Віра українського пацієнта
У нашого суспільства, як у того китайського імператора, про якого літописець сказав: «Його оточувало так багато зрадників, що вороги виявилися в меншості». В очах українського електорату зрадниками виглядають усі працівники андрократії, закладеної Леонідом Макаровичем, продовженої Леонідом Даниловичем і підхопленої Віктором Андрійовичем, аж до нинішніх будівничих патріархату для Віктора Федоровича. Звісно, в переліку є місце й опозиції, цього світила нашого політичного небозводу, що вічно змінюється з денного на нічне. Лише під його променями на мізерних чорноземах країни сходять скромні квіти демократії. Ми збираємо їх, підносячи Європі, мов букет шкільній вчительці в обмін на гарну оцінку за поведінку.
Щоправда, останніми місяцями «втомлений від політики народ» норовить витовкти й ці кволі паростки, віддаючи перевагу одноманітності залізобетонного покриття законної влади, перед будь-якими іншими ландшафтами. «Свобода» ділить відповідальність з вермахтом за бліцкриг 1941 року. Сфера впливу «УДАРу» огороджується канатами рингу, а справи «Батьківщини» як головного джерела української руїни, поки заповнюються прокурорським чорнилом.
Авжеж, над головами лідерів і функціонерів політичних партій німби поки не зафіксовані. У їхній поведінці чимало дивацтв, апатії й байдужості до проблем, що хвилюють нас. Проте знаючись на причинах тяжкого становища країни, розумно братися за прямих винуватців занепаду й не побиватися, тавруючи свідків за відмову від свідчень. Не треба весь час наводити гармати медіа й кулемети бійців, що окремо строчать в соціальних мережах, на діяльність трьох партій, що почали дружити в парламенті проти двох. Адже 2015 року до нас не прилетить маленький помаранчевий принц або чарівник у блакитному вертольоті, й наступні вибори, як і життя, слід влаштовувати з наявними в електоральному розпорядженні публічними персонами. І хоча глибокі особисті почуття, властиві народній любові й ненависті, впливатимуть на процес, не можна, щоб вони ним керували. Коротше кажучи, погано віддаватися почуттям без залишку. Особливо одному, розчаруванню в здібностях істеблішменту якось підбілити, підфарбувати, підремонтувати країну, щоб вона виглядала пристойно навіть на тлі східно-європейського пейзажу.
Але, схоже, політтехнологічна машина вже запрограмована на перевірену двома десятиліттями тактику підміни розуму емоціями в діалозі з народом. Цього разу до провокацій, що постійно розбурхують суспільство й стосуються мов, віри, правди, додалися антифашизм з єврейським питанням. Зрозуміло чому. Легко можна пояснити й насичені транквілізаторами виборчої статистики повідомлення про підсумки трирічної діяльності влади. З телепередач зникли образи моральних авторитетів, за ними думки решти громадян поза контекстами партійних установок. Суспільне життя й закореніла ворожнеча поступово, але неухильно набирають єдиних простору й форми.
Так буває перед виборами, скаже з приводу цих констатацій досвідчений у політичних сутичках боєць. Дійсно, спосіб виграти на конкурсі краси, перетворивши конкурентів на страховиськ, не новий і досить ефективний. За даними Київського міжнародного інституту соціології, що недавно заміряв інертність масової свідомості, «проти всіх політиків» готові виступити від 5% до 18%, взагалі не візьмуть участь у виборах понад 13% і не визначилися з вибором від 15% до 27% виборців різних регіонів. http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=173&page=1
Причому в західних областях частка байдужих до долі країни становить половину дієздатного населення. Тож чим страшніше й безглуздіше виглядатимуть люди, готові взятися за важелі управління, тим вище гарантія непохитності системи. Перевірено практикою!
У бездоганній схемі є одне лише «але». Український пацієнт, яким виглядає суспільство, що піддається примусовому лікуванню, вводиться в стан байдужості напередодні виборів одними й тими ж ліками впродовж багатьох років. Сильні організми виробили імунітет, а слабкі не змогли протистояти руйнуванню особистості. Постійно перетворюючи публіку на слухняну й неадекватну на деякий час, політичні доктори вже не можуть повернути її в колишній стан. Помічаєте, як бракує довкола нормальних людей, котрі бажають співпрацювати один з одним і владою, як мало фахівців на важливих державних посадах і як багато бажаючих «поцарювати та втекти» в усіх галузях, включаючи й ту, де розробляються виборчі стратегії.
Коли суспільство позбавлене моральних авторитетів, гірше в природі людини піддається руйнівному впливу влади. Думка одного з батьків — засновників США президента Джона Адамса, висловлена понад століття тому. Сучасна соціологічна наука підтверджує її повністю. Совість окремих людей формує не матеріальну, але відчутну для всіх реальність, без якої неможливо створити будь-яку соціальну структуру. Армія перетворюється на зборище найманців, уряд на ложу казнокрадів, ніщо не встоїть, якщо етичні орієнтири підмінені раціональними міркуваннями й меркантильними клопотами.
Диктатура й насильство над людьми починаються не з квапливого переписування текстів Конституції й викручування рук демонстрантам на вулицях. Життя йде, коли порядність і справедливість набувають ілюзорних обрисів і кількість зрадників і ворогів наближається до чисельності населення. І хоча ми схильні повторювати старовинні афоризми про зміну часів і вдач, навіть ці цитати переконують у історичній закономірності. Добрі люди й негідники перебувають в однаковому співвідношенні впродовж багатьох століть. За Богдана Хмельницького й Володимира Щербицького їх було стільки ж, скільки за Леоніда Кравчука й Віктора Януковича. Різниця лише в нормах представництва одних та других у владі. А це від нас залежить. Отож, геть смуток з облич. Якщо не можна довіряти докторам, то віритимемо в хороші аналізи.
