Війна слів
Росія всім пробачає і всіх тролить
Міністр юстиції Латвії Дзінтарі Расначс і його колега з Естонії Урмас Рейнсалу зустрілися в Ризі і домовилися про вивчення питання виплати Росією компенсації за період радянської окупації. Росія відреагувала миттєво й очікувано. Спочатку глава думського міжнародного комітету Леонід Слуцький, який за свою милу звичку лапати журналісток отримав прізвисько «зайчутка», повідомив світові, що вимоги представників країн Балтії «безглузді і безперспективні». Потім його колега з Ради Федерації Костянтин Косачов заявив, що «Росія не повинна ні морально, ні юридично відповідати за дії радянської влади».
Зрозуміло, що ні «зайчутка» Слуцький, ні Косачов за свої слова не відповідають нічим, оскільки і відповісти вони не мають чим. І це шкода, оскільки було б непогано запитати з них, яким чином ці заяви пов'язані з правонаступництвом Росії у зв'язку з припиненням існування СРСР. Росії у спадок від СРСР дісталося місце в Раді Безпеки ООН, відійшло майже дві третини радянської власності за кордоном, до Росії було передано всю радянську ядерну зброю. Члени Європейського Союзу та Ради Європи 23.12.1991 року прийняли спільну заяву, в якій «взяли до відома, що права і зобов'язання колишнього СРСР будуть тепер здійснюватися Росією». А тепер, значить, всі плюси від правонаступництва Росія зберігає, а все мінуси «пробачає». Ті «дії радянської влади», які принесли Росії місце в РБ ООН, ядерну зброю і власність ми визнаємо і їх плоди присвоюємо, а ті дії, за які треба вибачатися і платити, визнавати відмовляємося.
Відсіч зазіханням країн Балтії стала головною темою двох програм «60 хвилин», які вийшли 22.08.2018 на каналі «Росія - 1». В умовах, коли Кисельов набирається сил у відпустці, а Соловйову тепер дозволяють отруювати божевіллям мізки співвітчизників тільки по неділях, програма Скабеєвої і Попова стала головним бойовим підрозділом путінських інформаційних військ.
Коли Батьківщина в небезпеці, звучить заклик «комуністи - вперед!». Тому Скабеєва і Попов покликали в ефір письменника-сталініста Старикова, а також комуністичних депутатів Калашникова і Афоніна. Насамперед, ці товариші закликали згадати досвід більшовиків, які на Генуезькій конференції 1922 року пішли в атаку і у відповідь на вимоги Антанти заплатити борги царського уряду привезли з собою список претензій до країн Заходу за шкоду від інтервенції.
Генуезька конференція закінчилася майже нічим, країни Заходу цілком справедливо сприйняли, що той, хто демонстративно відмовляється платити борги, повинен буде надалі не допущений до пристойного товариства, і Радянська Росія, а в надалі й Радянський Союз на довгі роки опинився в ізоляції. Не будучи майстром жанру альтернативної історії, не стану припускати, чи можна було уникнути жахів колективізації, Голодомору та інших бід у випадку, якщо б СРСР отримав ті мільярди доларів, у яких йому було відмовлено, зважаючи на погану кредитну історію більшовиків. Але аналогія з відмовою платити царські борги має один найважливіший недолік, на який у студії «60 хвилин» було вказати просто нікому.
Радянська Росія була готова говорити про визнання царських боргів в обмін на її визнання країнами Антанти. Вантаж подальшої міжнародної ізоляції більшовицька верхівка виправдовувала спочатку неминучістю світової пролетарської революції, а надалі швидким і неминучим настанням комунізму в СРСР і крахом капіталізму в усьому світі. Більшовицька ідеологія була тим наркотиком, який дозволяв країні не помічати біль. Коли цього наркотика не вистачало, додавали інший - страх.
