Чому шведи забули Мазепу?
На летовищі Стокгольма я побачив чоловіка з наплічником, до ручки якого була прив’язана жовто-блакитна стрічка – достоту така, як усі ми носили під час Євромайдану й яку чимало людей продовжують носити досі. Порівнявшись з ним і приязно усміхнувшись, я поцікавився англійською: «Ви підтримуєте Україну? Чи, може, ви українець?». Чолов’яга здивовано зиркнув на мене, заперечив обидва варіанти і сказав, що це в нього шведська символіка. Аякже, прапор цієї скандинавської країни також жовто-блакитний (золотий хрест на блакитному тлі), і не лише в цьому ми наче країни-сестри!
До Швеції я потрапив, скориставшись гостинністю Балтійського центру письменників і перекладачів, який ґречно надав мені можливість протягом цілого жовтня дописувати нову книжку «Кімната для печалі» на острові Ґотланд. Такі мистецькі резиденції дають змогу не лише попрацювати в тиші й спокої, а й функціонують в якості майданчика культурного обміну: ти пізнаєш чужу країну, в той же представляючи власну Батьківщину й її культуру. Під час однієї з принагідних розмов із місцевими шведами я зауважив, що в нас національні стяги однакових кольорів. Мабуть, провадив я далі, недаремно ваш король Карл ХІІ взяв у союзники нашого гетьмана Мазепу.
На превелике моє здивування, жоден з опитаних шведів про цю сторінку історії ніколи не чув. Вони взагалі вперше дізналися про гетьмана Мазепу. Я розказував про нашу спільну антимосковську війну, про мудрість і меценатство Мазепи, про його вірші, що їх він писав Мотрі Кочубеївні, але співрозмовників ця інформація не вражала й, здавалося, зовсім не цікавила. Шведи оживилися й повірили в непересічність нашого гетьмана щойно після реплік про поему «Мазепа», яку написав сам Байрон, і про вірші Рільке на цю ж тематику. «Невже ви не вивчали цього в школі, невже нічого не знаєте про Полтавську битву й шведсько-український союз, про давні традиції нашого братерства?», розгублено допитувався я.
Не вивчали. Виявляється, у Швеції загалом мало уваги приділяють вивченню національної історії. Якщо про щось і розповідають у школі, то найчастіше про ХХ століття, виникнення соціалістичних ідей і їхнє втілення в суспільстві. Нерідкою є ситуація, коли іноземці краще знають перипетії середньовічної шведської історії, вільніше орієнтуюся в датах й іменах тутешніх королів, ніж самі громадяни цієї щасливої європейської країни. Пояснюють вони це тим, що історія не така вже й важлива для сучасного життя. Справді, Швеція вже два століття не бере участі в жодних війнах, тому ця нація не має такого травматичного досвіду, як, приміром, східноєвропейські країни. Зрештою, це одна з найуспішніших держав світу, їм насправді є чим пишатися сьогодні, тож заради підживлення патріотизму не треба постійно длубатися в далекому минулому.
До речі, в школах тут немає й предмету «шведська література» є уроки мови, на яких принагідно дітки читають і художні тексти. Здається, шведи зрозуміли, що примус породжує радше нехіть і опір, ніж любов. І що демократичність, високі зарплати і стандарт життя можуть бути кращим засобом для виховання патріотизму, ніж «умовний Бандера». Що ж, нам справді є чому повчитися у шведів.
