Безкультур’я в культурній столиці
Письменниці Ларисі Денисенко загрожують через її книжку для дітей «Майя та її мами», яку вона мала презентувати під час нинішнього Форуму видавців у Львові. Презентацію для дітей скасовано через загрозу безпеці, утім дискусія для дорослих таки відбудеться, тож, загроза безпеці для цієї категорії слухачів є.
Ідеться не лише про приватні повідомлення, адресовані авторці видання, а й про офіційні заяви. Лист із дев’ятьма мокрими печатками організацій націоналістичоного спрямування надійшов на адресу начальника СБУ у Львівській області полковника Ткачука, міського голови Львова Садового та голови Львівської обласної адміністрації, а також на адресу ГО «Форум видавців» (з ним можна ознайомитися на сайті останнього адресата).
Після опису ситуації, яка також полягає в тому, що «особливо аморальним пропагування нетрадиційної сім’ї є у час війни, коли сотні українських сімей втрачають батька, чоловіка, сина», громадські організації спершу просять про таке: «Сподіваємось на Ваше сприяння щодо недопущення проведення цієї акції та інших подібних заходів у місті Львів, яке завжди було консервативним у питанні традиційних сімейних цінностей». А потім висловлюють саму погрозу: «У випадку Вашої бездіяльності ми будемо змушені самотужки вжити усіх можливих заходів, з метою недопущення проведення відверто провокаційної презентації у Львові».
Якщо прочитати текст книжки, то стає зрозумілим, що автори листа її не читали, бо апелюють до війни, до якої також в книзі про Майю апелює Лариса Денисенко, кажучи, що й гинуть, і зникають. Але точно вони читали назву «Майя та її мами», бо обурюються власне «пропагуванням нетрадиційних сімейних цінностей», маючи на увазі ЛГБТ-союзи. Насправді книжка розповідає про різноманітні родини, зокрема про неповні, де хтось когось кинув, або зникнув без вісти на війні, де хтось помер або приїхав з окупованого Криму чи Донбасу, або ж представляє іншу культуру, як то в оповіді про ромів чи білорусів. І лише остання заключна мікроісторіяі є про ту саму Майю, тато якої «секретний агент», тобто засекречений лікарями донор сперми, а дві мами страшенно люблять дівчинку та одна одну. Тобто Денисенко пише про багато видів «нетрадиційних родин», у тому числі про неповні, які теж гетеросексуальними не назвеш.
Утім, автори листа-погрози в одному точно мають рацію. У тому, що Львів — це місто, яке «завжди було консервативним у питаннях традиційних сімейних цінностей». І не лише сімейних, а й просто традиційних. І зараз багато хто став пригадувати, що погрози на ґрунті «традиційних цінностей» у Львові звучать не вперше, і не вдруге. Можна згадати хоча б про зірваний пару років тому Фестиваль рівності, про переслідування його активістів. Але чому саме у Львові? Чому таке безкультур’я відбувається саме в «культурній столиці»?
А давайте поговоримо про політику міського голови Львова, обраного львів’янами. Багато хто з місцевих мешканців підтримує Садовго так само р’яно, як Кернеса підтримують у Харкові. Якщо Кернеса — «бо порядок», то Садового — бо що? Так, традиційні цінності.
Пам’ятаєте історію зі звільненням начальниці управління культури Львівської міськради Ірини Магдиш? Для тих, хто забув, нагадаю її «провину». В одному інтерв’ю Магдиш сказала, що у Львові є райони, де немає жодного культурного центру, бібліотеки, театру або кінотеатру, а «єдина розвага для людей в такому районі — церква», яка «починає на цьому жирувати і зловживати страшним чином». Після цього Андрій Садовий заявив, що «навряд чи зможе працювати з нею в одній команді» та вибачився за її слова перед вірними та представниками церкви, наголосивши, що слова Магдиш образили і його особисто. Така поведінка чиновника в країні, де церква відділена від держави, не виглядає модерною, але її цілком можна назвати традиційною, навіть у розумінні цих традицій авторами листа-погрози.
Львів — це місто, у багатьох школах якого стільки років викладали релігійну етику як обов’язкову (хоча офіційно цей предмет є факультативом), де цілими класами діти готувалися та ходили на перше причастя. Ідеться не про традиційні цінності, а про монологічність цих цінностей, за якої будь-хто інакший є носієм цінностей нетрадиційних, пришельцем, небажаним чужаком. Згадайте хоча б усі ці історії про переселенців, яких саме Львів, на відміну від інших міст і містечок, сприйняв так болюче і вороже. Навіщо ж тоді дивуватися, що львівська поліція дбає про «споконвічні традиційні цінності», дозволяючи нападати на тих, хто сповідує від них відмінні?
А тепер давайте поглянемо на офіціну заяву Форуму видавців у Львові щодо листа-погрози. Серед іншого там є таке: «Ми закликаємо громадськість, ЗМІ, силові структури та органи влади всіх рівнів, Українську греко-католицьку церкву забезпечити розголос потенційних загроз та надати учасникам і відвідувачам Форуму видавців у Львові гарантії безпеки…». Тут я дозволю собі обірвати речення, щоб звернути вашу увагу на те, що і Форум в особі Олександри Коваль звертається не лише до державних органів, а й до церкви, саме до тої церкви, перед якою за зовсім недавно за порушення монологічного міського дискурсу вибачався Садовий. Так, Греко-католицька церква — не найгірша українська церква, але я наголошую на самому жесті.Чи ми би почули таку заяву від організаторів Одеського кінофестивалю, теж міжнародного? Навряд. У Львові — церква є чимось більше, ніж деінде в Україні. І це не новина для нас.
До чого я веду? До того, що нам слід розуміти одну дуже важливу річ. Традиційні цінності чи в трактуванні львівських націоналістичних організацій, чи міського голови Львова, чи Форуму видавців — це про Львів. І небезпечно у Львові проводити заходи, що можуть бути подразниками цих «цінностей». Тобто проводити їх можна, але треба не лише виставляти приватну охорону, бо на поліцію сподівань немає (і Форум обіцяє подбати збереження здоров’я відвідувачів), а й усім учасникам повідомляти, що на заході або після заходу ви можете отримати по голові.
Отже, приходьте 14 вересня на дискусію «Чи готова школа говорити з дітьми на складні теми?» о 14 годині в «Копальню кави» (площа Ринок, 10) у Львові.
Додам ще таке. Нам бракує ще однієї книжки, але не художньої, а науково-популярної — книжки про природу сексуальності. І в тій книзі, зокрема, може ітися, як про гомосексуальні контакти самок бонобо, так і про гомосексуальні пари сірих самців гусей(з точки зору етології), а ще про різноманітні передумови гомосексуалізму (з погляду мікробіології). Можливо така книжка вже написана, але її ще не переклали українською.
