Змінюється позиціонування Навального...
З нинішніми «Російськими маршами» (РМ), як, втім, і з попередніми, виходить кумедна штука. Супроводжуючі акцію заяви політиків і коментарі експертів важливіші за неї саму. Цього року це особливо ясно: марш навіть у Петербурзі не зібрав 500 осіб. В інших містах Росії рахунок учасникам ішов на десятки і сотні. І лише в Москві з узгоджених із мерією 15 тисяч учасників вийшла половина . І то питання, скільки там було власне націоналістів. Зміст і стилістика гасел дозволяє зробити висновок, що до акції приєдналася частина тієї публіки, яка бувала на демократичних зібраннях. Учасники РМ Путіна й раніше не жалували, але цього разу гасел із засудженням влади було більше і вони вирізнялися креативністю.
Це, зрозуміло, побічний ефект. Головне залишилося колишнім. У Москві збір всіх націоналістичних частин показав їхню нечисленність і налаштованість на продовження конфлікту. Ніяких широких народних мас, ніякого міфічного народу і реального середнього класу за агресивними націоналістами немає. Суспільство рівною мірою байдуже і до них, і до демократичної опозиції, і до влади, якій тільки ця байдужість і потрібна.
Проте з цього не випливає, що організованість і згуртованість невеликих екстремістських груп не становить небезпеки. У російській політичній культурі в усі часи доленосні події відбувалися малими силами, якщо йшлося про зміну влади, а не про війни. Тому перспективи тих, хто збирається на мітинги, залежать від того, хто з політиків вирішить їх використовувати у своїх цілях і як використовують цих політиків самі вуличні крикуни.
Ще до початку РМ став зрозумілий його головний підсумок - змінюється позиціонування Олексія Навального, який заявив: на марш не піду, але марш підтримую і закликаю йти інших. У складному стані опинилися ті начебто демократи, які брали участь у навальному психозі. Саме такою була передвиборча кампанія Навального на виборах мера Москви, що проходила під антимігрантськими і антикорупційними гаслами. Звичайний набір у минулому нацистів і фашистів, а нині різного роду націоналістичних партій у Європі - ксенофобія і популізм.
Підтримка РМ після подій у Бірюльові була оцінена як виступ на захист потенційних погромників. Адепти Навального з кола нібито лібералів усіляко намагаються виправдати його, але виходить безглуздо і смішно. Для лідерів націоналістів його відмова від участі у РМ має двояке значення. З одного боку, це варте презирства, але з іншого - схоже на політичну поступку: Навальний не вступає з ними в конкуренцію.
Поступка це означає ще й те, що у самого Навального немає поки власної політичної опори націоналістичного спрямування. Підсумки виборів показали, що електорат під цими гаслами не мобілізується. Власне, провал Навального на виборах показав, що у націоналістів немає шансів приходу до влади електорально - тільки через її захоплення. А позаінституціональні сили, зосереджені на РМ, нечисленні й роздроблені.
Однак смердючі й небезпечні. І спроба використовувати їх може призвести до підпорядкування ними того, хто на це зважиться. Тільки у чинної влади, багато в чому близької до націоналістичних сил, є шанси керувати ними у своїх інтересах. Як завжди в Росії, ще з часів « Народної волі», межа між політичним екстремізмом і тими, хто покликаний з ним боротися, не визначена.
Ось це й робить націоналізм реально небезпечним. Зв'язок із владою, соціокультурна єдність із нею, а не міфічна народна підтримка.
