Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Ультиматуми та погрози

Традиційна щорічна пресконференція президента Росії Володимира Путіна знову звелася до марнослів'я
24 грудня, 12:36

Це стосувалося внутрішньоросійських проблем, і погроз, коли йшлося про зовнішню політику. Наприклад, Володимир Володимирович заявив, що «Далекий Схід вимагає до себе особливої уваги, і це комплексна робота: не лише припинити депопуляцію, а навпаки, зробити життя на Далекому Сході привабливим у сучасних умовах. Що для цього потрібно? Для цього потрібно розвивати економіку, це насамперед. Потрібно, щоб створювалися сучасні, високотехнологічні, цікаві та високооплачувані робочі місця, щоб цікаво було працювати. Перше. Друге – треба, звичайно, розвивати соціалку, зміцнювати університет, який виник на острові Руський, інші навчальні заклади, школи будувати, дитячі садки, щоб комфортно було жити там. Для цього ми маємо цілу програму величезну, зокрема створення спеціальних зон випереджувального розвитку, пільгові різні форми кредитування тощо». Слова, звісно, дуже правильні. Але відразу постає запитання: а що ж Путін за 21 рік перебування при владі нічого не зробив для впорядкування російського Далекого Сходу? Так само як не зробив нічого у сфері боротьби з бідністю.

Але, власне, головним на пресконференції було «українське питання». Російський президент повторив звичну брехню щодо війни на Донбасі. Путін, зокрема, стверджував, що «попри те, що Радянський Союз припинив існування, частина історичних російських територій з населенням історичної Росії опинилася за межами Російської Федерації, насамперед в Україні, ми ж із цим змирилися, нормально до цього поставилися, більше того, сприяли становленню нових держав і працювали, і готові були працювати, і працюємо з усіма урядами, якої б зовнішньополітичної орієнтації вони не дотримувалися... Але що сталося в 2014 році? Держпереворот кривавий, людей убивали та спалювали. Зараз я не кажу, хто має правий, хто винен. Зрозуміло, що було законне обурення та незадоволення громадян України з приводу того, що відбувалося в країні. Так чинний тоді президент Янукович – він же погодився з усім. Три міністри закордонних справ – Польщі, ФРН та Франції – дали гарантії мирного розвитку ситуації та мирного процесу. Я розмовляв тоді з Президентом США з його ініціативи. Він мене попросив також підтримати цей процес. Усі погодилися. Через день, через два – держпереворот. Навіщо? Відповіді немає. Ну навіщо? Президент Янукович і так з усім погодився, він був готовий піти хоч завтра від влади. Вибори – перемога опозиції була неминуча, це всі чудово розуміли. Ну навіщо це зробили? Після цього виник Крим. А як ми могли відмовити Севастополю та Криму, людям, які там проживають, взяти їх під свій захист та під крило? Неможливо. Просто нас поставили в ситуацію, коли ми не могли вчинити інакше. Або що, ми мали зовсім безвільно дивитися на те, що відбувається на південному сході, на Донбасі, який спочатку, навіть при організації Радянського Союзу в 1922–1924 роках, не мислив інакше як частиною Росії? Але його туди Ленін із товаришами заштовхнули силою. Спочатку вирішили взяти в Росію, а потім сказали: треба перерішити».

Все це брехня від першого до останнього слова. Територія Донбасу при початковому розмежуванні між Росією та Україною значно більшою мірою була на території України, ніж на території Росії. Зокрема, в Україні спочатку були такі великі міста Донбасу, як Шахти та Таганрог. І президент Янукович одразу спробував порушити досягнуті домовленості, що й призвело до його усунення від влади. Українську державність Путін заперечує повністю: «Створили країну, яка ніколи раніше не існувала. Зараз не про це говоритимемо, але так і сталося. Засунули туди історичні території з народом, у якого ніхто не питав, як і де він хоче жити. Гаразд, це сталося, ми згодні. Але ми змушені були щось робити у 2014 році. І так виникла криза, яка сьогодні розвивається». Тут варто заперечити, що держава Україна таки існувала задовго до утворення СРСР. Можна згадати і гетьманат Богдана Хмельницького та його наступників, і Українську Народну Республіку та й Західноукраїнську Народну Республіку теж.

