Арсенальний алюр, день 4
(маловпорядковані нотатки про «Книжковий Арсенал»-2016)
Подіумна дискусія «Письменники та книгарні: історії кохання» за участі Ірини Славінської, Юрія Андруховича, Олександра Бойченка і Вікторії Наріжної (модераторки дискусії та ініціаторки власної спеціальної програми «Малі книгарні») перетворилася на переповідання більш чи менш (скоріше, більш) захопливих сюжетів, пов’язаних з книгарнями. Зрештою, в наших умовах стосунки в парі "автор(ка)-книгарня" ніколи не вирізнялись простотою.
Спочатку Андрухович виклав свій утопічний проект алкокнигарні, що спеціалізувалась би на сучасній літературі Східної та Центральної Європи; кожному, хто купував би книгу невідомого у світі східноєвропейського обдарування, зі значною знижкою пропонувався би також алкоголь країни, яку представляє автор придбаної книжки. А ось що реально трапилося з Андруховичем у Тіролі – так це відвідання бару «Діана», власник якого, колишній моряк (перебуваючи в сухопутній Австрії) зібрав унікальну колекцію віскі. Розпитавши пана Юрія, що він за письменник, які має наклади й заробітки, моряк запропонував йому віскі, що личило саме Андруховичу. А на запитання нашого літератора, чи не хотів би часом власник бару відкрити книгарню, той вказав на стіну, заставлену тисячами сортів віскі: «Так оце вона і є!»
Славінська вразила згадкою про існування у Парижі книгарень, спеціалізованих за жанрами, а Бойченко – воістину епічною історією про чернівецького «Букініста», власниця якого, Марина Лібанова, підтримувала й підтримує талановитих українських і приїжджих авторів. У неї виступали, можна сказати, всі – від Ірванця до Жадана й Володимира Сорокіна. Коли ж 2013-го призначений Януковичем мер спробував захопити «Букініста» рейдерським наскоком, на захист книгарні піднялось усе місто. Відстояли.
***
Сергій Захаров – художник, стріт-артист – той самий, що клеїв в окупованому Донецьку карикатурні портрети очільників «ДНР» і був ув’язнений та катований бойовиками – представив графічний роман «Діра» (видавництво «Люта справа») за мотивами пережитих подій з текстами Сергія Мазуркевича. Книга стала фактично першим твором подібного жанру про події на сході країни; крім того, безумовний талант Захарова як рисувальника дозволяє назвати «Діру» однією з найцікавіших книжкових новинок сезону. Презентацію модерував Дмитро Потехін – так само колишній заручник у бойовиків.
***
Платформа культурних ініціатив «Ізоляція», що пережила вимушену евакуацію з Донецька, при тому втративши майже всю свою колекцію сучасного мистецтва, також має на «Книжковому Арсеналі» власний стенд. «Ізоляція» продуктивно працює у Києві: влаштовує виставки, запустила різного роду майстерні, а деякі технічні дива вони демонструють просто на «КА» – 3D-друк або лазерне гравіювання. Схоже, їм цілком удалося відновитися після переїзду, що не може не тішити.
***
Анекдот наостанок.
Ще за рік до початку донецького кошмару, у квітні 2013-о, в «Ізоляцію» увірвалася юрба проросійськи налаштованих громадян. Це була одна з перших спроб погрому, котрі 2014-го стали у місті звичайним явищем. Одним з координаторів того раннього нападу виступав такий собі Роман Лягін.
Не без його участі відбувалось і остаточне захоплення приміщень «Ізоляції», пізніше перетвореної бойовиками на тюрму-катівню. Зокрема, саме в «Ізоляції» сидів Дмитро Потехін. Лягін же за свою старанність отримав у самопроголошеній «республіці» посаду голови «ЦВК».
Анекдот же полягає в тому, що Лягіну доволі швидко перестало подобатись керівництво «ДНР», якому він свого часу власноруч видавав посвідчення після «виборів». Вільнодумствувати, втім, йому довго не дали. Спочатку зняли з посади. А тоді викликали до голови «ДНР» Захарченка. Після цього шанувальника мистецтва так ніхто і не бачив – ось уже майже 2 тижні. І, можливо, ніхто вже не побачить.
Інколи історія таки має почуття гумору.