Путінська Росія не має ніякої ідеології, жодної подоби майбутнього. Країну намертво вмонтовано в глобальну економіку. Без статусу члена Ради Безпеки путінська Росія перетворюється на Північну Корею, тільки набагато більш небезпечну. У своїй риториці пацієнти програми «60 хвилин» виходять з того, що Росія вже стала великою КНДР. Комуністичний депутат Калашников несамовито волає, маючи на увазі російських політиків: «Ідіоти - визнали Катинь!». Після чого, без перерви: «Ви нам за латиських стрільців відповісте!», «А ще литовські товариші спалили Москву!». Сенс останнього крику комуністичного депутата Калашникова залишився неясним. Можливо, у нього є якісь секретні відомості про результат походів на Московське князівство великого князя литовського Ольгерда в другій половині 14 століття. Тоді Ольгерд жодного разу не зміг взяти Москву, а тим більше спалити її, оскільки його постійно відволікали хрестоносці. Можливо, у тьмяній свідомості депутата Калашникова спливли спогади про польсько-литовську окупацію Москви в період Смутного часу, коли гарнізон Жолкевського було розміщено в Москві за згодою російського уряду Семибоярщини. Інших випадків, коли «литовські товариші» безпосередньо загрожували б Москві, історична наука не знає. Мабуть, комуністичний депутат Калашников знає більше.
Те, що відбувається в ефірах російських телеканалів, найкраще визначити словом «тролінг». Коли Ольга Скабеєва вимагає від українського політолога Трюхана «віддайте Львів Польщі!», вона навряд чи чекає від політолога Трюхана будь-яких дій. Коли та сама Скабеєва пропонує латвійському акторові і режисерові Андрісу Лієлайсу «входити терміново до складу Росії», вона прекрасно розуміє весь ступінь осмисленості такої пропозиції.
Тролінг - прибулець з Інтернету, де виконував функцію руйнівника дискусій на форумах і в соціальних мережах методами провокацій і знущань. Прийшовши до студій телебачення, тролінг зазнав значних змін. Троль в Інтернеті - істота анонімна, зневажена і в разі затримання підлягає відправленню в бан. У студіях російського телевізора троль - завжди господар майданчика, як правило, це сам телеведучий, який не тільки не приховує свого імені і особи, а навпаки, торгує ними і перетворює свій тролінг на фірмовий товар, яким всіляко пишається.
Росія давно перетворилася на всесвітнього троля, який зробив провокації і знущання своїм фірмовим стилем у взаєминах з іншими країнами. У стосунках із своїми громадянами держава російська використовує той самий стиль тролінгу. Дивовижний приклад з цього ряду дала все та сама програма «60 хвилин» від 22.08.2018. Ольга Скабеєва і Євген Попов присвятили 20 (двадцять!) хвилин, тобто рівно третину ефірного часу на головному державному телеканалі країни, сюжету про грандіозне розкрадання століття. Злочин століття відбувся в невеликому сибірському містечку Краснообськ, де місцевий муніципальний депутат Олександр Лисіков украв гойдалки.
Двадцять хвилин росіяни, затамувавши подих, дивилися, як цей злочинний муніципальний депутат Лисіков, цей професор Моріарті краснообського розливу серед білого дня підганяє техніку і відвозить гойдалки до себе в садівниче товариство. Сталініст Стариков звинуватив у безчинствах лиходія Лисікова прокляті дев'яності. Професор Вищої школи економіки Ілля Шаблинський на прикладі Лисікова остаточно переконався, що «влада робить у Росії що хоче». Ще один комуністичний депутат Афонін глибокодумно промовив: «Чим далі від Москви, тим більше таких Лисікових».
Жоден федеральний канал не згадав про останнє розслідування Навального, в якому йдеться про 400-метрову квартиру непрацюючої пенсіонерки, яка за випадковим збігом є матір'ю спікера Держдуми Володіна. Путінські соколи кожного дня вбивають десятки людей у Сирії. Путінські бандити щодня вбивають громадян України на Донбасі. Смертельне голодування Сенцова наближається до свого трагічного фіналу. Всі ці злочини і трагедії - дрібниці у порівнянні з тим, що Лисіков украв гойдалки. Путінський телевізор тримає росіян за ідіотів. Росіяни поки нічим не довели, що телевізор не правий...
Ігор ЯКОВЕНКО, Москва, спеціально для «Дня»