Ще Володимир Володимирович стверджував, що «двічі українська влада зробила спробу за допомогою сили розв’язати питання на Донбасі. Хоча вмовляли не робити цього. Я особисто умовляв Порошенка: тільки не воєнні операції! «Так-так», - і почав. Результат? Оточення, втрати. Мінські угоди. Вони хороші чи ні? Я вважаю, що єдині можливі. То проблема в чому? Не хочуть виконувати». Про наявність на Донбасі російських «зелених чоловічків» із новим озброєнням та бойовою технікою російський президент вирішив забути. Виводити «зелених чоловічків» із Донбасу Росія явно не планує, і за цих умов про виконання Мінських угод говорити не доводиться. Щоправда, можливо, вперше Путін визнав Росію стороною Мінських угод, хоча й зробив низку застережень: «Гаразд. Усі кажуть: Росія має виконувати Мінські угоди. Ми згодні. Взяли та внесли до парламенту країни, уряд вніс, закон про перехідний період. Де ж там Мінські угоди? Там замість амністії – заборона амністії, мало не кримінальне переслідування за цю амністію. Там замість виборів військово-адміністративне управління запроваджується, а замість амністії – люстрація населення. Що це таке? І провели через Венеціанську комісію. Ну як нам на це реагувати?».

Очевидно, у путінському розумінні реакція може бути лише одна: концентрація російських військ біля українських кордонів і лінії зіткнення на Донбасі та загроза широкомасштабного вторгнення в Україну. А на пряме запитання кореспондента «Скай ньюс»: «Можете ви беззастережно гарантувати, що дійсно не нападатимете на Україну чи будь-яку іншу суверенну державу, чи це залежатиме від переговорів?» - Путін відповів у погрозливому тоні: «Щодо гарантій і того, чи залежатиме щось від переговорів. Наші дії залежатимуть не від переговорів, а від безумовного гарантування безпеки Росії сьогодні та на історичну перспективу. У зв'язку з цим ми ясно і чітко дали зрозуміти, що подальший рух НАТО на схід є неприйнятним. Що тут незрозумілого? Хіба ми ставимо ракети поряд із кордонами Сполучених Штатів? Ні. Це Сполучені Штати своїми ракетами прийшли до нашої оселі, на порозі нашого дому вже перебувають. Хіба це якась надмірна вимога – не ставити більше жодних ударних систем біля нашого дому? Що тут незвичайного? Як американці поставилися б, якби ми взяли й на кордоні між Канадою та США або на кордоні Мексики та США поставили б наші ракети? (Наскільки можна зрозуміти, ні Канада, ні Мексика поки не горять бажанням розміщувати на своїй території російські ракети. – Б. С.) А що, хіба Мексика й США не мали ніколи територіальних питань? А Каліфорнія кому належала раніше? А Техас? Забули, чи що? Гаразд, все стихло, ніхто не згадує про це – так, як згадують сьогодні про Крим. Чудово. Але й ми намагаємося не згадувати про те, як Україна складалася. Хто її створив? Ленін Володимир Ілліч, коли створював Радянський Союз: Договір 1922 року, союзний, і 1924 рік – Конституція. Щоправда, після його смерті, але за його принципами створено. Але питання у безпеці зараз – бог із нею, з історією, – питання у забезпеченні безпеки. Тому нам важливий не хід переговорів – нам важливі результати. Хіба ми не знаємо, я ж багато разів уже про це сказав, і Ви, напевно, добре знаєте: жодного дюйма на схід, – сказали нам у 90-ті роки. Ну й чого? Надули. Просто нахабно обдурили: п'ять хвиль розширення НАТО, і тепер, будь ласка, у Румунії, зараз у Польщі з'являються відповідні системи. Ось про що йдеться, зрозумійте ж ви зрештою. Не ми комусь погрожуємо. Чи ми прийшли туди, до кордонів США? Чи до кордонів Великої Британії, чи кудись? До нас прийшли й тепер кажуть: ні, тепер і Україна буде в НАТО. Значить – і там будуть системи. Або, бог із ним, не в НАТО – на двосторонній основі будуть бази та ударні системи озброєнь. Ось про що йдеться. А Ви вимагаєте від мене якихось гарантій. Ви маєте дати нам гарантії – ви! І негайно, зараз. А не заговорювати це десятиліттями і під таку м'яку говірку про необхідність забезпечення безпеки для всіх робити те, що планують. Ось про що йдеться. Ну, хіба ми погрожуємо комусь?»

Якщо те, що сказав Путін, не називається погрозами, то що взагалі можна назвати погрозою? При цьому Володимир Володимирович, як завжди, перекручує, оскільки жодних ударних систем НАТО немає не лише в Україні, а й у Румунії, Польщі та країнах Балтії. До речі, з Естонії, якби там були розміщені ракети, вони долетіли б до Москви швидше, ніж з України. Як повинен реагувати на цю добре підготовлену істерику колективний Захід, і насамперед США? По суті, Путін не залишає західним лідерам вибору. Вони мають або капітулювати, або нарешті почати серйозно протистояти російській агресії. І тут багато залежатиме від позиції американського президента Джо Байдена. Поки що Путін вважає, що Захід реагує саме так, як йому хотілося б: «М'яч на їхньому боці, вони мають нам щось відповісти. Через це хотів би наголосити, що загалом ми бачимо поки що позитивну реакцію». Невже шантаж вдасться?

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати