Тільки «Дніпро», тільки перемога
Варшава 27 травня зустріла нас дощем і 10 градусами умовного тепла вранці. Уявіть, як воно після 14-годинного переїзду («спасибі» прикордонникам) вийти з автобуса і отримати вітання холодним потоком вітру. Проте настрій не могло щось зіпсувати. Друзі, що з’їхалися на цей матч з різних міст, з різних країн, атмосфера чогось фестивального і навіть карнавального – перекривали собою увесь погодний негатив.
Анонсованої в ЗМІ фан-зони ми так і не побачили. Можливо, вона десь і була, але подібного, як в Києві на Євро-2012, не звели, тож українці просто заполонили центр міста, де-не-де чулося відчайдушне «Дні-про», на що хтось відповідав «Червоною рутою», всі віталися між собою, наче давно знайомі, хоча бачилися вперше.
Звісно було багато й іспанців, на відміну від наших, серед них переважали люди більш старшого віку, дуже багато сімей з маленькими дітьми й літніми членами родин. Закутані з ніг до голови у прапори «Севільї», всі в одному червоному кольорі – дуже помітні.
Багато хто питає про самих поляків – за кого ж вболівали вони? Звісно, більшість – за іспанців. Оскільки за них грає Гжегож Крихов’як. Щоправда, у місті ми натрапили й на англійців, які запевняли - приїхали підтримати «Дніпро». Побачивши наші рози, одразу ж видали свої симпатії.
Марш фанів української команди» розпочався із центральної площі Варшави – з широковідомими на весь світ піснями про російського так званого президента і вигуками «Слава Україні», що вже правду кажучи, доволі приїлися в Україні. Однак зовсім інша справа йти з ними вулицями закордонного міста, коли тебе знімають на мобільні телефони з усіх балконів, так перехиляючись, що мало не збиваючи квіти в горщиках. Зрештою, я думала, що лишуся без голосу вже до стадіону.
Дніпро - Севілья 2:3 (27.05.2015) Ліга Європи. ФіналМарш фанатів Дніпра
Posted by ultras.org.ua on 27 травня 2015 р.
Стадіон Народовий (Національний) – прекрасний власне футбольний стадіон без бігових доріжок із дуже зручним для перегляду матчів підйомом трибун. З екранами посеред чаші, на яких транслюються повтори голів, що дуже зручно. Була справді приємно вражена.
Гра була достойна, але кожен з наших міг працювати краще, ніде правди діти. Ми ж зі свого боку вболівали, як могли, що є сили, що є голосу, що є душі і серця. Здається, всі свої емоції лишили там. Нехай про сам матч пишуть футбольні експерти. Звісно, очевидним фаворитом фіналу була «Севілья», з цим ніхто не сперечався. Вона і вийшла на клас вищою, а «Дніпру» чогось таки не вистачило для контролю й впевненості. Ну, сподіваюся, мені не треба розписувати абзаци на кшталт «але все одно вони молодці» , це і так вже понаписували до мене, це очевидно.
Ми приїхали виривати цю перемогу. Не дивитися матч, насолоджуватися грою, а допомогти команді її здобути. Важко описати, як серйозно всі поміж нас були налаштовані на рахунок на нашу користь. Діаспора з Торонто, вболівальники «Динамо», фани «Карпат», Боярка, яка «завжди з вами», Чернігів – всі вони зібралися тільки заради одного. Усім зрозуміло, пояснень не треба, що це було би більше за спортивний здобуток.
Проте не судилося.
Багато хто зазначає, що, мовляв, для української прем’єр-ліги це вже неабияке досягнення, що головне – не трофей, що це підняло нову хвилю патріотизму. Можливо, це захисна така реакція в людей? Коли «Дніпро» з Маркевичем пройшли повз Кубок, коли під арку Winners стала не твоя команда – було просто несамовито сумно. Вибачте за банальність. Нам так була потрібна ця перемога. Саме зараз. Саме тут. «Севілья» ж просто ж «на поличку» поставила чергову нагороду.
Після матчу, втомлені і в розпачі, ми лягли на газон і над нами пливло важке варшавське небо сіро-чорне, затягнуте темінню. Ми їхали сюди за перемогою, а поїхали – із надією. Знову з тією самою надією. З якою ми стали нерозривні ось уже більше року.
P.S. Хочу, щоб «кияни і гості столиці» відвідували матчі не лише тоді, коли команда виходить у півфінали єврокубків. Це стосується як «Дніпра», так і «Динамо». Про них починають згадувати лише на вершині успіху, а хто їх до нього вестиме?
Скоріше за все, УЄФА знову не дозволить синьо-біло-блакитним грати вдома, тож ми на «Олімпійському» не маємо більше допускати тих 2 тисяч глядачів (на тримільйонне місто), як у грі з Карабахом, і осоромлювати передусім себе через незмогу прийти підтримати наших братів-дніпрян. Тому готуйтеся до нового сезону.
P.S.2 Ми ж переможемо все одно, ви знаєте.
