Як у себе «Дома»
Україна має брати на себе ініціативу зі створення осередків, в яких допомога російським громадянам не виглядала б замаскованою колаборацією
Відкриття «Дома свободной России» в Києві залишилось майже непоміченим. Скромний сайт із персоналіями учасників проекту, загальні напрями майбутньої діяльності та без вказівки телефонних номерів центру. Серед відомих облич – журналіст Євген Кисельов. Можливо, ця подія так і потонула б у хвилях заголовків інших новин, якби не гаряча дискусія в соціальних мережах навколо цього центру. Претензія багатьох до центру «Дом свободной России» очікувана – українці із насторогою сприймають російські проекти в Україні. По-перше, не вірять у щирість їхніх учасників, стверджуючи, що йдеться виключно про «розпил» грантів. По-друге, дратують будь-які спроби побудови місточків між українцями і росіянами під соусом «єдиного народу» і спільного ворога, який сидить у Кремлі. Щоправда, поки що «Дом свободной России» поміченим у подібній риториці «спільної крові» не був. Більш того, цей центр акцентує на тому, що його діяльність пов’язана з екстраполяцією європейських цінностей на Росію. Тим не менше українцям болюче пам’ятні різного роду російські центри та фонди, які в Україні існували до війни. Всі вони в жодному разі не говорили про ворожнечу. Навпаки, пропагували дружні стосунки в фарватері згаданої єдності, спільної історії та подібного набору замаскованих імперських імперативів.
Згаданий Євген Кисельов відмовився давати коментар «Дню» щодо цієї надважливої дискусії, наголосивши, що в Україні безліч грантових проектів, але претензії лунають лише на адресу «Дому».
Деякі експерти вважають, що «Дому свободной России» «перепали» гранти. Учасників проекту – російських громадян – далеко не всі вважають справжніми правозахисниками. Жодного реального російського політичного емігранта, на думку журналістів, там немає, а вся діяльність буде зводитись до імітації. Журналіст Айдер Муждабаєв одразу після відкриття центру відверто написав у фейсбуці, що за «Домом» стоїть Ходорковський. Це й спричинило хвилю диспутів, адже Ходорковський відомий своєю псевдоопозиційністю до Кремля та визнанням окупованого Криму російським. Самі ж учасники «Дома свободной России» стверджують, що абсолютно не підтримують анексію Криму.
Чому Україна стає місцем для обговорення російських проблем? Блогер і журналіст Денис Казанський у розмові з «Днем» висловив думку, що є незрозумілим, чому всіх цих російських опозиціонерів тягне в Україну. «Чому саме Україна? – говорить Казанський. - Є багато чудових країн, де можна відкрити свій офіс. Я не розумію, який стосунок «вільна Росія» має до нашої країни, яку бомбить ця Росія? У нас тут немає «вільного Китаю», «вільного Казахстану» чи «вільної Нігерії». Ми також, у свою чергу, не відкриваємо ніякої «вільної України» десь у Японії. Гадаю «вільній Росії» варто пошукати місце десь в іншій країні. Моє переконання таке, що ці організації зараз маскуються під дружні, але ми давно знаємо, що всі російські рухи і партії, які перебувають в опозиції до Путіна і говорять про дружбу з українцями, як тільки потрапляють до влади, змінюють риторику. Той самий Ходорковський висловлювався проти повернення Україні Криму, тобто фактично підтримав окупацію. Тому всі ці «вільні Росії» зовсім не «вільні», а є версією Путін-Lite, тільки в начебто прийнятній обгортці. На місті українських правоохоронців я б попросив їх чемно перенести свою діяльність в іншу країну».
