Час для себе
Того суботнього ранку ми були просто вільними пташками, виділивши час для себе і, значить, для своїх новин, які несподівано виявилися вельми екзотичними. Щоправда, непередбачено, неначе мимохідь, ми, і це в таку спеку, одягнули своє дозвілля в шоколад із вишнями, заскочивши в дамську кондитерську, щоб випити лише воду з лимоном. Чоловікам, звичайно, вхід теж не заборонений, але тоді, до речі, нікого там не було із тих, хто завжди видивляється навсібіч. Фон наш — вельми сприятливий, і, помітивши, як пані за сусіднім столом щось активно уплітають з вишнями, одразу захотіли того ж. Навіть напучення однієї з нас, схибленої на всьому органічному та малокалорійному, не змогли зупинити порив, який був такий органічний своєю щирістю. Сидячи на м’яких канапках милої кондитерської, спочатку здивувалася назві торта — «Чехов», але зміркувавши, що вишні, які прикрашають повітряний бісквіт, ростуть тільки у вишневих садах, погодилися — хоч і з натяжкою, але логіка просліджується. Чехов так Чехов, бенкетували, вже забувши про назву.
Наша органічна подружка приголомшила своєю новиною, оголосивши, що сама висиділа пташеня павича з яйця. «Як, — ми охнули, — жартуєш? Признайся, жартуєш?». «Та ні, просто мама-павичка, знісши яйця, раптово, не хворіючи, померла. Декілька яєць робітники маленького приватного екзотичного пташника підклали іншим пернатим, сподіваючись на потрібний результат, а одне яйце виходила я, правильніше, з донькою. В інкубаторі десь днів 20 ми постійно його перевертали, гладили, щось ласкаво йому шепотіли, заколисували і заспокоювали як уміли, сильно зблизилися у цій боротьбі за життя. З донькою, звичайно. Коли пташеня дозріло і вже намагалося проклюнутися, але йому давалося все непросто, я йому допомогла, розширивши віконце в шкаралупі. Тепер маля вважає мене своєю мамою, оскільки побачило першою, всюди ходить за мною. Вся сім’я просто закохалася в красивого птаха, думаємо над ім’ям». «Чого думати, — вигукнули ми майже одночасно, мабуть, в солодкій ейфорії нічого іншого і не спало на думку. — Звичайно, Чехов, це буде Чехов». Добродушний — молодий.
Того дня дізналася ще дещо з нових умінь моїх співрозмовниць, для яких така пауза серед постійного клопоту і в бізнесі, й удома вельми бажана. Мерехтіти і переливати вони, звичайно, теж уміють, але помітила — понад усе пишаються тим новим, що освоїли, чому навчилися несподівано, довівши самим собі, що зайвих знань не буває. «Ви пам’ятаєте, звичайно, мою чарівну собачку Розу породи «джек рассел». Так от, місяців із два тому ми допомогли їй зустрітися з одним фасонистим чемпіоном її ж породи, так що у нас скоро пологи, — повідомила Свєта. — З дня на день. Вже прогулялася цілеспрямовано в Мережі, знайшла потрібний фільм — посібник про пологи у собак. Готуюся до відповідального моменту». Додам, що за два дні після цієї зустрічі подруга зателефонувала і порадувала: «П’ять цуценяток вже копошаться біля мами. Роза, треба ж, — здивувалася «ветакушерка», — на мене гарчить, свою хазяйку, а я так перехвилювалася. Одразу дала мені зрозуміти — цуценята тільки її».
Люблю жінок, які все вміють доводити до кінця. Прекрасно пам’ятаю, як одинадцять років тому Свєта, чекаючи своїх двійнят, освоїла водіння, і це зі своїм подвійним животом, як, вступивши на курси особливо складного крою, мало не єдина пройшла навчання до кінця, як прикрасила свій прекрасний сад своїми ж скульптурами. Щоправда, смужка, залишена для невеликого городу з екзотичних трав, поки порожня. Хазяйка начитується, схоже, ще не готова. Вона з тих, хто розуміє — не все, що зростає на своєму городі, означає одне здоров’я, їй обов’язково хочеться достеменно розуміти стан ґрунту, знати точні характеристики води для поливу тощо. Живучи в яскравому і небідному передмісті столиці, вона прослідкувала, що і її сім’я є для тих, хто продає вирощену довкола продукцію, неначе ринком збуту. Все тут поставлено на комерційну основу, ось і можна сумніватися, що все пропоноване несе тільки свіжий настрій і є джерелом вітамінів. Звичайно, органічні пристрасті у багатьох вже набули ноток фобій, але ж за нашу їстівну довірливість і напівграмотність, причому навіть у найбільш, на їхню думку, досвідчених, здоров’я отримує вм’ятини одну за одною. Змучена земля не мститься, вона просто мимоволі ділиться своїми стражданнями — адже сама давно в кращому разі в пограничному стані. Для нас-то все почуте зрозуміло, самі такі, а ось Свєтині двійнята відреагували на новину, що у них скоро буде город, як завжди по-різному: одна сказала б, гадаю — я не збираюся на ньому пропадати та возитися, а друга, напевно, заспокоїла б — я буду за двох. Як добре, дякую, що дозволила. Як же чітко виписала природа різні програми сестрам, що народилися з різницею всього в п’ять хвилин, вони і зовні абсолютно різні дівчатка — одна в маму, інша — в тата. Трапляється ж таке.
Вони ще щось розповідали про вії страусів, бо нещодавно побували на одній із ферм з екскурсією. Почула збуджене захоплення про те, як вони так стирчать, які вони довгі, як крила бабки, такі весело-сумні. З них виготовляють дуже хороші пензлики. Цікаво, через скільки ж відростають такі вії? Все щебетали і щебетали.
Вони, на щастя, не зрозуміли — в дитинстві цього не знають, і слава Богу, що вії — частина бізнесу і життя у них коротке, як і в страусової шкіри, м’яса, пір’я. Все піде в діло — так життя крутиться. Вони запам’ятають подорож з іще молодими батьками, і, можливо, пам’ять візьме з собою вії страуса як сувенір з дитинства. І тому, начебто не збрехавши, дорослі злукавили: завжди ж підростають нові вії в інших птахів.
Упевнена, всупереч логіці, — важливе не те, що доведене, а те, що відчуте, як у цьому випадку — з дітьми, які так швидко зростають. Спільні спогади ніколи не стануть кольору картоплі, що перезимувала. І, мабуть, не варто чекати кращої пори, варто насолоджуватися тим, що зараз пропонують обставини. І тоді життя на краю щастя стає самим щастям.
Щоправда, і миша в дзьобі орла, відчувши небачену швидкість, може почуватися на вершині особливого злету. Знову, уловлюю, потягнуло на політичні паралелі.
Мабуть, від солодкої спеки.
Пустунчик цей «Чехов».
