«Запад-2017»: Великий російський блеф
Отже, навчання «Запад-2017», якщо вірити заявам російських і білоруських офіційних осіб, благополучно завершилися. Тепер залишається переконатися в тому, що всі 5,5 тис. російських військовослужбовців, додатково введених на білоруську територію через маневри, покинуть Білорусь, і світ може спати спокійно.
Російська пропаганда змальовувала «Запад-2017» як навчання, безпрецедентні за своєю прозорістю, що не загрожують нікому із сусідів. І те й інше твердження - дуже далекі від істини, якщо порівнювати нинішні російсько-білоруські маневри з аналогічними маневрами у державах НАТО. Там брифінги для журналістів та іноземних військових спостерігачів упродовж та за підсумкам навчань тривають до того часу, поки не буде дано відповідь на останнє поставлене запитання. А потім спостерігачі можуть відвідати в будь-який час будь-який географічний пункт у зоні навчань за своїм вибором, щоб переконатися як у реальних бойових якостях учасників навчань, так і в тому, який саме сценарій реалізується під час маневрів. І їх ніяк не обмежують у спілкуванні з солдатами і офіцерами, які беруть участь у маневрах.
А на російсько-білоруських навчаннях все було зовсім не так. Брифінги зводилися головним чином до виступів офіційних російських представників. А стрільби та інші військові вправи демонструвалися іноземцям лише на полігонах у заздалегідь призначений час. І ніякого спілкування спостерігачів з безпосередніми учасниками навчань на практиці не відбувалося. Тому у спостерігачів, наприклад, не було можливості перевірити, хто саме стріляє з танкових гармат, свіжоспечений танкіст-контрактник, щойно після «учебки», чи офіцер-інструктор з того ж навчального танкового батальйону. Про всі подібні маленькі хитрощі ще на радянських показушних маневрах добре розповів Віктор Суворов у своєму «Освободителе». Йому самому, випускнику танкового училища, теж довелося зображати солдата-строковика на великих маневрах у другій половині 1960-х, перед вторгненням до Чехословаччини. Про реальний же рівень бойової підготовки російських військ набагато більшою мірою свідчать три великі авіаподії, що трапилися під час навчань: пошкоджений стратегічний бомбардувальник, що викотився за межі злітно-посадкової смуги; навчально-бойовий штурмовик, що розбився; і, нарешті, ударний вертоліт, що відносно вдало, тобто з невеликим числом жертв, відстрілявся чи то по журналістах, чи то по спостерігачах (російських, а не іноземних, всього троє поранених).
Що ж стосується неагресивного характеру навчань, то, за сценарієм, на маневрах «Запад-2017» відпрацьовувався конфлікт між «північними» (Білорусь і Росія) і «західними» (коаліція трьох вигаданих держав - Вейшнорії, Весбарії і Лубенії). Сценарій говорить, що «західні» хочуть захопити частину Білорусі, організувати там нову державу Вейшнорія, після чого зайняти всю територію Білорусі, «північні» ж повинні протистояти планам загарбників. Тут ще треба додати, що на Білорусь нападають аж ніяк не регулярні армії, нехай навіть вигаданих держав, а якісь дуже загадкові «міжнародні терористи». Щоправда, в одному з епізодів навчань ці терористи налічували 3500 осіб, ділилися на 7 батальйонних тактичних груп (це, зауважимо, акурат чисельність бойових частин сухопутної армії Естонії) та ще мали прикриття з повітря. У іноземних спостерігачів не викликає сумнівів, що насправді в ході навчань «Запад-2017» відпрацьовувався можливий напад російської армії на країни Балтії і Польщі. Про що прямо висловилася на Генеральній Асамблеї ООН (а раніше - в бесіді з генсеком ООН) президент Литви Даля Грибаускайте, чим спровокувала справжню істерику в Москві.
Що ж, це давня радянська традиція, що на маневрах, що в ході реальних бойових дій, власні агресивні плани представляти як «контрудар» у відповідь на міфічний напад ворога. Так було і з початком цілком реальної радянсько-фінської війни в 1939 році, і з радянським нападом на Німеччину в 1941 році, що не відбувся. А вже заяви щодо чисельності учасників навчань у 12,7 тис. осіб були лише незграбною спробою замилити очі Заходу. Там бо ж від самого початку однойменних навчань прекрасно знали, що угруповання в 12,7 тис. осіб залучено до навчань тільки на території Білорусі. Але одночасно з цим проходили навчання російських військ на просторі від українсько-білоруського кордону і аж до Балтійського моря, в яких брали участь більше 100 тис. осіб.
Під час навчань Росія намагалася похвалитися всім спектром своїх озброєнь. 18 вересня було навіть проведено показовий пуск «Іскандера». Ракета була запущена з полігону Капустін Яр в Астраханській області й успішно вразила ціль на полігоні Макат (Казахстан), подолавши загалом 480 км - максимально можлива дальність для цього типу озброєнь.
Але маневри продемонстрували не тільки новітні російські озброєння і бойову техніку. Вони також показали міцність російсько-білоруського військового союзу, правильніше - відсутність такої. Досить вказати на те, що президент Білорусі Олександр Лукашенко під час навчань жодного разу не з'явився на публіці ні з Володимиром Путіним, ні з Сергієм Шойгу. Хоча однією з цілей російсько-білоруських навчань якраз і було переконати навколишній світ у тому, що Росія і Білорусь - брати (або сестри) навік. Своєю поведінкою «останній диктатор Європи» наочно демонструє, що провів навчання тільки через сильний тиск «друга Володимира». І побоюється він не міфічної загрози вторгнення з Литви до Білорусі чи то військ НАТО, чи то збройних груп білоруських опозиціонерів, підтримуваних потужною литовської армією, а цілком реальної загрози введення в Білорусь додаткових «обмежених контингентів» російських військ для зміцнення обороноздатності Білорусі та подальшої зміни влади в республіці.
Доля афганського президента Хафізулли Аміна Лукашенка зовсім не приваблює. Тому він більше за всіх у світі стурбований тим, щоб додаткові російські війська, що опинилися на території Білорусі під час навчань «Запад-2017», якомога швидше її покинули. Для інших сусідів Росії, включно з Україною, у цьому є один важливий плюс: з таким ненадійним союзником, як Лукашенко, Путін не ризикне почати велику війну проти України або вторгнутися в країни Балтії.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
