогадувався, що зриває із себе маску власної суті. Хто палив синьо-жовтий прапор біля Луганської прокуратури, можливо, і не думав, що то горить його майбутнє. Боротьба за Донбас буде тривалою. І річ тут не лише у військовому просуванні, а й у боротьбі за душі, заблукалі душі східняків. Те, що східняки дозволили роздати автомати за паспортами ще навесні, говорить про глибинну хворобу в народі, до готовності кинутись у прірву, до неосмисленої навіть не жертовності, а те, що можна назвати схильністю до масового суїциду. Це біда, це глибинна проблема на рівні ментальності. Донбас має переродитись, одужати, встати на ноги і по-справжньому розправити плечі, щоб відчути себе повноцінним регіоном. У такому разі йому просто не буде жодної потреби в усіляких там «референдумах», автономіях та інших авантюрах на які його «розвели» цього року. Розвели зухвало і принизливо, під вибухи мін і лускіт автоматних затворів.
• Отже, можна зробити певні короткі висновки. Наступний рік — це рік боротьби за власну незалежність, боротьби за душі громадян, інтеграції в світові структури безпеки (слово «багатовекторність» вийшло для нас боком) і глибинного внутрішнього очищення. Від того наскільки ми готові до кожного з цих тестів, залежатиме наша державність, зрештою наше майбутнє як суверенної країни і як політичної нації.
