У бомбовому прицілі – Україна
«25.09—01.10.2015»
За без малого два роки такого ще не було, щоб дві п’ятниці поспіль ми продовжували говорити про одну й ту саму тему. Та все ж, не стільки навіть виступи трьох президентів в ООН, скільки російські бомбардування Сирії, що почалися в середу, не залишають іншої альтернативи. — Чого варті вся ця щуряча метушня останніх днів довкола наших митниці та податкової поряд з шістьма дитячими тілами в багатостраждальному, багаторазово з 2011 року розореному м’ясниками Асада сирійському Хомсі.
У середу на закритому засіданні, вочевидь, щоб не допустити витоку в пресу картинки напівпорожнього залу, Рада Федерації в черговий раз з минулої весни дала дозвіл президентові Росії використовувати збройні сили за кордоном. Виступаючи перед сенаторами, глава Адміністрації президента Росії Сергій Іванов просторікувато говорив про необхідність «захистити безпеку громадян на далеких підступах Росії», і був одностайно підтриманий усіма як присутніми, так і відсутніми. Майже одразу вустами її офіційного представника це рішення підтримала Російська православна церква, що, здавалося б, не має до цього взагалі жодного стосунку. Всеволод Чаплін навіть висловив сподівання, що бомбардування Сирії також схвалять не лише російські буддисти, а й 20 мільйонів єдиновірців майбутніх жертв — російських сунітів. Саме у цей час почалися бомбардування цивільних об’єктів у сирійських провінціях Хомс, Хама, Латакія.
Важко стверджувати напевно, що авіаударів по Телль-Бісу, Аль Ганту, Аль Ваєра завдала саме російська, а не сирійська урядова авіація. Та це й не має значення. Головне, що із середи 30 вересня кожен дитячий труп, кожен зруйнований будинок у Сирії буде записаний на рахунок передусім керівництва Росії. Чисельні російські коментатори неймовірно пишаються чіткістю наданого Міністерством оборони Росії супутникового відео результатів авіаударів. — «Піаримо не гірше за американців!» — От тільки вони не врахували зворотного боку подібного піару — суворого контролю методів ведення війни з боку світових ЗМІ, головною жертвою яких цього разу стануть не американці, а росіяни. Російський телеканал «Звезда» може скільки завгодно в прямому ефірі показувати, як сирійська урядова армія за підтримки російської авіації займає якусь безіменну висоту, раніше нібито утримувану бойовиками ISIS. Топ-новиною ж у всьому світі будуть дитячі трупи з Хомса та слова глави Пентагону про те, що «миротворчі» зусилля Путіна в Сирії швидше нагадують спроби залити пожежу бензином. А ж ні, брешу. Здається, все-таки Дональд Трамп підтримав дії російської авіації в Сирії. — Цілий мультимільярдер і кандидат у президенти США, жива ілюстрація популярних «гуморесок» «сатирика» Задорнова про Америку. Ну, тоді все було недаремно.
Одна маленька переможна війна, гаразд. Захопленого Криму вистачило, щоб в очах росіян виправдати сотні цинкових трун з Донбасу і зниження рівня життя тих з них, чий інтернаціональний обов’язок обмежується закликами «мочити хохлів» на кухнях і біля персональних телевізорів. Але навіщо, загрузнувши в першій, обрушивши власну економіку й нарвавшись на одностайні санкції провідних країн світу, вплутуватися у біса на куличках у другу, на це запитання відповідь не зміг би дати навіть покійний Микола II. — Той, на відміну від Путіна, після фіаско російсько-японської вліз у Першу світову хоча б на піку економічної потужності Росії (і через 70 років радянський агітпроп любив мірятися з «киселево-молочним» 1913 роком). Хтось висловив думку, що Путіну Сирія, мовляв, потрібна, щоб вийти з «Новоросії». — Страшно й подумати, що йому в такому разі знадобиться, щоб з мінімальними електоральними втратами «вийти» із Сирії. Чим круглішим від ботоксу стає обличчя керівника Росії, тим разючішою є його схожість з династією лідерів Північної Кореї. Так і до прямого ядерного шантажу недовго.
