Чому не завжди варто довіряти західним соціологам і політологам
Радянська ідеологія впала значно раніше за Радянський Союз. Принаймні, в очах абсолютної більшості інтелігенції. Ба більше: тогочасні провідні інтелектуали СРСР, письменники й науковці-гуманітарії тим чи іншим способом брали участь у нищенні підмурівків цієї ідеології. А з другої половини 1980-х це падіння було пришвидшене публікацією (величезними накладами!) численних творів західних філософів, економістів, політологів, соціологів, екологів та футурологів. Утім, їхні твори в російських перекладах публікувалися й раніше, але під різноманітними грифами, передусім «ДСП» («для служебного использования»), які обмежували можливість їхнього читання тими, хто діставав потрібний для цього «допуск» від КҐБ. Але повна відкритість західної «антирадянщини», ба більше, публікація в московських журналах «гарячих» статей зарубіжних авторів, ними самими пересланих до редакцій – це було щось принципово нове. І воно заворожувало, змушувало вчитуватися в одкровення авторитетів зі світовими іменами, переповідати їхні ідеї, намагатися діяти так, як це накреслили світочі…
Утім, ще тоді автор цих рядків зауважив цікаву річ: практично всі західні автори, чиї тексти публікувалися в Москві, передбачали продовження (в тому чи іншому вигляді) існування Радянського Союзу. Одні вважали, що він не зможе перебудуватися і загрузне у своїх проблемах, інші – що на нього чекає економічний розквіт після реформ Горбачова, і тільки одиниці, як-от Збігнєв Бжезинський чи Богдан Гаврилишин, вели мову про вельми ймовірне у найближчому майбутньому припинення існування СРСР. Утім, їхні книги до масового читача не потрапляли – вони так і залишалися під грифом «ДСП», просто знахабнілі від гласності бібліотекарі вільно видавали їх на руки – ясна річ, лише своїм знайомим, але і за те спасибі. Натомість, скажімо, популярні на Заході футурологи – подружня пара з Італії, прізвища називати не стану, - у своїй написаній 1989 року книзі, де детально прогнозувався розвиток світу і його регіонів до 2000 року. Зрозуміло, що там не йшлося про розпад СРСР; не велася мова, до речі, і про загрозу глобального ісламістського тероризму.
На основі спілкування з численними радянологами (яким він щиро дякує у передмові) американський письменник Джозеф Файндер написав і 1991 року опублікував політичний детектив «Московський клуб», де йдеться про долю перебудови – мовляв, етнічний українець, очільник союзного КҐБ, є глибоко законспірованим націоналістом, а тому влаштовує змову з метою вбити Горбачова і всю державно-партійно верхівку, щоб його «кохана Україна здобула, нарешті, незалежність». Змову знешкоджують, рятуючи Горбачова і демократичні реформи, неосталіністи – так звані «старовіри», які є людьми високоморальними і загалом прогресивними десь у глибині душі…
Так от, зараз знову випала нагода поглянути на тодішні прогнози провідних західних експертів й оцінити точність їхніх передбачень. 25 років тому «The Wall Street Journal» опублікувала спеціальний випуск, присвячений світу майбутнього. А нині американський журналіст і письменник Джордж Андерс на шпальтах того ж видання статтю «Озирнись на прогнози журналу про майбутнє», де описує як вдале відстеження основних трендів світового розвитку, так і серйозні промахи в передбаченні тих чи інших складових майбутнього. «Якій версії 2014 року ви віддасте перевагу: тій, у якій ми живемо, чи альтернативному всесвіту, заснованому на мріях 25-річної давнини? Виберете останню – потрапите у світ, де машини гасають зі швидкістюі 100 миль на годину, де Бангладеш є економічним гігантом і де рясніють дивовижні варіанти Siri і Google Glass, хоча їх винайшли зовсім не Apple і Google, - пише Андерс. – Космоплани переносять пасажирів зі швидкістю, що у 25 разів перевищує швидкість звуку, і ви можете долетіти з Каліфорнії до Нью-Йорка менш, аніж за годину. У цьому світі тероризм ніколи не порушував роботу аеропортів, тому таких явищ, як огляди в цілях безпеки та просвічування взуття, не існує».
