«Чорний» вівторок: рік потому
День довжиною у життя і рік ціною в тисячі життів... Таким мені запам'яталося 18 лютого 2014-го і весь минулий рік. Однієї миті ми всі прозріли і різко подорослішали. Вже не змити в Маріїнському парку та Інститутській кров героїв «Небесної сотні», полеглих за себе і за того хлопця..., за майбутнє, якого не бачили, але відчували душею... «Чорний» Вівторок залишився назавжди в моїй пам'яті: натовпи обурених людей під Радою, бруківка, летить у бік парламенту, вперемішку з нецензурною лайкою, світлошумові гранати, сльозогінний газ і холодний душ з водомета. Якісь 50 метрів відділяли людей, спраглих жити по-іншому, від тих, хто заважав цьому всі 23 роки. Тим часом у парламенті вирувало своє життя. Депутати чекали рішення спікера Рибака: буде чи ні голосування за повернення до Конституції 2004 року, що врізає повноваження Президента. Блокування трибуни... Партійні торги... Частина регіоналів намагалася вмовити своїх не втікати з тонучого корабля, інші - вже виносили валізи. Вчорашня опозиція була у передчутті реваншу. Відчай одних переростав у шанси на успіх інших, і ніхто не звертав серйозної уваги на те, що відбувається за вікном. Тільки коли пішов чорний дим, і запрацював водомет, заворушилися.
«Подобається? Совість ночами спати не заважає?» - запитую в одного з ідеологів регіоналів, прикипілого до парламентського вікна. У відповідь так іронічно: «А ми тут при чому? Це результат демократії Януковича. Він був занадто ліберальним». А в очах - порожнеча, вирощена «русским миром». Вона нікуди не поділася у них за цей рік: «Росія не агресор, а жертва глобальної великої гри. Доказів її злодіянь в Україні немає». «Покажіть, а то ми не бачимо»...
Але повернімося до протестів. Голосування так і не відбулося. Після обіду розпочався наступ силовиків на мітингувальників. До 16:00 вулиці, прилеглі до Ради, зачистили. Розірваний чобіт, розгромлена бруківка, лялька без голови і чийсь палець руки... мурашки від побаченого. Але це тільки початок. Упродовж наступних трьох днів загинуло 77 осіб. А після Іловайська, Волновахи, Маріуполя, Донецька і Луганська страшно й рахувати. Хто має відповісти за жертви? Росія і Путін? Однозначно. А як же реверансна Європа? Надмірна дипломатичність і тверезість європейців в українському питанні - це ляпас усьому глобальному світопорядку. Ще сильніше він прозвучав на останній зустрічі в Мінську, де Німеччина і Франція фактично підіграли Кремлю і дали добро на ескалацію конфлікту. Інакше чому тоді під підсумковим документом «чотирьох» так і не з'явився підпис Путіна? Але відповідати повинні й ми. Запитайте за що? За те, що вчасно не зупинили ріст українських адептів «русского мира», які сьогодні допомагають чужинцям вбивати клин і розколювати Україну. І цей ворог ще сильніший і небезпечніший. Адже ти не знаєш, чи не є один із них у тебе за спиною. На вигляд усі однакові, а в душі можуть виявитися перевертнями. Але вакцина є. Її потрібно шукати у правдивій історії, що об'єктивно показує «опіку» російського імперіалізму над «молодшими» братами. Класика: хто не знає історії, той не має майбутнього. В іншому випадку буде ще один ярмарок марнославства і реванш «російської Русі» в Україні. Я не хочу такого сценарію. І вірю в те, що він не відбудеться. 2014-й став для мене роком випробувань, розчарувань і водночас нової віри. Я, як і більшість українців, відчула, що реваншу Московії та СРСР в Україні не буде. І не тому, що Путін піде під тиском або нам дадуть зброю США з Європою. Причина інша: нація прокидається, а разом з нею активується історично-генетичний код самозбереження, що з'явився ще в часи Київської Русі.