Ближче до істини ті, хто називає сирійську авантюру Путіна кроком відчаю. Поглиблення економічної кризи в самій Росії, прогресуючий спад економіки Китаю, що тягне за собою на дно не лише світові ціни на енергоносії, а й фінансові перспективи російських багатомільярдних трубопроводів до Піднебесної, турецька безвихідь «Південного потоку». Там, де раніше можна було говорити про 3-4 роки відстрочення, сьогодні путінський режим може розраховувати навряд чи більш ніж на рік. Звідси й бездумне підвищення ставок у путінському блефі. — Якщо в Україні підвищувати можна було лише до повномасштабної війни, то в Сирії, як вважають у Кремлі, можна дозволити собі повоювати не навсправжки, та ще й з санкції формально лідера цієї країни, чия педантичність у морально-етичних питаннях схожа на путінську. — Ми не збираємося занурюватися з головою в сирійський конфлікт, заявив російський президент.
Чим ближче фінансовий крах режиму, тим далі відсовуються «далекі рубежі Росії». Тепер уже від Дніпра і Карпат до сирійських пустель і передгір’я Леванту, які бомблять «авіаційнно-космічні сили Росії». Це неминуче при відчайдушному блефі. — Підвищувати то підвищувати — хоч до самих зірок!
Останнім часом усе, що не відповідає нашим уявленням про методи ведення війни, заведено називати «гібридною війною». Напевно, ще одним її проявом охрестять і початок російського вторгнення до Сирії. Офіційні особи Росії говорять про те, що Рада Федерації дала збройним силам Росії мандат на війну з ISIS, але при цьому російські літаки бомблять мирні міста на територіях підконтрольних сирійській опозиції. Як в Україні, всіх, хто відмовився стати частиною «русского мира», охрестили «бандерівцями» та «нацистами», так і в Сирії, всіх, хто протистоїть другу Кремля Асаду, в Москві записали до ISIS. Схоже, авансом. По всій території, контрольованій ISIS, після початку російських бомбардувань пройшли подячні молебні. Шейхи терористів возносять хвалу аллаху за те, що він послав їм Путіна, який дав джихаду друге дихання. Нехай там, де падають російські бомби, сьогодні немає ISIS. Назавтра після бомбардувань воно там обов’язково з’явиться.
Є ще одна причина, чому Путін бомбить Хомс. Цю провінцію в Сирії називають «серцем революції», її столицю аж три роки (а не три місяці, як Майдан) штурмували урядові війська. І сьогодні, коли російські літаки бомблять міста довкола Хомсу, в бомбовому прицілі Путін бачить ненависну йому Україну. Йому не дозволили зробити це в Європі, ну то він розбомбить сирійський Майдан.
* * *
Ситуацію в Сирії давно охарактеризували як безвихідь. Чотири роки громадянської війни зробили неможливим сценарій примирення, а перемога однієї із сторін неминуче посилить гуманітарну катастрофу і змусить покинути країну нові мільйони біженців. Так само зазнав краху американський план боротьби з ISIS. Насилу вдалося стабілізувати лінію протистояння між курдами й Ісламською державою, а про успіхи наземної операці іракської армії, а також загонів сирійської опозиції й іранських «зелених чоловічків» щось давно не чути. Так само сумнівний результат мають і авіаційні удари коаліції. Ще в першій половині вересня в пресі США спалахнув скандал довкола звинувачень низки вищих чиновників американських спецслужб у свідомому перебільшенні у звітах Білому дому успіхів авіаударів по ISIS. Авіаційна війна проти Ісламської держави зайшла в безвихідь і не дає скільки-небудь відчутних результатів.
Що ж нового в ситуацію, що склалася, привнесла поява в Сирії російського гравця? Якщо вірити заявам Путіна (а в цьому випадку їм варто вірити), Росія сподівається обмежитися лише авіаційними ударами по ISIS (а разом з ними, й навіть більшою мірою, по всіх опозиційних Асаду угрупованнях). Фактично, Росія копіює американську тактику — надає технічну підтримку одній із сторін конфлікту, при цьому сама обмежуючись діями авіації. — Чи отримає Росія успіх там, де зазнали невдачі американці? Навряд чи. Зате, на відміну від них, вимушено використовуючи авіаційні бази на території самої Сирії і ввівши обмежений сухопутний контингент для їх охорони, Росія однією лапою потрапила в сирійську липучку. Багато, дуже багато хто квапиться обманутися, сподіваючись на довгоочікуване вирішення. Насправді ж, з втручанням Росії в Сирії мало що зміниться. Хіба що в старій безвиході стане ще тісніше. Мало було Путіну однієї української безвиході.