Загалом у царині технологій удалося передбачити чимало. Соціальних мереж в Інтернеті не передбачили, проте експертами видання вдало описані інші речі, пов’язані з комп’ютеризацією світу. «Засновник Microsoft Білл Гейтс припустив, що ми будемо носити з собою маленькі «рукописні машинки» - з бездротовим зв’язком – які ми зможемо заповнити нашвидку записаною інформацією, що нею можна буде ділитися», - пише Андерс. А засновник Intel Роберт Нойс передбачив, що «через 10 років ми замінимо архіви комп’ютерною пам’яттю». Ральф Гомера з IBM говорив про широкосмугові оптоволоконні канали, які зможуть надати «доступ до всіх будь-коли знятих фільмів». Ален Кей з Apple по суті описав Google Glass, коли говорив «про дисплей на рівні голови, який виглядає як окуляри». А Гордон Белл, який займався комп’ютерними дослідженнями, передбачив появу цифрового помічника, що нагадує сервіс Apple Siri: «Персональні комп’ютери будуть схожі на маленькі кишенькові магнітофони. Різниця буде в тому, що машина розпізнаватиме, що саме ви говорите. Ви зможете говорити їй, що зробити, а вона буде виконувати безліч речей». Досить точно зпрогнозовані й основні тенденції розвитку медицини та охорони довкілля, описана перспектива того, що «гази від виробничих процесів у всьому світі перетворять планету на піч, яка повільно, але невблаганно розжарюється».
Автори футурологічного випуску видання передбачили також появу та описали принципи роботи електронних бірж, які згодом набули широкого поширення, а також неймовірний злет популярності і впливовості тоді ще 35-річної Опри Вінфрі, яка лише за два роки перед цим створила своє телешоу. Що ж стосується 65 компаній, названих експертами «The Wall Street Journal» в якості вартих уваги та перспективних, то понад половину з них припинили своє існування в первісній формі або зникли зовсім.
А от в царині геополітичного та макроекономічного прогнозування авторів «The Wall Street Journal» спіткало фіаско. Не передбачено економічного злету та істотного зростання політичного впливу Бразилії, Індії і Китаю, натомість наявні «історії успіху» Таїланду та Малайзії, Бангладеш та Зімбабве. Про долю СРСР у прогнозах говорилося наступне: «Майже ніхто не думає, що що-небудь незабаром зміниться, незважаючи на Горбачова. Ця система занадто неповоротка, і опір змінам занадто глибоко вкорінене». Тож і СРСР, і КНР, на думку американських футурологів, і через 25 років мали залишитися під владою «безглуздої бюрократії безкомпромісного комунізму». Андерс зазначає, що «всього лише через п’ять місяців падіння Берлінської стіни звело нанівець геополітичні прогнози газети. Незабаром інші події поклали край існуванню радянського комунізму». З відповідними наслідками.
Джордж Андерс пропонує не ставитися надто суворо до авторів невдалих прогнозів – мовляв, з ким не буває, он «у 1966 і 1967 роках видання пророкувало, що в якийсь момент люди висадяться на Марсі, а міста будуть процвітати під величезними куполами з клімат-контролем». Але це різні речі – техніко-технологічні та геополітичні й макроекономічні передбачення, чи не так? Необхідні для забезпечення пілотованого польоту на Марс технології з’явилися ще наприкінці 1980-х, завадили політичні та економічні чинники. Й міста під куполами з клімат-контролем можуть через кілька десятиліть виявитися брутальною реальністю; проекти таких міст уже створені. А от як можна було записати Бангладеш і тим більше Зімбабве до числа гігантів економічного розвитку, викинувши з їхнього числа Індію та Бразилію, – це велика таємниця, яка, втім, засвідчує рівень знання навіть визначними (інших би не запросили!) американськими експертами світу за межами США. Так само і з падінням комунізму та розпадом СРСР і системи його країн-сателітів – адже на момент виходу футурологічного номеру «The Wall Street Journal» уже пройшли вільні парламентські вибори у Польщі, де беззастережно перемогла «Солідарність»; уже розпочав роботу перший з’їзд народних депутатів СРСР і розгорнули свою діяльність народні фронти Балтії; уже радянські десантники погромили саперними лапочками мирну демонстрацію у Тбілісі, чим зробили незворотнім вихід Грузії з СРСР; уже масові мітинги та страйки прокотилися по Союзу, - а провідні американські експерти все публікували квазінаукові нісенітниці і відповідним чином напучували політиків. Наслідком цього стала промова Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року у Верховній Раді УРСР, в якій він попередив, що виступає проти відділення України від СРСР і назвав прагнення українців до незалежності «самовбивчим націоналізмом». Ну, а про «Московський клуб» я вже писав…
Чи змінилася за ці роки у кращий бік західна політологія та макроекономіка в частині розуміння процесів на пострадянському просторі? Так, але не надто істотно. На щастя, ми тепер можемо напряму доводити західним науковцям, у чому вони мають рацію, а в чому – ні. Не втрачаючи при цьому власної інтелектуальної гідності і не зазираючи у роти світочам передової світової наукової думки. Бо ж у науці про суспільство вірним є не загальновизнане, а те, що дозволяє аналізувати, моделювати та прогнозувати соціальні процеси.
