Аморальні моралізатори
У той час, як проросійські сили проводять «переможні» марші, прості українці продовжують проливати кров в боротьбі з окупантом
Шматок газети, з якої дід робив цигарку, повільно заправляючи в неї самосад, запах махорки, та сірий, майже зношений картуз. Така виникає у мене картинка, як асоціативний спогад, коли хтось говорить про дідів, які воювали. Тому що замість змістовних розповідей, дід здебільшого мовчав. Він був 1926-го року народження. Помер 1987-го. Коли дехто говорить про своїх дідів, які воювали, то я можу зрозуміти їхню нотку гордості за бодай родинну причетність до тих подій.
Проте проросійські сили, в форварді яких на київському параді стояли Вадим Новінський та інші сумновідомі персони, влучно поцілили в начебто безпрограшну ціль. Аморальні моралізатори дістають із шухляди пам’ять, смерть та горе. Можна жартувати над «ветеранами» з іконостасом медалей, можна створювати флеш-моби з вигаданими казковими персонажами на дощечках, як іронія щодо купи портретів «своїх» дідів із «безсмертного полку». Але не можна недооцінювати чітко прораховану і навіть еволюціонуючу методику, яку застосовують організатори подібних маршів до Алеї слави. Так, наприклад, цього року на відміну від попередніх років на 9 травня було досить мало радянської символіки. Мінімум «георгіївських» стрічок. Замість них – червоний мак, який мав замінити згадану «колорадку». А отже проросійські гасла тепер можна вигукувати з символікою, яка навіть не підпадає під декомунізацію. Ба більше – це можна робити в вишиванках і українською мовою, розповідаючи про те, що і Хрущов носив вишиванку. Та і самі гасла ці досить обтичні, хоч і дуже відомі. «Спасибо деду за победу» та «фашизм не пройдёт» - ніякого криміналу. Замість радянських прапорів – червоні стяги зі слов’янською символікою. В руках – газета «Славянка». А посилена присутність поліції та огорожі ще більше створили відчуття масовості дійства.
Справжні ветерани тої війни, відлік якої досі є предметом не стільки суперечок скільки спекуляцій, здебільшого в могилі. Але й тут знайшовся вихід для лялькарів – тепер можна експлуатувати їхніх синів та онуків. Більш того, маленькі пілотки на голівках малят, є показовим моментом такої цинічної експлуатації. Цинізм цей вищої міри, адже він прикритий апеляцією до чогось святого, героїчного, беззаперечно вірного.
«Я наче в Донецьку побував», - говорить знайомий фотограф. Посперечатись з ним важко, адже святкування Дня перемоги в Києві все більше нагадує не вшанування загиблих і не радість від перемоги над загарбником, а викликає відчуття болісного дежавю. Передвоєнний Луганськ в час, коли георгіївська стрічка, яку згодом назвуть «колорадською», так само грався у флеш-моби «не забудем – не простим» та «спасибо деду за победу». Тоді це не сприймалось серйозно. Скоріше нарочито пафосно. А ще народ з осадом презирства спостерігав за тим, як дешево місцеві політики намагались використати відповідні дати для власного піару. Тому свято після параду моментально перекочовувало до парків або галявин. Весна брала своє, а святість Перемоги над гітлерівською Німеччиною була апріорною, незаперечною. Мало хто міг навіть уявити собі вже тоді вшиті зачіпки російської пропаганди та навіювання. Та зрештою саме так поступово, через пілотки, зірки, прапорці, радянські пісні та мелодії, створювалась атмосфера того, що можливо щось і було в ті далекі часи погано, але ж «мы победили».
Проте в цей день справедливо і вірно звернути увагу та пригадати інше. Перемога дійсно була. Перемога над одним із проявів зла. Перемога наша, адже український народ вилив на олтар її багаття нескінченну кількість власної крові. Проросійські сили, спекулюючи на цій даті і, як завжди, монополізуючи чужі заслуги і здобутки, навмисне провокують представників патріотичних рухів штучно відмежовуватись від цієї великої, але на жаль не повної Перемоги. Ключове слово тут – неповної. Адже зло дійсно було покаране лише в одному з його проявів – нацизмі. При чому лише в образі лише конкретної країни. І саме тому це зло передало естафету вже іншому носію – російському імперському окупаційному шовінізму. І, як в 1930-х роках, деякі світові лідери загравали з Гітлером, відкриваючи йому ворота до нових безкарних завоювань і злочинів, так і зараз деякі світові лідери їдуть до Москви і заграють з нацистом нової ери – Путіним.
І це в той час, коли прості українці майже щодоби знову проливають кров в боротьбі зі злом.
Нагадаємо…
Сьогодні в ніч з 8-го на 9-те травня загинув ще один український військовий. Ця смерть стала однією з тисяч смертей вже нової, розв’язаною непокараним злом війни. Війни РФ проти України. Війни в самісінькому центрі Європи на очах у всього світу в інформаційну еру, коли вже начебто просто неможливо заховати очі від очевидної правди.
