Україна не програє
Є один депутат, який зробив для країни більше, ніж весь парламент...
Не бачу істотної різниці між ста днями роботи Верховної Ради і ста двадцятьма. Спікер на своїй квапливій прес-конференції розповів, що парламент працює у штатному режимі, ухвалив більше законів, ніж за два попередні скликання, провів більшу кількість засідань. Правда, Володимир Гройсман зауважив сам, що не завжди кількість переходить у якість. Говорив спікер ще про війну та стійкість парламентської коаліції.
Стійкість коаліції ми спостерігаємо самі, коли її члени сходяться в боксерських спарингах. А що стосується війни, то хто зараз не говорить про війну? Війна справді стала головним випробуванням для нашого народу, вона принесла тисячі смертей, розорення, позбавила мільйони людей даху та звичного устрою життя. У такий час до парламенту країни, яка зазнала зовнішньої агресії, особливі вимоги. У Верховній Раді відчувається дихання війни, але війни іншої. Парламентарі воюють за палку любов електорату, змагаючись у популістській риториці.
Претензії суспільства до парламенту воюючої країни очікувані та виправдані. Під купол Верховної Ради було перенесено багато вад колишньої системи. Парламент оновився більш ніж на 67%, але ми там знову бачимо бізнесменів, спортсменів, співачок, журналістів, безробітних красунь, сина президента. З огляду на зміни можна зауважити, що до парламенту пройшла група комбатів і активістів Майдану, які поповнили практично всі фракції коаліції. Людей у камуфляжі партії розхапували, як гарячі пиріжки, але інколи і гаряче буває сирим.
«Перетворюючи» Україну під себе і свою сім’ю, Янукович збільшував не лише власні ризики, але і сама Україна стала заручницею донбасівського велета з добре розвиненим хапальним рефлексом. Саме дії Януковича та його команди, які навіки намагалися прикувати себе до України, призвели до тяжких наслідків для нашої країни. Війна, втрата частини території, обмеження суверенітету, економічний колапс.
Я не знаю, для чого була задумана ця історія з «зникненням» Путіна. Це його забава і його гра. Знаю одне: ми не залежимо від життя чи смерті Путіна, а головними нашими ворогами до цих пір є спадщина Кучми-Януковича (і не лише його), корупція, популізм, бажання залишитися в комфортній корупційній і корпоративній системі.
Ми рухаємося по колу. Подібно до героя Ремарка з роману «Життя у борг», ми вирушаємо в дорогу, але знову опиняємося у висхідній точці. З Брешії в Брешію. З Тулузи в Тулузу. З України олігархічно-кримінальної до України олігархічної. Пройти великий шлях, втратити Небесну Сотню, тисячі життів і знову опинитися в країні з потворною системою «договорняків», «відкатів», «фірм-прокладок». То хіба про це ми мріяли?
Система відкидає будь-які реформи і зміни, які можуть призвести до її заперечення й обмеження. Вона уміло використовує свої чималі ресурси, у тому числі й демократичні інструменти, тому не варто дивуватися з того, що у Верховній Раді досить велика кількість представників колишнього режиму.
Система хоче себе захистити. Вона видозмінюється і перефарбовується у модні кольори. Якщо ми не зможемо цю систему зруйнувати, то вона поглине нас знову і, мабуть, вже назавжди.
Відмова від популізму й ухвалення непопулярних рішень — умова виживання країни, її виходу з кризи і подальшого прогресу. Чим швидше це зрозуміють наші парламентарі, тим менше збитку буде для України, до горла якої приставлений ніж агресора.
Ми розглядаємо наших парламентарів під мікроскопом не тому, що хочемо бачити, що вони тиняються по кулуарах, голосують чужою карткою, колупаються в носі, сидять під час засідання в буфеті, відправляють sms улюбленим олігархам і жінкам, займаються чим завгодно, окрім своїх безпосередніх обов’язків. Ми чекаємо від них інтенсивної роботи на державу і людей, а не дешевого популізму й інсценованого фарсу.
Не сумніваюся в тому, що в нинішньому складі українського парламенту досить обізнаних, цікавих і по-справжньому яскравих людей. Корупційна і корпоративна система перетворює їх на сіру, безлику, бліду масу.
Давно обговорюється питання про те, щоб скоротити кількість народних депутатів. Ідея спірна, але має право на життя, оскільки у Верховній Раді надто багато очевидного баласту.
Вони хочуть нас дивувати, хочуть бути цікавими, незвичайними, яскравими, але ми знаємо, що часто вони виглядають сірими, порожніми і брехливими.
Є один депутат, який зробив для України більше, ніж весь парламент. Цей депутат ще жодного разу не був на засіданні Верховної Ради через незалежні від нього причини. Ім’я цього депутата — Надія Савченко.
Відважна жінка кинула виклик путінському режиму, який смердить казармою, гуталіном, перегаром, ватником, онучами і кирзою. Саме Надія підняла так високо планку честі, патріотизму, опору злу, яка повинна стати орієнтиром для народних депутатів і для всіх нас.
Україна не програє! Вона просто не може програти! Свій шлях з України кримінально-олігархічної до України демократичної вона пройде. Залишилося лише переступити через один рівень.
Валерій ФУЙОР, правозахисник
