Вулиця — не полігон
Трагедії на кшталт такої, що трапилась у Костянтинівці, не можна замовчувати...
У звільненому від бандитів містечку Костянтинівка Донецької області, як вже майже відомо всім, трапилась трагедія, яка унесла життя маленької дівчинки, її мати наразі в дуже тяжкому стані. Нагадаємо, 16 березня під колеса бойової машини потрапило три людини. ДТП сталося о 14.42 на проспекті Ломоносова, біля міської лікарні № 5. Спікер АТО Андрій Лисенко на бріфингу 17 березня заявив: «За фактом загибелі дитини ведеться слідство органами військової прокуратури, МВС, місцевої влади. Командувача військової частини, де проходили службу бійці, тимчасово відсторонено на час розслідування. Справа перебуває на особистому контролі Головного воєнного прокурора і Президента України». Голова Донецької області Олександр Кіхтенко у свою чергу запевнив, що постраждалим буде виплачено компенсацію за рахунок Міністерства оборони України.
Випадок, який українські ЗМІ, демонструючи приклад об’єктивності, висвітлили достатньо широко. Цей же випадок, за зрозумілими причинами, став тлом для чорніння українських військових у російських ЗМІ та у відповідних групах соцмереж. Обурилось і здебільшого проросійське населення Костянтинівки. У той же вечір була спалена автівка міліції, виникли конфлікти, масові виступи, які підбурювалися певними, вже вирахуваними, провокаторами. Начальник ГУ МВС України в Донецькій області В’ячеслав Аброськін повідомив, що 16 березня близько 23.00 міліція зустрілися з людьми, які мітингували на проспекті Ломоносова. Виступи вдалося вгамувати. Аброськін, зокрема написав у Facebook про те, що жителі Костянтинівки «вимагали справедливого і негайного покарання військових злочинців, з вини яких загинула дитина. Говорили про поведінку військових у місті, в тому числі про заборону продажу їм спиртних напоїв». При цьому й самі мітингувальники, за визнанням Аброськіна, були напідпитку. Останній факт, який озвучується на такому рівні, говорить про те, що проблема з алкоголем у війську є нагальною. Один із військових-добровольців розповів, що той, хто п’є той, як правило, і не воює. «Вони сидять не на передовій, а в тилу, — говорить Юрій, який несе службу під Горлівкою. — Однак «Учасника бойових дій» та відповідні пільги одержать».
Вулиця — не полігон. Згаданий болючий епізод вкотре оголює одвічну проблему армії — за формальною дисципліною криється тотальне нехлюйство військових. Винних у трагедії заарештовано. Прискіпливого слідства й, у разі доведення вини, найсуворішого покарання вимагають не лише мітингувальники, а й проукраїнські автори соцмереж. Це питання принципове. Ведеться розслідування, але, незалежно від його результатів, водій броньованої машини кривавими чорнилами в черговий раз вписав правило: необачність — робота на ворога. Буквально за кілька днів до цього ЗМІ облетіла звістка про потрощений у Донецьку російським БТРом автомобіль. Бандити не по необачності, а зухвало й цілеспрямовано проїхалися по машині мирного жителя, але цей факт звіриної поведінки нікого не дивує. Про нього навіть забули. Від українських військових чекають захисту. Від їхньої поведінки залежить сприйняття образу всієї України.
Нещодавно в «Дні» (12 березня 2015, № 42) було оприлюднено грунтовний матеріал полковника Віктора Покуси щодо стану речей в українській армії. У «Листі з фронту», зокрема, розкриваються кричущі причини розвалу війська на різних ланках, яке відбулося, звісно, не вчора. Риба, як-то кажуть, гниє з голови. У випадку з українською армією вона гниє ще й довго. Не позбувшися вад радянського війська, ми набули вад війська українського, яке майже двадцять років сприймалося державою не як засіб захисту країни, а як рудимент мілітаристської доби. Це ми — громадяни — ухилялися від служби в армії, сприймаючи цей факт як марне втрачання часу, це ми скорочували видатки на неї, остаточно догроблюючи залишки того, що мало називатися військом. Будемо відверті, само суспільство не формувало запиту на повноцінну армію. Вибухаючі склади в Новобогданівці, польоти снарядів у будинки Броварів, трагедії масштабу Скнилівської — це епізоди довоєнного часу, які знаменували факт розкладання Зброїних сил України. Війна примусила організовуватися, дисциплінуватися, мобілізовувати сили. Виклик небезпеки поставив наш захист в умови нарощування потужності. А саме на відсутність війська в України розраховував ворог, на нашу нездатність до оборони та швидкого відновлення сил.
Ніч пройшла в Костянтинівці тихо. Спроба використати біду для розгойдування ситуації в місті не вдалася, але серйозні висновки треба робити негайно. Подібні трагедії не можуть замовчуватися так само, як і лишатися без термінового розслідування і покарання винних. Це — єдиний шлях цивілізованими засобами підвищити дисципліну в армії.