Директор «Дома свободной России» Григорій Фролов у коментарі «Дню» відкинув підозри щодо фінансування «Дома» Ходорковським і пояснив мету створення цього центру наступним чином: «Активності щодо російсько-українських відносин досить мало. Існує кілька представників нашої діаспори в Україні, які цим активно займаються, але цього замало. Ми відкрили «Дом» для того, щоб працювати з низки напрямів. По-перше, це буде великий аналітичний майданчик щодо всіх профільних тем, які пов’язані з російсько-українськими відносинами, зокрема анексією Криму і війною на Донбасі, а також впливом нинішнього політичного режиму в РФ на інституції на Заході. Ми будемо говорити і про інформаційну війну, і про засоби «м’якої сили», які використовує Кремль. І робити це ми маємо намір саме в Україні, бо саме Україна є країною, яка найбільш постраждала від Кремля. Маємо надію, що наша робота буде корисною для України, щоб вона могла відновити свої позиції і для забезпечення ефективної оборони від «м’якої» сили РФ. Окрім того, «Дом» є майданчиком для російської діаспори, якій ми будемо надавати юридичну та гуманітарну допомогу, будемо проводити курси української мови та історії. Плануємо також проводити курси підвищення кваліфікації для того, щоб росіяни могли в Україні краще адаптуватись в нових умовах».
Одразу після того, як захлинулась ідея Путіна щодо створення так званої «Новоросії», відчутною стала тенденція пропаганди зближення українського і російського народу під час війни. Мовляв, війну розпочинають політики, а український та російський народи лише страждають. При тому, що українці гинуть в Україні, а не в Росії. Звичайно, подібні ідеї не лунали з уст одіозних російських політагітаторів. Сльози щодо розриву «братніх» стосунків почали проливати російські опозиціонери та колишні російські журналісти, яких в Україні стало з’являтись вдосталь. Важко не помітити в тональності останніх менторський тон, який лунає з центральних українських телеканалів.
Підспудно почала впроваджуватись у загал думка про те, що нас – українців і росіян – хтось посварив, але начебто існують росіяни, які не лише перебувають в опозиції до Путіна, але й ладні визнавати Крим українським. Ось вони – на телеекранах і на прес-конференціях. А це начебто означає, що «інша Росія» дійсно існує і проблема полягає лише в Путіні, який забив баки 86% росіян. І тільки кудись подінеться Путін, буде перекреслена вся більш ніж трьохсотрічна історія російського імперського духу та вгамується «великодержавне» шовіністичне свербіння. До речі, перша хвиля так званих російських опозиціонерів, які намагались «достукатись» до сердець українців, «прокололась» саме на питанні Криму. Тепер вони більш обережні.
Виникає також запитання, чому грантові гроші ідуть на різного роду заходи характеру «а поговорить», а не на допомогу українській армії? Армії, яка зброєю і життям військових, а не виступами перед загалом стоїть на захисті інтересів європейської демократії і, зрештою, тих самих росіян, які знайшли прихисток в Україні. Знову ж таки молодий «Дом свободной России» ще ніяк не проявив себе з боку скритої колаборації. В перших інтерв’ю та на сторінках у фейсбуці після презентації свого центру його очільники всіляко заявляють про те, що їм ще доведеться завоювати довіру українців. Це говорить про те, що вони принаймні розуміють спектр підозр з боку українського суспільства.
З іншого боку, нагальним залишається питання, наскільки Україна дійсно здатна забезпечити хоча б елементарну безпеку тих росіян, які щиро підтримують Україну і не можуть перебувати на теренах РФ. Безумовно, під час першої хвилі російської агресії в Україну під виглядом громадян з опозиційними до Кремля поглядами потрапляло багато «троянських коней». Дехто ж, навпаки, наївно бачив своєю місією донести українцям, що наші два народи не можуть відвертатись один від одного, адже нам все одно навіть географічно прийдеться жити поруч. Деякі з цих людей, до речі, навіть потрапляли в полон на окупованих територіях і зараз беруть участь у волонтерських рухах, а дехто навіть бере участь в АТО. Все це говорить про те, що Україна сама має брати ініціативу зі створення відповідних осередків, в яких допомога російським громадянам, які не згодні з режимом Путіна, не виглядала б замаскованою колаборацією, а носила державницький характер – берегти тих, хто за нас, незалежно від національного походження і громадянства. Берегти пильно.
