Чи існують покоління X, Y, Z?
Плюси та мінуси американської теорії поколінь
Дослідницький центр Pew нещодавно оголосив, що він визначить людей, народжених між 1981 і 1996 роками, як членів «покоління міленіалів», що охоплює більш вузький діапазон років, ніж використовується Бюро перепису населення США.
Однак, на думку експерта New York Times Джон Квіггіна, було б краще, якби «гру поколінь», що активно тиражується журналістами і коментаторами, нарешті завершили й припинили ділити людей на групи на основі року народження.
Основні тези Квіггіна такі:
– Розподіл суспільства на покоління приносить більше шкоди, ніж користі, затуляючи окремі чинники, що формують світогляд, ставлення до політики й людські можливості.
– Щоб зрозуміти, що не так з теорією поколінь, слід поглянути на американські генерації. У численних есе останніх років їх висміювали як ледачих нарцисів або, навпаки, прославляли як творчих і активних особистостей. Аналогічні терміни були застосовані до покоління «X», а до цього – до «бебі-бумерів».
– Більшість відмінностей, які вчені приписують сьогоднішній молоді, зникають як тільки ви поспілкуєтеся з окремою людиною, а не з цілим уявним поколінням.
– Поділ суспільства на покоління затьмарює реальні проблеми раси, класу і статі. Сьогодні вибір молодих людей визначається їх політичними поглядами, особистими рішеннями та вчинками, а зовсім не датою в свідоцтві про народження.
Теорія поколінь, згідно з якої нині існують генерації X, Y, Z та інші, була розроблена американськими істориками Уільямом Штраусом і Нілом Хоувом. Свою концепцію вони розкривають у чотирьох книгах: «Покоління» (1991), «Тринадцяте покоління» (1993), «Четверте перетворення: американське пророцтво» (1997) і «Сходження покоління Міленіуму: наступне Велике покоління» (2000).
Штраус і Хоув визначають генерацію як сукупність всіх людей, народжених в проміжок часу, що становить приблизно 20 років, або одну фазу життя: дитинство, молодість, середній вік і старість. На думку авторів, покоління можна ідентифікувати, якщо її представники:
1. Належать до одної історичної епохи, стикаються з однаковими ключовими подіями та суспільними віяннями, перебуваючи на тих же життєвих фазах;
2. Поділяють певні загальні переконання й моделі поведінки;
3. Знаючи про спільні особливості та досвід з ровесниками, відчувають приналежність до покоління.
Штраус і Хоув стверджують, що вони виробили своє визначення покоління на основі праць різних авторів і мислителів – від древніх письменників, як Полібійта Ібн Хальдун, до відносно сучасних теоретиків, як Хосе Ортега-і-Гассет, Карл Маннгейм і Огюст Конт.
Теорія Штрауса і Хоува значно вплинула на дослідження поколінь, маркетинг і бізнес-літературу. Однак вона піддається критиці з боку ряду істориків і соціологів за детерміністський підхід, невідповідність критерію Поппера і відмову від опори на точні емпіричні дані, зокрема – помилку неповного доказу.
Детермінізмом є позиція, згідно з якою все, що відбувається в світі, хід людського життя та історії, продиктовано якимось одним чинником. На цій основі визначається розуміння свободи й фактично робиться висновок, що для вибору та особистої відповідальності у людей, по суті, немає місця. Детермінізм може розумітися як фаталізм і установка, що передбачає тільки одне, точно задане майбутнє.
Критерій Поппера – це принцип фальсифікації, що визначає науковість теорії. Якщо концепцію можна спростувати за допомогою інших емпіричних даних, навіть якщо їх ще немає, тоді вона є перевіреною. Інакше кажучи, відповідно до критерію Поппера, наукова теорія не може бути принципово незаперечною.
Під помилкою неповного доказу мається на увазі логічна помилка, яка полягає у посиланні на окремі випадки або дані, що підтверджують певні положення, при ігноруванні значної частини пов'язаних випадків або даних, які можуть суперечити цим положенням.
Теорію Штрауса і Хоува також критикують за те, що відмінності поколінь, які спостерігаються з позиції роботодавця, пояснюються розвитком умов праці, ініційованих самими роботодавцями. Мовляв, цей розвиток обумовлений конкуренцією фірм на ринку вакансій за отримання більш висококваліфікованих працівників. Нові умови праці як продукт, зазначають критики, мають класичний життєвий цикл товару, і коли вони стають масовими, відповідно змінюються й стандартні очікування працівників.
Відповідаючи на критику, Штраус визнав, що деяким історикам може не сподобатися їхній підхід:
«Люди шукають новий спосіб відчути себе причетними з історією США. У цьому й проблема. Ми ніби дрейфуємо в океані останні 10 років, і ми думаємо, що останні десятиліття про історію говорили як про набір міні-історій, але людям не цікаві міні-історії. Вони шукають цілісне бачення. У нас вже десятки років не було такого бачення, і ми намагаємося показати його в нашій книзі».
А реагуючи на закиди в стереотипізації та узагальненнях, Штраус і Хоув підкреслювали, що вони ніколи не намагалися говорити про те, що будь-яке з поколінь є монохромним:
«Вочевидь, що до нього входять абсолютно різні люди. Але якщо розглядати покоління як соціальну спільність, ми побачимо, що воно зрештою так само могутньо – а ми вважаємо, що і більш могутньо – як економічні та соціальні класи, раси, стать, релігія й політичні партії».
Незважаючи на сумнівну науковість теорії Штрауса і Хоува, чимало вчених позитивно оцінюють їхні дослідницькі старання. Тож, ця концепція є щонайменше корисною поживою для роздумів і доволі пізнавальним кутом зору на історію поколінь.
