Вся прокурорська рать
Довіра суспільства до правоохоронних та слідчих органів почне повертатися лише тоді, коли об’єктивно будуть розслідувані такі кримінальні справи, як убивство Георгія Гонгадзе, а тепер — і розстріл Небесної Сотні
Кілька днів тому в Генеральній прокуратурі України було представлено проект реформування органів ГПУ. Таким чином, сталася подія, яку зі стриманою помпою анонсували неділю тому.
• Чудово розумію мотиви, які рухають новим генеральним прокурором. Безповоротно втрачений рік для силового відомства. Бажання показати результат вже в перші тижні роботи, спроба виправдати довіру Президента й парламенту, зняти важкий тиск суспільства.
Можна було передбачити, що Віктор Шокін, при призначенні його на посаду Генпрокурора, обов’язково проявить активність і спробує «показати результат» ще до дати річниці Майдану. Вибір було зроблено. Гагаріним та Тітовим призначили Єфремова й Чечетова, або Білкою зі Стрілкою, це як кому подобається. Чечетов, не дочекавшись правосуддя, зробив політичне самогубство, а розкішний автомобільний кортеж Єфремова кілька разів все ж завертав до будівлі Печерського суду. Цілий рік, що минув після Майдану, прокуратура тупцювала на місці, так і не зумівши виправдати сподівань суспільства.
• У мене немає достовірної інформації про те, з матеріалом якої якості пішли до суду прокурори, які речові докази було пред’явлено суду, кого з поплічників Єфремова було затримано і хто свідчить проти нього. Якщо прокурори принесли до суду порожні теки й відеоролики з інтернету, то треба бути готовим до того, що Єфремов й надалі залишатиметься на волі. На разі ми знаємо лише те, що Єфремова було звільнено під смішну заставу і в задоволенні клопотання, внесеного прокурором, про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, відмовлено. Що це? Непрофесіоналізм, саботаж, знущання, кепкування?
Я так розумію, що для досягнення швидкого результату було обрано досить легкі «жертви». Що ж буде тоді, коли прокуратура наважиться пред’явити претензії суб’єктам більшого калібру? Ми вже отримали уряд у вигнанні, вірніше уряд, що переховується. Чи маємо намір ми терпіти, що прокуратура й інші силові відомства постачатимуть для цього «уряду» все нові й нові кадри?
• Реформи — це завжди боляче та неприємно. Коли йдеться про таке закрите для суспільства відомство, як прокуратура, то тут ще складніше. На секунду пригадаємо, що колишній генпрокурор перебуває у міжнародному розшуку за тяжкі злочини. Внесок прокуратури в злочинні діяння режиму Януковича був вагомий. Зміна диригента, звичайно, нового звучання надасть, але не настільки, щоб заграла сувора музика Закону. Можна знову перетасувати засмальцьовану колоду старих прокурорських кадрів, але на виході ми отримаємо Пшонку, який очолюватиме «колективного Пшонку». Ми знову ходитимемо замкненим колом, і так триватиме до нескінченності.
Звичайно, є чого повчитися і в Пшонки. Мене особисто вразили його цілеспрямованість, бажання й натиск, з якими він проривався через термінал в аеропорту, намагаючись стрімко залишити свою батьківщину.
Зізнаюся, я не вірю в те, що Віктор Шокін, або хтось інший із людей старої системи, зможе реформувати цю прокуратуру належним чином. І річ не лише в тому, що сумніваюся в його особистих якостях. Українська прокуратура залишилася прокуратурою СРСР, вправно вискочивши з радянської шинелі в двобортне пальто. Вона завжди діє на користь правлячих кіл, обслуговуючи владу в поганому сенсі цього слова. Вони так навчені й по-іншому просто не вміють працювати.
• Пам’ятаєте казкову хатинку на курячих ніжках? У ній ще живе харизматична російська красуня Баба Яга. Так от, уявімо, що на основі цієї хатинки зібралися побудувати сучасний хмарочос. Реформа прокурорської хатинки закінчиться тим, що курячим ногам просто зроблять педикюр за наші з вами гроші.
У радянській комедії Л. Гайдая за мотивами п’єси М. Булгакова «Іван Васильович» чарівна сила науки міняє місцями царя Івана Грозного з дурнуватим кербудом і шахраєм. Кербуд, що увійшов до ролі царя, замовляє царським музикантам музику, а шахрай керує ансамблем і ми чуємо дуже навіть приємну музику. Ось той ансамбль і нагадує мені нашу прокуратуру. «Да ты, батюшка, только скажи, как... а мы подхватим». Ось і дивиться прокурорський ансамбль в очі влади й намагається вгадати мелодію.
Довіра суспільства до правоохоронних та слідчих органів почне повертатися лише тоді, коли об’єктивно будуть розслідувані такі кримінальні справи, як убивство Георгія Гонгадзе, а тепер і розстріл Небесної Сотні. Ці справи, як і безліч інших, є символами «старої» України і «старої» прокуратури.
• Прокуратура України — сіра радянська штамповка, і цим вона несе загрозу для нашої держави. Їй все одно, хто при владі, вона підлаштується й приладнається. Був би шерсті жмут, а співати можна «Мурку» або гімн України. Не вперше.
Уже давно, з цікавістю та гіркотою переглядаю сторінки в соціальних мережах деяких викладачів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Вихваляння сталіна-леніна, заперечення голодомору, відверті сепаратистські висловлювання. Можна уявити, що ці хлопці говорять на лекціях й семінарах, чого навчають майбутніх прокурорів і слідчих. У радянські часи цей навчальний заклад називався Харківський юридичний інститут імені Ф. Е. Дзержинського. Так от, майбутніх фахівців права ще навчають дзержинці й ленінці. Сумно те, що їх не так мало, як хотілося б.
• Мій живий інтерес до цього чудового навчального закладу цілком зрозумілий. Я там навчався, як і чотири генеральні прокурори України з шести...
Без дерадянізації суспільства — не буде жодних реформ. Без дерадянізації правоохоронних органів — ми не отримаємо прокуратуру України й залишимося однією ногою в СРСР. Спроба ступити туди другою ногою була 16 січня 2014 року.
