Якщо у ТАКИЙ час Верховна Рада відпочиває, то кому вона потрібна?
Безвідповідальність
Верховна Рада, вищий законодавчий орган України, відпочиває. На вулицях столиці проливається кров, є людські жертви, а більшість парламентарів поховалася, як щурі. Замість того, щоб терміново зібратися на позачергову сесію і зробити все для відвернення подальшого розгортання трагедії.
Спікер Володимир Рибак промимрив щось про потребу «генеральної уборки страны», - ну і що далі? Він же не останній «прибиральник», - нехай терміново вирушає на робоче місце і робить усе, щоб рятувати країну. Тим паче, що й сам доклався до того, щоб перетворити Україну в якийсь султанат.
На превеликий жаль, парламент рік за роком деградує, демонструючи суспільству свою катастрофічну безвідповідальність. Безалаберність у підготовці й проходженні законопроектів, порушення регламенту й навіть конституційних вимог, бездумне «кнопкодавство», цілковите ігнорування думки опозиції, - усе це вже стало «нормою».
А тут ще й оті горезвісні «закони про диктатуру»... Вони на совісті кожного з тих, хто за них голосував. У тім числі й Анатолія Кінаха, який тепер ось повчає своїми традиційно «круглими» фразами: «треба, щоб влада, опозиція та громадські організації зрозуміли масштаби загроз» («День» від 23 січня 2014 р.). А ви ж хіба не влада, товаришу регіонале?! Хіба не ви тягли руку догори 16 січня, знаючи (знаючи!), що самі закони, за які ви голосуєте, нікчемні й провокативні, а процедура їх прийняття – незаконна?
Я не дивуюся «біснуватим», але про що думав 16 січня Володимир Макеєнко, з яким ми в 1991 р. разом голосували за незалежність і демократію? Що змусило Ігоря Єремеєва, чиї парламентські виступи не раз здавалися мені цілком конструктивними, віддати свій голос «за диктатуру»? Куди «провалився» екс-кандидат у президенти Сергій Тігіпко з його обіцянкою «сильної України»? Що сталося з колишнім «нашоукраїнцем» Віктором Бондарем?
Одне з двох: або це безвідповідальний «сон розуму», або ж заціпеніння від страху. Може, вже настав час для тих депутатів-регіоналів, які «при пам»яті», порозмовляти зі своєю совістю, «розлучитися» з «біснуватими» - і створити іншу, якісно нову парламентську більшість, яка б негайно взялася за радикальне реформування прогнилої політичної системи?
А тепер про парламентську опозицію. Час уже і їй зрозуміти, що блокування роботи Верховної Ради нічого не дає: щоразу виходить навіть гірше, ніж могло б бути без блокування. Я розумію, що їм не раз доводиться мати справу з шахрайськими методами політичних опонентів, - проте все одно: потрібно значно краще працювати на стадії підготовки законопроектів. Потрібно здійснювати «човникову дипломатію», працюючи з позафракційними депутатами, а також із тими регіоналами, яким ще не затьмарило здоровий глузд. Варто було б відродити у парламенті Народну Раду (на зразок тієї, яка в 1990-1991 рр. мала вирішальний вплив на хід політичних подій), відчинивши до неї двері для тих депутатів з інших фракцій, які не бажають бути рабами Банкової...
Але все це – пропозиції на довготривалу перспективу.
Зараз же – терміново скликайте позачергову сесію! Скасовуйте для початку закони «від 16 січня» і приймайте постанови й закони, які відведуть Україну від провалля.
Володимир ПАНЧЕНКО, народний депутат України 1990-1994 рр., професор НАУКМА
