Міфи та реалії законів про вибори
Не буває ідеальних законів, є тільки громадяни, які можуть виконувати, або - ні. Наразі в парламенті обговорюється кілька варіантів законів про місцеві і парламентські вибори. Не спекулюючи жодним із них, можна сказати, що такі проблеми як підкуп виборців, використання адміністративного ресурсу та нечесний підрахунок голосів – все це залежать не від закону. І всі це знають. Тоді відкритим лишається питання: що нам потрібно – ідеальний закон, чи ефективні обранці, які працюватимуть на благо суспільства? Є багато «мудрих» критиків, які вказують на недоліки законів, особливо активно базового про місцеві вибори. Але жоден із них поки що не намагається доповнити його, аби покращити. Пропоную не критикувати, а виправляти. На мій погляд, цей документ можна покращити, як і загалом всю виборчу систему країни. Як?
Перше - принципово важливо продовжити час виборчої кампанії, бо короткотермінові кампанії несуть дуже велику приховану загрозу. В чому вона полягає? Коли виборці замість IQ, починають робити вибір на емоційному рівні. Замість спокійного і нормального аналізу, виборці роблять емоційні рішення під впливом тотального зомбування із телевізора та зовнішньої реклами. Після обрання наступає період розчарування та тотальної недовіри як до політиків, так і до їх партій. На останніх виборах найбільш показовим став приклад партії Прем’єра, розчарування в якому стало важким в сучасній історії України.
Друге – добитися зняття депутатської недоторканості. І народні депутати цього скликання можуть або назавжди увійти в українську історію завдяки тільки такому одному радикальному кроку, якого чекає суспільство, або знову його відкласти в шухляду. Це буде найбільший вклад у розвиток української демократії, парламентаризму та державотворення. Хочемо ми чи ні, але саме життя невпинно підштовхує нас до цього. Якщо результати місцевих виборів кардинально відрізнятимуться від парламентських, то системи не зможуть мирно співіснувати. Потрібно буде перезавантаження через дострокові парламентські вибори. Тільки так вся країна працюватиме злагоджено і в одному пориві.
Третє - треба зруйнувати стару традицію всієї української влади «писати закони під себе, аби пройти на тепле місце». Якщо це вдасться, то кандидати робитимуть акцент не на написанні нового закону «для себе», а на виконання даних раніше виборчих обіцянок.
