Труба в грецькій трагедії
Драматургія з’явилася на ґрунті грецької трагедії. А та, своєю чергою, виросла з хвалебних пісень сатирів. Алгоритми і правила великого мистецтва часто властиві і життєвим постановкам. Щойно з вуст панів, схожих на сатирів, поллються солодкі пісні на адресу головного божества, так неодмінно все закінчиться трагедією. Далека від Мельпомени газова сфера, на жаль, підтверджує правило. Скільки баянів порвали з нагоди інновацій Віктора Андрійовича в справі розрахунків за блакитне паливо! Скільки злагоджених капел гриміло «Слався!» Вікторові Федоровичу, який простягнув «Газпромові» руку дружби з півостровом Крим. Але стихають овації і підноситься завіса сумної пісні козлів. На сцені Труба, наш цар Мідас. До чого не доторкнеться, все перетворює на золото. Поки труба в руках, багатство і влада забезпечені, але щойно її випустиш, біда неминуча. Хто загнаний у могилу, хто у в’язниці і під слідством. Отже, киплять пристрасті грецької трагедії. Лише сучасні, про які Софокл із Еврипідом уявлення не мали.
Греція вже не в фокусі українських ЗМІ. Вичерпалися приводи сенсацій: погроми, протести і погрози дефолту. Конфлікти перемістилися з галасливих вулиць і майданів до тиші кабінетів і банківських офісів. Там жести плавні, але рецептори іскрять від збудження. Йде розпродаж країни. Сфери і ролі розподілено. Китайці претендують на транспортні комунікації, Росія, природно, готова купити з потрухами газову компанію DEPA, пересичені вуглеводнями катарці, цікавляться нерухомістю. Для всіх інвесторів Греція — ворота до Європи, плацдарм закріплення на континенті, тому покупців більше з околиць, а зі Старого світу лише вибрані яхтсмени.
Список об’єктів, виставлених на світовий розпродаж, натякає нам про дві речі. По-перше, кому належатиме батьківщина трагедії в найближчому майбутньому. По-друге, що купуватимуть в Україні, якщо не приведи Господи, ми не звернемо зі шляху, який закінчується. Тьху, тьху, тьху...
Так от, у Греції, де, за висловом, російського класика, все є, а за інформацією британської «Гардіан», це ж і продається. Столичне міжнародне летовище Hellenikon, яке втричі перевищує розмір Монако, плюс усі регіональні летовища. Національна газова корпорація геть з усіма. Порти Пірей і Салоніки. Острови з причалами. Залізнична мережа зі шпалами і рейками. Компанії водопостачання з інфраструктурою. Мережі готелів, пляжі, окремі земельні ділянки з нерухомим майном і без нього, навіть термальні ванни. Відкривши сайт про пам’ятки країни еллінів, ми можемо відняти Акрополь, монастирі, храм Зевса з Ерехтейоном, захищені від розпродажу ЮНЕСКО, уявивши загальну картину торгів. Грекам залишаються лише стародавні руїни унікальної культури та мова.
Мабуть, простій людині, яка йде збирати оливки до гаю Мессенії, все одно, належить він панові Фотіадісу, Іванову, чи Сінь-Цзиню. Якщо, звичайно, гай не був у її власності раніше, до трагедії, яку придумали греки.
РОЗФАСОВКА РЕГІОНІВ
Ракурс має вирішальне значення. Дивишся з висоти пташиного польоту на річки, поля і гори країни — душа співає. А опустившись на землю, помічаєш стіни хат, які перехнябилися, звалища, яри і засмучуєшся. Тому позитивний світогляд найчастіше концентрується вгорі, де дрібні деталі непривабливої реальності не псують оптимістичного задуму картини.
Укотре вже український адміністративний пейзаж із латочок районів і областей намагаються переписати великими мазками в манері нової реформи. Спочатку збиралися укрупнювати райони, стягуючи в купу лікарні, школи, суди і інші держ- і соцконтори. Вийшло погано. В одному великому районному центрі, наприклад, місті Котовську Одеської області, все необхідне для стерпного життя є, а в сусідніх Кодимі, Балті, Любашівці, Красних Окнах та інших — немає. Інколи навіть хлібозаводи зупиняються. Але й у Котовську не радіють укрупненню. У районній лікарні щодня повний кворум із хворих і стражденних у радіусі 70 кілометрів. Добираються в муках, з незручностями, та ще без гарантії бути прийнятими лікарями. Тим і іншим, звичайно, не збагнути задумів реформаторів, які піднеслися над побутом, але зрозумілий тренд останніх років. Скорочення апаратів призводить до їхнього розмноження, а поліпшення якості державних послуг утруднює до них доступ. Ось і новий проект укрупнення адміністративних одиниць із 24 областей до 8 регіонів обіцяє громадянам переміщення на величезні відстані, і нинішні проблеми, помножені на три. Навіть побіжний погляд на пазли нової України, переконує: не складається картинка! Ну як можна інтегрувати в одне Львівську область із Закарпатською? Хіба що насильницьким чином. Чому Херсонська область, якій належить вся територія пониззя Дніпра з плавнями, лиманами і особливою історією, повинна входити до Причорноморського регіону разом із Одеською та Миколаївською областями, а не до Придніпровського, географічно і ментально близького? Так, за колишніх часів Одеський повіт входив до Херсонської губернії, але тепер же тут не генерал-губернаторська вотчина. А Рівне і Житомир? Як два береги біля однієї річки. Поруч, а не сходяться. Загалом, відчуваю в проекті руку квапливого кравця, що пришиває до ваших штанів рукав чужого пальта. Невже для того, щоб до виборів представити замовникові нову мапу Батьківщини? Іншого сенсу не бачу. Адже якщо за нинішнього адміністративного устрою чимало забутих сіл і міст, куди не проникає творча енергія обласної влади, то що буде, коли велика вісімка регіональних бонз вирішуватиме, де в селі криницю викопати?
Взагалі, територіальні переділи на нашому континенті за іншим принципом провадяться. Принцип називається місцевим самоврядуванням. В українській боротьбі за вертикаль він отримав нокаут і зачинений у підвалах депутатських інтересів до з’ясування обставин. Тому реформи плануються і здійснюються згори за критеріями вигод управління. Але ми ж із вами знаємо: коли двигун державної машини не тягне, розфасовка вантажу з малих коробок у великі, обертів не додає.
ЧАЙНИКИ У БОРОТЬБІ З ФАШИЗМОМ
У Лос-Анджелесі одному покупцеві здалося, що придбаний ним чайник схожий на Адольфа Гітлера. Чи то споживча уява розігралася, чи то дизайнер Майк Грейвс йому не сподобався, але людина «виклала» чайник у мережу з коментарями і зібрала масу відгуків. Не хочемо пити кави з присмаком геноциду, такий лейтмотив думок тисяч американців про дизайн важливого побутового пристрою. Настільки одностайний протест, звичайно ж, позначився на продажах. Вони впали, але дуже скоро виростуть, адже рекламу схожим на Адольфа чайникам зробили найбільші світові ЗМІ. Та й чайник милий, і ненабагато більше 40 євро коштує. Я б купив.
Але, гадаю, ми ж теж чайникам, схожим на фашистів, неабияку рекламу робимо. І вони наш побут не прикрашають, а скоріше псують.
Все, друзі! Досить у «війноньку» з гітлерівцями забавлятися. Немає їх уже давно. А якщо не перестанемо, будемо і на унітаз із побоюванням дивитися. Ззовні білий, а всередині, собака, брунатний, як Борман. Напишу про нього на Фейсбуці...
