Військовий аншлюс Білорусі не відбувся
Москва перейшла до політики приведення до влади свого кандидата
Від самого початку подій у Білорусі відкритим залишалося питання про можливу військову інтервенцію Росії для порятунку хиткого режиму Лукашенка. Підкріплювалися такі побоювання концентрацією російських військ на кордоні, звичайно, під приводом військових навчань, раптових перевірок та іншого з арсеналу московської дипломатії перед агресією.
Проте час минав, а вторгнення немає. Начебто масові побиття на вулицях білоруських міст на короткий період давали надію на стабілізацію репресивного режиму, але буквально через день стало зрозуміло, що деградація почалася і нічого вже білоруського диктатора не врятує.
Здавалося, що Москва приготувалися до вторгнення, якого слід очікувати в найближчі години. І знову нічого подібного не сталося. У мирні устремління Кремля не повірить жодна розсудлива людина. До того ж пропагандисти з федеральних каналів в одну дуду трубили великий збір, а Маргарита Симоньян, яка очолює Russia Today і прекрасно знає напрям кремлівських вітрів, прямо закликала до спрямування зелених чоловічків у Білорусь для наведення порядку, як вони вміють. Неможливо повірити, що вона висловлювала особисту думку.
Очевидно, що розмах протестів став неприємною несподіванкою не тільки для Лукашенка, але й для Путіна. Наступним чорним лебедем став загальний політичний страйк. Заодно розвіявся кремлівський міф, що з народним рухом можна впоратися тільки твердістю, не зупиняючись перед застосуванням найжорсткіших заходів.
Ще в 2014 році на зустрічі глав держав СНД під час обговорення українського Майдану Путін нарікав, що Янукович не розігнав виступи в Києві силою, проявив слабкість і боягузтво. І ось тепер на очах у всіх цей міф розвіявся і пішов у небуття. Агресивна поведінка ОМОН, невмотивоване звіряче побиття всіх і вся не тільки не загасили пожежу народного виступу, але викликали сильне озлоблення й протест, що охопив практично всіх.
Відзначимо у зв'язку з цим важливу обставину, відому нам із подій 2013 року. Звірячий розгін молодих людей став тригером Майдану. Все повторилося в Мінську. Навіть не фальсифікації на виборах визначили масштаб політичного страйку, а саме побиття та арешти. Якщо хотіли розгромити революцію, але отримали сильний відсіч.
Це вам не білі комірці і хіпстери, які виходили на Болотну в Москві в 2011 році, а так званий глибинний народ, на якого всі надії покладав Лукашенко і до якого звертався Путін.
Тепер цей глибинний народ виходить на марші в Хабаровську, і московська влада не наважується застосувати до нього крайні заходи. Чекає, що карнавал набридне і погода зіпсується. Останнє очікувано, бо осінь у Хабаровську починається в останній декаді серпня.
І тут прилітає черговий чорний лебідь. Народу дійсно набридло дефілювати без результатів, і він замислюється за прикладом білорусів про загальний страйк, поки в межах краю. Це вкрай небезпечна інфекція, яка поширюється швидше за коронавірус. За таких обставин інтервенція в Білорусь не викликає в Кремлі особливої радості.
Як згадував радянський журналіст і письменник Федір Бурлацький, який був радником Юрія Андропова, при обговоренні ситуації в Польщі, де «Солідарність» готувалася взяти владу, глава КДБ чітко сказав, що «ліміт на інтервенції вичерпано». Він закінчився вторгненням до Чехословаччини в 1968 році. Можна з деякою умовністю сказати, що агресія проти України на Донбасі й захоплення Криму теж вичерпали можливості Росії із вторгнення в Білорусь.
Якщо розглянути сукупність чинників, які обмежують войовничість Кремля, то серед них можна виділити наступні.
По-перше, білоруська армія, її чисельність близько 45 тис. осіб, здатна чинити достатній опір, щоб агресія не здалася легкою прогулянкою. Путін не хоче великих втрат. Звичайно, не з людинолюбства, воно йому не властиво, а через вкрай негативне ставлення населення, якому подібні ігрища просто незрозумілі. Можлива військова перемога в Білорусі не призведе до сплеску так званого патріотизму, який спостерігався після вторгнення до Криму. Тут ліміт теж вичерпаний.
По-друге, економічне і фінансове становище Росії, м'яко кажучи, не блискуче. Доходи від експорту вуглеводнів впали катастрофічно і перспективи їхнього відновлення в доступній для огляду перспективі немає. Бюджет дефіцитний, через санкції немає можливості зовнішніх запозичень.
Гроші - кров війни. Немає грошей - немає війни. При цьому найголовніше в тому, що в разі завоювання Білорусі у Москви немає ресурсів на її утримання. Російські регіони криком кричать, що їм не вистачає коштів на найнеобхідніше. Центр як може допомагає, але все одно недостатньо. Величезні витрати на агресію і на її наслідки зараз просто непідйомні. Додамо до цього зростаючі витрати на сирійську та лівійську авантюри. Відмовитися від них Кремль теж не може, а вони вимагають усе більше коштів. Особливо перша.
По-третє, вкрай негативна міжнародна реакція на агресію. Причому Трамп повинен буде діяти вкрай жорстко, щоб не показати виборцям слабкість. У разі перемоги в листопаді Байдена санкції набудуть ще більшого масштабу, і це викликає щось на кшталт паніки серед російських олігархів. Про це досить чітко висловився Олег Дерипаска в інтерв'ю РБК.
Ми дещо недооцінюємо ситуацію навколо газопроводу «Північний потік-2». Проблема, для американців, не в поставках по ньому газу в Європу. Зріджений газ все одно буде виштовхувати трубопровідний при загальному тренді на зниження споживання вуглеводнів, і газу зокрема. Санкції проти злощасного газопроводу повинні продемонструвати Путіну його вразливість перед Заходом, насамперед США. Сьогодні під санкціями газопровід, завтра – російська нафта тощо. І нічим відповісти Кремль не може. Саме демонстрація його безсилля і є головно метою санкцій проти «Північного потоку-2».
Механізм санкцій відпрацьовується на газопроводі і буде введений у дію при будь-якому необережному русі Кремля. Про це помічник американського президента з національної безпеки О'Браєн у чітких і недвозначних виразах попередив секретаря Ради безпеки Росії Миколу Патрушева ще в квітні. Причому йшлося про Україну та Білорусь.
Звичайно, відхиливши варіант прямої агресії, Кремль у жодному разі не відмовився від збереження поки ще союзної держави у своїй орбіті, причому ближній. Більше того, параноїдальна ідея об'єднання в одній державі трьох слов'янських країн продовжує гуляти в умах і кабінетах кремлівських володарів. Від військових засобів поки відмовилися, від інших, звичайно, ні.
Зараз Кремль розв’язує два в чомусь пов'язаних завдання. Для початку затягнути відлучення Лукашенка від влади. Найрізноманітнішими способами. Зокрема через неоднорідність опозиції. Для перехоплення ініціативи.
Наступне і більш важливе - вивести на перший план проросійського політика і допомогти йому виграти вибори, які будуть оголошені після відсторонення Лукашенка. Такі люди в кремлівській обоймі є, і з ними вже почали інтенсивно працювати.
Як видається, зараз це найбільша небезпека, що нависла над Білоруссю. І її не можна недооцінювати.
